Розділ 70 — Розділ 70. На шляху до Арктики

Розділ 70. На шляху до Арктики

Бум!

Пролунавши звуковим ударом, Оріон Кросс злетів у небо й миттєво зник з очей усіх присутніх.

Пеппер приголомшено дивилася на небо. Їй знадобилася ціла хвилина, щоб оговтатися.

— То... він що, криптонець? Невже сюжети коміксів насправді засновані на реальних подіях?

— Не знаю. Можливо, — Коулсон знизав плечима, показуючи, що йому нічого про це не відомо.

Тепер найбільший головний біль Коулсона полягав у тому, що Оріон Кросс, вирушаючи, навіть не подумав про те, щоб не привертати уваги звичайних людей.

Хоча навколо було не так багато перехожих, чимало людей усе ж побачили цю сцену. Деякі вже дістали телефони й фотоапарати та почали фотографувати.

Звісно, Оріон зник надто швидко, тож зняти його вони не встигли. Залишалося тільки завзято фотографувати Коулсона та інших.

— Це я залишаю на вас.

Коулсон подивився на кількох нещодавно завербованих підлеглих і красномовно підморгнув їм.

— Вітаємо! Ми агенти Управління стратегічного втручання, забезпечення правопорядку та матеріально-технічного забезпечення Батьківщини. Матеріали, які ви щойно зняли, містять державну таємницю. Будь ласка, негайно передайте їх нам для знищення. Інакше вам загрожуватимуть судове переслідування та затримання!

Отримавши наказ, агенти негайно почали обдаровувати перехожих своїми теплими й надзвичайно привітними словами.

— Гей, лисий агенте, позичиш машину? Нам потрібно додому.

П'єтро підійшов до Коулсона, який розмовляв із Пеппер, і простягнув руку.

— О, звісно.

Коулсон машинально дістав ключі від автомобіля й передав їх П'єтро.

Та вже наступної миті він зрозумів, що щось не так.

— Зачекай, тобі взагалі є шістнадцять? Ні, тобі ж лише...

Коулсон кинувся вперед, намагаючись вихопити ключі назад.

Він ледь не забув, що цей хлопець, який свого часу так сильно йому дошкулив, що Нік Ф'юрі відправив його на повторне навчання, насправді був за віком лише десятирічною дитиною.

Але хіба швидкість Коулсона могла зрівнятися зі швидкістю П'єтро?

Щойно Коулсон зробив перший крок, П'єтро вже встиг застрибнути в автомобіль і вставити ключ у замок запалювання.

— Усі пристебнулися? Тоді рушаємо!

П'єтро збуджено натиснув на педаль газу.

Це був його перший досвід водіння.

— Активовано режим автопілота. Пункт призначення: Квінз, будинок № 3150.

Дивлячись услід автомобілю, який зник у хмарі пилу, Коулсон міг лише безпорадно дістати службовий телефон агента й дистанційно ввімкнути автопілот, щоб уникнути аварій.

Усередині автомобіля.

— Чому я більше не можу ним керувати? Що, машина зламалася?

П'єтро двічі постукав по керму й розгублено запитав.

— Той агент увімкнув автопілот, щоб ти не вбив нас усіх і не переїхав пішоходів, — Скай закотила очі. — І навіть не дивися на мене. Я тобі не допомагатиму.

От уже ні!

Вона теж сиділа в цій машині. І, на відміну від тих двох братів і сестер, не мала жодних надздібностей.

Якщо вона допоможе П'єтро зламати бортову систему автомобіля, а вони потраплять в аварію, хіба не вона єдина загине?

Тим часом агенти ледве встигли оговтатися й знищити більшість фотографій та відеозаписів, зроблених перехожими. Однак кільком спритникам усе ж вдалося прослизнути крізь їхні пальці й утекти.

— Гм?

Пеппер завмерла, почувши звук телефона. Вона дістала його й поглянула на екран.

— Це дзвонить Тоні...

— Алло? Тоні? — відповіла вона.

— Це я.

З іншого боку почувся безпорадний голос Тоні.

— Допоможи своєму босові замовити літак. Я не можу повернутися самостійно.

Пеппер завмерла, а потім поспішно запитала:

— Де ти зараз? Ти в небезпеці? І чому навколо тебе такий галас?

