Розділ 47 — Розділ 47: На П'єтро напали

Оріон Крос та інші повернулися до печери.

— Ох, чорт! Чому ми знову опинилися в цьому клятому місці?!

Тоні затиснув носа й із гидливим виразом обличчя копнув сміття, що валялося на землі.

— Чесно кажучи, Тоні, від тебе смердить приблизно так само, як і тут, — безжально розсміявся Єнсен.

— Справді? Тепер зрозуміло, чому та служниця мала такий стражденний вигляд, щойно наблизилася до мене.

Тоні підніс руку до носа й понюхав її. На його обличчі відразу з'явився розгублений вираз.

— Гаразд, продовжуйте майструвати свою залізяку. А я поки вийду.

Оріон плеснув у долоні й попрямував до дверей.

— Зачекай! Ти що, не збираєшся взяти нас із собою?!

Тоні здивовано й підозріло вигукнув услід.

— Ви досі не вірите в магію, тому я не можу нічого зробити.

Оріон розвів руками, демонструючи власне безсилля.

— Та годі тобі! Ти що, місіонер якийсь? Навіщо тобі так конче потрібно, щоб я повірив у магію?!

Почувши, що Оріон знову заводить ту саму пісню, Тоні відразу відчув, як у нього починає боліти голова.

Він чув про людей, які силоміць навертали інших до своєї релігії, але ніколи не зустрічав нікого, хто примушував би людей вірити в магію.

— Можеш вважати мене й таким.

Оріону було ліньки вигадувати чергове пояснення, тож він просто визнав це.

— Якщо колись ти дійдеш до того, що зможеш поставити науку й магію на один рівень, знайди спосіб подати сигнал. Я негайно діятиму.

Сказавши це, Оріон створив у руці демонічну рушницю, охоплену темно-червоним полум'ям, і спрямував її на двері.

Бах!

Замок було знищено.

Оріон відчинив двері й уже збирався вийти, але раптом дещо згадав. Він обернувся до двох людей усередині печери.

— До речі, навіть не думайте йти за мною. Зовні сувора охорона. Якщо вийдете, вас, найімовірніше, перетворять на решето кулями...

— І ще раджу вам молитися, щоб ніхто не помітив нашої відсутності, поки ми щойно зникали.

Промовивши це, Оріон вийшов і з гуркотом зачинив за собою залізні двері.

— Та й не потрібен ти нам! Я виберуся звідси власними силами!

Тоні крикнув услід, відмовляючись визнавати поразку.

— Сам напросився.

Оріон глянув на двох чоловіків усередині, а потім розвернувся й пішов геть.

[Завдання серії «Залізна людина»: Наука та магія.]

Прогрес виконання: 43%.

— Залишилося шість хвилин. Має вистачити.

Вийшовши з печери, Оріон прикинув, скільки часу залишилося до завершення його трансформації у Бойовий Аспект. Потім він перетворився на смугу зоряного світла й стрімко злетів угору.

Вартові біля входу відчули лише легкий подув вітру.

Один із них почухав сверблячий ніс, обмінявся поглядом з іншим, а потім підняв рушницю й оглянув навколишню територію. Переконавшись, що все гаразд, він повернувся на своє місце.

Усередині печери Тоні та Єнсен перезирнулися.

— Схоже, тепер нам доведеться покладатися лише на себе.

Тоні підійшов до столу й підняв креслення.

— Саме так. І мені, мабуть, доведеться ще й подумати, як пояснити їм, чому двері відчинені.

Єнсен поправив окуляри й підійшов до Тоні. Його погляд зупинився на енергетичному ядрі хекстеку в грудях чоловіка.

— Як ти почуваєшся? Немає жодного дискомфорту?

— Ні. Навпаки, я почуваюся сповненим енергії.

Тоні торкнувся ядра й відповів.

Магія й справді була дивовижним різновидом науки.

[Завдання серії «Залізна людина»: Наука та магія.]

Прогрес виконання: 47%.

