Розділ 86 — Розділ 86. Підпис Мандрівника між вимірами

— Халк!

Побачивши, як Оріон Кросс повернувся на землю, Халк, який так довго сидів навпочіпки осторонь, опустивши голову, що про нього майже всі забули, раптом підскочив до нього.

— А!

Лише тепер перехожі навколо згадали, що, окрім Мерзоти, тут іще залишався один монстр. На їхніх обличчях з'явився жах. Їм залишалося лише сподіватися на Оріона Кросса, сподіваючись, що він зможе зупинити цього монстра й не дозволить йому вбити їх.

— Чого ти хочеш?

Оріон Кросс здивовано насупився, дивлячись на Халка, який розмахував руками.

— Халк!

Халк глянув на групу людей, що поспіхом наближалася з кінця вулиці, й відчайдушно замахав руками, ніби намагався щось пояснити.

— А, здається, я зрозумів.

Спочатку Оріон Кросс ніяк не міг збагнути, що означають ці дурнуваті жести Халка. Але коли простежив за його поглядом і подивився назад, то побачив кілька загонів озброєних солдатів, які прямували сюди. Тоді він одразу все зрозумів.

— Сам напросився. Не звинувачуй мене.

Оріон Кросс махнув рукою, і поруч із ним з'явився портал. Уся магічна енергія, яка щойно встигла відновитися в його тілі, миттєво знову вичерпалася.

— Халк!

Побачивши портал, Халк одразу стрибнув усередину. По той бік на нього чекав крижаний, укритий снігом Північний Льодовитий океан.

«Мені все більше здається, що інтелект Халка зріс».

Після того як Халк зник, Оріон Кросс потер підборіддя, відчуваючи, що тут щось не так.

Щойно Халк нагадав йому домашнього собаку. До того ж, з його початковим мозком, який розумів лише одне — трощити все навколо, — він узагалі не повинен був розуміти механізм роботи порталів. Як він міг додуматися підійти до Оріона Кросса й попросити відкрити двері, щоб утекти?

«Невже той удар долонею щойно злив частину свідомості й душі Баннера та Халка воєдино?»

Згадавши Професора Халка з фільму «Месники: Завершення», Оріон Кросс вирішив, що таке припущення цілком імовірне.

— Киньте зброю та підніміть руки!

Поки Оріон розмірковував, навколо нього один за одним розташувалися загони солдатів, спрямувавши на нього свої гвинтівки.

— Ні! Ви, ідіоти! Він нас урятував! Він урятував вас усіх!

— Що ви робите?! Навіщо наставили зброю на нашого героя? Ви, нікчеми!

— Коли з'явилися монстри, вас ніде не було! А тепер, коли монстрів уже перемогли, ви раптом повилазили?! Боягузи!

Побачивши дії солдатів, перехожі та місцеві жителі почали обурено кричати й лаятися, наочно демонструючи, що означає бути вишуканими та вихованими людьми.

— Замовкніть! Другий загін, приготуйте сльозогінний газ і розженіть натовп!

Командир загону люто подивився на цивільних і гаркнув наказ. Але щойно він віддав команду, його підлеглі один за одним почали падати на землю.

— Що ти зробив?! Монстре!

Побачивши, що весь його загін знешкоджено, командир у жаху втупився в Оріона Кросса й тремтячими руками підняв гвинтівку.

— Раджу вам опустити зброю, солдате.

Позаду нього пролунав жіночий голос.

— Хто ви така? Ви його спільниця? Чому захищаєте його?!

Побачивши жінку в обтислому костюмі, яка раптово з'явилася за його спиною, командир солдатів злякався й негайно розвернув дуло гвинтівки в її бік.

— Опустіть зброю, солдате. Вам тут не місце.

Наташа дістала з кишені посвідчення й простягнула його командирові.

— І ще...

Наташа зневажливо глянула на нього.

— Я рятую тебе, а не його, ідіоте.

Вона майже не сумнівалася: якби вона вчасно не прибула сюди разом із загоном агентів Щ.И.Т.а й не знешкодила цих самогубців за допомогою транквілізаторних набоїв, подальші події неодмінно розвивалися б у напрямку, якого ніхто не хотів би бачити.

Ті ідіоти з військового керівництва були ще недалекогляднішими за політиків. Вони навіть не могли відрізнити ворога від союзника. У їхніх головах крутилася лише одна думка — бездумно нарощувати власну силу, вважаючи, що якщо вони контролюють армію, то можуть не боятися образити будь-кого.