— Зі мною все гаразд, я в безпеці. А щодо шуму...

Тоні безпорадно поглянув на натовп мирних жителів Близького Сходу, які оточили його й радісно вигукували.

— Це просто звичайні люди, яким дивом вдалося вижити.

— Вітаю, містере Старк. Агент Коулсон, Управління стратегічного втручання, забезпечення правопорядку та матеріально-технічного забезпечення Батьківщини.

Коулсон узяв телефон із рук Пеппер.

— О, Управління стратегічного... Вибачте, ви випадково не стендап-комік?

— Містере Старк, ми можемо негайно відправити літак, щоб доставити вас назад. Будь ласка, залишайтеся на місці й не вимикайте геолокацію телефона.

Коулсон проігнорував підкол Тоні й перейшов безпосередньо до справи.

— Без проблем, агент Капустяний Салате.

— Моє прізвище Коулсон, а не Капустяний Салат.

Коулсон давно знав, що в Тоні кепський характер, але навіть він не очікував, що той виявиться настільки нестерпним.

— Містере Старк, я хотів би знати, чи перебуває поруч із вами містер Оріон Кросс?

— Ні.

— Містере Старк, ви впевнені? Містер Оріон Кросс залишив наше місцеперебування зовсім недавно й сказав, що прямує до вас.

Коулсон насупився.

— Саме так. Він також залишив моє місцеперебування не так давно й забрав із собою мою броню. Як думаєте, навіщо мені тоді ваш літак?

З іншого боку почувся сміх Тоні.

— Броню?

Коулсон завмер, згадавши розмите зображення невідомого літального апарата, яке надіслали йому військово-повітряні сили.

Справді, на ньому було щось схоже на людиноподібний комплект броні.

— Містере Старк, ви хочете сказати, що Оріон викрав вашу броню? Навіщо?

Коулсон трохи розгубився.

З огляду на силу Оріона Кросса, навряд чи йому була потрібна така літаюча броня для підсилення власних можливостей.

— Він сказав, що хоче не допустити передчасної смерті мого дядька. Чесно кажучи, я й сам не дуже розумію, що він задумав.

Пояснюючи ситуацію, Тоні водночас продовжував мати справу зі своїми «шанувальниками». Його голос поступово ставав дедалі нетерплячішим.

— Агенте Капустяний Салате, коли прибуде ваш літак?

— Можливо, хвилин за десять?

---

Десь над Арктикою.

Смуга зоряного світла впала з неба.

Льодовик унизу шалено затремтів і з жахливою швидкістю вкрився тріщинами.

Персонал розташованої неподалік арктичної дослідницької станції перелякався до смерті, вирішивши, що почалися якісь геологічні зміни.

Усередині ями, оточеної льодом і снігом, Оріон Кросс скинув на землю броню Залізної Людини, яку досі ніс на плечі.

— Фух! Джарвісе, відчини люк.

Оріон присів і постукав по дуговому реактору на грудях броні.

Клац!

Передні бронепластини розійшлися в різні боки, відкриваючи людину всередині.

Це був Обадія.

Десять хвилин тому Оріон Кросс прибув на Близький Схід саме вчасно, щоб побачити, як Тоні влаштував справжню різанину в штабі терористів.

Тим часом Обадія щойно знайшов Mark I і ще не встиг її модифікувати. У такому стані він не мав жодних шансів протистояти Тоні у відкритому бою.

Щойно його виявили, куля пробила йому коліно.

Однак це ще не була справжня битва не на життя, а на смерть. Тоні просто не міг змусити себе вбити Обадію на місці.

І саме тоді Оріон отримав завдання!

Унікальне завдання серії «Залізний Торговець»: «Гідна смерть».

Опис завдання:

В оригінальній часовій лінії Залізний Торговець утратив контроль над ситуацією, оскільки завис у повітрі через обмерзання броні, а зрештою впав у великий дуговий реактор і загинув.

Тепер відтворіть для нього такий самий спосіб смерті!

Деталі завдання:

Дайте Обадії відчути пронизливий холод і відчай, а потім убийте його, використавши енергетичну потужність не нижче ніж 30 мільярдів джоулів за секунду.