---

Біп! Біп!

Посеред пустелі Оріон Крос напівприсів, готуючись злетіти в небо, коли раптом у кишені задзвонив телефон.

— Тут навіть є сигнал? Як і очікувалося від професійного телефону Щ.І.Т. моделі 8848!

Оріон дістав телефон, пробурмотів це собі під ніс і відповів на дзвінок.

— Алло? Ванда, що у вас сталося?

— Брате Оріоне Кросе, біда! Якийсь дивний чоловік намагається забрати П'єтро! Охоронці школи йому зовсім не суперники. Він усіх їх побив!

З іншого боку почувся схвильований голос Ванди.

— Гаразд, не хвилюйся. Дай мені дві хвилини, і я буду на місці.

Оріон злегка насупився й завершив виклик.

Хтось намагався забрати П'єтро? Якщо вони прийшли саме за ним, то чому не забрали й Ванду?

Оріон був трохи спантеличений, але найпростіший спосіб розвіяти сумніви полягав у тому, щоб особисто з'ясувати обставини.

Бум!

Земля пустелі раптово провалилася, а постать Оріона зникла з того місця, де він стояв.

---

На шкільному майданчику Академії Андерсона на Мангеттені понад десяток охоронців лежали без руху біля футбольних воріт.

Інші діти та вчителі ховалися на відстані й перелякано дивилися на кремезного чоловіка, який стояв посеред майданчика. У його зовнішності відчувалася груба, майже агресивна сила.

— П'єтро, послухай мене. Мені потрібна твоя допомога. Від цього залежить майбутнє всіх нас.

Здоровань поклав обидві руки на плечі П'єтро й серйозно подивився йому в очі.

— Я... Що ти хочеш, щоб я зробив?

П'єтро виглядав цілковито розгубленим. Однак, щоб виграти час, він вирішив поки що підіграти цьому «божевільному».

— Урятував цей світ.

Побачивши, що П'єтро більше не чинить опору, здоровань полегшено видихнув і відпустив його.

— Урятувати світ? Але я звичайна людина. У мене немає жодних надздібностей...

П'єтро обережно подивився на чоловіка, який щойно самотужки здолав понад десяток охоронців.

— Ні. Вони в тебе є.

Здоровань примружився, пильно вдивляючись у П'єтро.

— Ти...

П'єтро вже збирався заперечити, але раптом згадав, що кілька днів тому в Соковії він був супергероєм на ім'я «Срібний Мушкетер».

Невже чоловік перед ним був свідком тих подій?

— Часу обмаль. Я все поясню дорогою. Швидше, ходімо зі мною.

Здоровань схопив П'єтро за руку й потягнув до шкільної брами.

— Зачекай!

— Зараз я справді звичайна людина. Якщо ти потрапив у якусь халепу, моя сестра вже зв'язалася з однією людиною. Він точно зможе тобі допомогти!

П'єтро вирвав руку й поспішно пояснив ситуацію.

З якоїсь причини йому здавалося, що чоловік перед ним не схожий на божевільного. У його очах читався цілком ясний розум.

— Сестра?

Здоровань кинув погляд на Ванду, яка неподалік дивилася в небо, а потім підійшов до неї.

— У твоєї сестри є якісь особливі здібності? Якщо буде потрібно, їй теж краще приєднатися до нашої команди...

Бум!

Щойно здоровань наблизився до Ванди, як його раптово відкинуло вбік.

Його голова врізалася в землю, після чого чоловіка протягнуло по траві на кілька десятків метрів.

— О, старший брате! Нарешті ти прийшов! Ну й повільно ж ти!

Побачивши Оріона Кроса, П'єтро нарешті полегшено зітхнув. Його ноги підкосилися, і він опустився на землю.

— Ти хоч знаєш, звідки я примчав? І після цього ще смієш казати, що я повільний?

Оріон безмовно відповів йому, а потім подивився на здорованя, який опинився в невеликій вирві.

— Ти ще живий? Відгукнися!