Бум!

Згори пролунав звук чогось, що розрізало повітря. Здалеку підлетів Тоні у своїй червоно-золотій броні й завис у повітрі.

— Схоже, я пропустив вечірку. Вибачте, народе. Ці жадібні старі покидьки з військового керівництва виявилися надто важкими суперниками.

Голос Тоні пролунав ізсередини броні.

У цей момент кожну сцену знімали перехожі на свої телефони, і вже завтра ці кадри мали стати головною новиною нью-йоркських газет.

— Громадяни Нью-Йорка підтримують тебе!

— Покарай цих ідіотів!

Почувши слова Тоні, обурення перехожих миттєво спалахнуло з новою силою. Усі почали голосно вигукувати слова підтримки.

— Вони хочуть, щоб я передав їм броню. Кажуть, що зможуть краще підтримувати мир. Як думаєте, чи варто їм вірити?

Тоні повільно опустився на землю, відкрив забрало й підійшов до чоловіка середнього віку, який тримав за руку свою доньку.

Він подивився на маленьку дівчинку.

— Красуне, можна запитати, чи віриш ти в це?

— Ні. Вони хочуть розпочинати війни.

Дівчинка по-дитячому похитала головою.

Її голос через динамік на зап'ясті броні Тоні пролунав на всю вулицю.

В очах Тоні промайнув подив. Потім він розвернувся, розвів руки в сторони й звернувся до натовпу.

— Бачите? Навіть маленька дівчинка розуміє таку просту річ.

— Саме так! Ми всі знаємо, що в головах у цих військових ідіотів!

— Ці покидьки витрачають наші податки на розв'язування воєн, але навіть не можуть забезпечити нам елементарний захист!

Перехожі один за одним висловлювали своє обурення.

Одне діло — коли військові нічого не роблять, але вони ще й виявляються нездатними виконувати свою роботу та тягнуть за собою інших. Саме це було найобурливішим.

— Красуне, дякую за допомогу. Хочеш отримати автограф Залізної Людини?

Побачивши ставлення натовпу, Тоні задоволено всміхнувся, а потім повернувся до маленької дівчинки й запитав.

— Ні.

Дівчинка похитала головою.

— ...

«Гаразд. Зрештою, маленьким дівчаткам не подобаються речі про супергероїв. Якось дядечко подарує тобі ляльку».

Побачивши, як Оріон Кросс прямує до нього, Тоні відчув незручність.

Найбільше його бентежило те, що маленька дівчинка відмовилася від його автографа, а Оріон Кросс саме в цей момент усе почув.

Яка ганьба!

— Старший братику, а ти можеш дати мені автограф?

Щойно Оріон підійшов, дівчинка засяяла від захвату й радісно замахала маленькою ручкою, навіть не давши Тоні можливості щось сказати.

Тоні: «Мені байдуже... Мені байдуже... Я не злюся... Я зовсім не злюся...»

— Звичайно.

Оріон Кросс глянув на Тоні, який незрозуміло чому повторював щось собі під ніс, а потім усміхнувся й кивнув дівчинці.

— До речі, можна дізнатися, як тебе називають, герою?

Батько поставив дівчинку на землю. Вона почала ритися у своєму рюкзачку, шукаючи папір і ручку, але раптом підвела голову й запитала.

— Е-е... Ну, якщо чесно, у мене чимало титулів, і мені важко вибрати якийсь один.

Оріон Кросс усміхнувся.

— А які саме?

Дівчинка зацікавлено кліпнула очима.

— Боговбивця, Втілення Війни, Батько Драконів, Демон Полудня, Мандрівник між вимірами...

— Мандрівник між вимірами — це про те кругле штуковиння?

Дівчинка підняла руку й запитала.

— Не зовсім, але можеш розуміти це саме так.

Оріон Кросс відповів із посмішкою.

Виміри були площинами існування, а портали належали до просторової магії. Гіпервимірна магія Оріона Кросса по суті також була пов'язана з простором, тому пояснювати щось докладніше він не став.

— Тоді можеш написати: «З днем народження, Ґвен Стейсі! З підписом Мандрівника між вимірами»?

Дівчинка дістала маленький блокнот і простягнула його Оріону Кроссу.

Якщо хочете прочитати понад 60 додаткових розділів заздалегідь, завітайте на Patreon /AniForge058.

Відвідуйте сайт і читайте більше новел, щоб допомогти нам швидше оновлювати розділи. Щиро дякуємо!