Розділ 11 — Чи не мучить тебе совість?

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Коли Хе Сань згадав, що його непритомність пов’язана з дзеркалом, у Чень Ґе стиснулося серце. Він пригадав учорашню гру: тоді істота в дзеркалі не з’явилася лише тому, що шлях їй перекрила лялька.

А тепер, якщо вірити словам студента, те чудовисько цілком могло не тільки не піти, а й досі ховатися в дзеркалах “Будинку жахів”.

— Бос, це новий атракціон у “Будинку жахів”? Чому я про нього не знала? — Сюй Вань нахилилася до нього. Багато сторонніх спостерігачів, що нічого не зрозуміли, теж спрямували погляди на Чень Ґе.

Він опинився між молотом і ковадлом. Адже прямо сказати: «У Будинку жахів, можливо, справжній привид, якщо не боїтеся — заходьте» він не міг.

Так можна не лише втратити бізнес — його ще й до психлікарні відправлять.

— Можна вважати це новим атракціоном, — відповів Чень Ґе. — Його суть приблизно така ж, як у короткому відео, яке я виклав учора ввечері. Але я не раджу вам братися за цю гру без нагляду професіоналів. Інакше наслідки можуть бути такі ж, як у цього молодика. — Він легенько поплескав Хе Саня по плечу. — Отож, хто ще хоче подивитися? Не бійтеся, у “Будинку жахів” неминуче трапляються несподіванки, у цьому ж уся суть — у гострих відчуттях!

— Які ще гострі відчуття, твою ж… Людину до непритомності довели! Ми ж просто прийшли в “Будинок жахів”, а не життям ризикувати!

— Точно! Я не змушу тебе платити за екран мого телефону, але, будь ласка, просто припини публікувати відео серед ночі.

— Краще триматися подалі, ми пас.

Не встиг Чень Ґе договорити, як натовп синхронно відступив на крок назад. Він гірко всміхнувся:

— Та годі вам. Мій “Будинок жахів” не такий вже й страшний.

— Друже, тут двоє студентів із медичного університету, які щодня мають справу з трупами: і одну ти довів до сліз, іншого — до зомлілості. А ти ще спокійно стверджуєш, що твій “Будинок жахів” зовсім не страшний? Ти сам собі віриш? Совість тебе не мучить?!

— Друже, май совість!

Відвідувачі довкола почали активно перемовлятися, не даючи Чень Ґе заперечити. Раніше, коли “Будинок жахів” зовсім не лякав, ніхто не хотів заходити, казали — нудно. А тепер, коли він справді став страшним, це виявилось занадто й знову ніхто не хоче заходити.

— Ви що, приїхали сюди здалеку тільки для того, щоб постояти біля входу й подивитися? Сміливість можна тренувати. Час від часу трохи адреналіну й страху навіть корисні — кровообіг стимулює!

— Та хоч заговорюйся, я всерівно не піду! — відмахнувся хлопець із розбитим екраном телефона. — Поліпшити кровообіг, кажеш? Чого ж ти тоді не скажеш, що твій “Будинок жахів” рак лікує? — махнув рукою й вже було розвернувся йти. Але саме в цей момент чоловік середнього віку, що стояв поруч, ніби довго роздумував та прийняв остаточне рішення, раптом голосно і чітко вимовив:

— Бос, дайте мені один квиток!

— Чорт забирай, хтось справді наважився зайти.

— Дядьку, не гарячкуй! В інших “Будинках жахів” беруть за вхід гроші, а в цьому — життя!

— Я вітаю вашу сміливість! Заходьте з упевненістю — я подбаю про вашу дружину та племінницю!

Чоловікові було за сорок і у нього вже були залисини. Він вийшов із натовпу, простягнувши Чень Ґе десять юанів:

— Один квиток, будь ласка.

— Ви йдете самі? — Чень Ґе навіть здивувався і подивився на чоловіка з повагою. Це ж як кажуть: знаючи, що в горах тигр, ідеш прямісінько на нього!

Чень Ґе узяв гроші, простягнув квиток і вже хотів почати пояснювати правила й застереження, але несподівано дядько, отримавши квиток, повернувся й пішов у протилежний бік від входу до “Будинку жахів”.

— Дядьку, вхід ось тут…

— Знаю. — не обертаючись, кинув той і повернувся на своє місце. Дістав телефон, сфотографував квиток у “Будинок жахів” двічі й одразу ж виклав у соцмережі:

«Квітень — час, коли трава зеленіє, пташки співають, і саме пора вибиратися на прогулянки. Дуже раджу “Будинок жахів” Західного Дзюдзяну — справді потужна річ! Сьогодні після відвідин у мене холодний піт градом котився…»

Відвідувачі довкола мало не задихнулися від обурення. Ти, чорт забирай, простояв біля дверей двадцять хвилин, купив квиток — і це вже називаєш ‘відвідинами’?!

Не встигли вони нічого сказати, як під постом уже з’явилися лайки й коментарі:

Сяо Лі з відділу кадрів : «Брате Джан, ти ж навіть мишей боїшся, а тут раптом наважився зайти у “Будинок жахів”? Молодець, друже.»

Ван Даю, цех формувальників : «Раз Старий Джан туди пішов, значить, то дитячий “Будинок жахів” (хитрий смайлик).»

Дружина : «Швидко додому, вечерю готувати!!!»

Улюблена донька Ван Дзін : «Ахахаха, тату, ми ж прекрасно знаємо, який ти ‘сміливий’. Не муч себе, визнай поразку QAQ.»

Лисуватий дядько навіть не образився, а з посмішкою чемно відповідав на усі коментарі:

«Ви й самі можете прийти спробувати. Адже у вас хоробрості більше, ніж у мене, тож вам точно не буде страшно.»

Його поведінка остаточно приголомшила решту відвідувачів довкола.

— Дядьку, та ти той ще інтриган! Щоб потім тебе ніхто не назвав боягузом, навіть власну дружину й доньку підставив… — молодик із розбитим екраном телефону стояв поряд із дядьком, тому бачив усе на власні очі. Не сказавши й слова, він рушив до Чень Ґе:

— Дай і мені один квиток!

Чень Ґе не розумів, як узагалі все так обернулося. Він взяв гроші і простягнув молодикові квиток. А той, отримавши його, одразу дістав свій телефон з розбитим екраном, почав фотографувати й виклав у Weibo, підписавши: «Ай-йой, що ж робити? Здається, я знову став боягузом. Зайшов у “Будинок жахів” — і вже весь у холодному поту.»

Дивлячись на коментарі у стилі ‘сцикло’, ‘слабак’ під своїм постом, молодик розтягнув рота у дивній посмішці.

— І мені квиток!

— Я теж хочу!

— Це ж у півціни, так? Тоді дайте мені два!

У “Будинку жахів” усередині було порожньо, жодної людини, але квитків розкупили вже майже половину.

Натовп поступово розійшовся. Чень Ґе, тримаючи в руках гроші, з відчуттям щастя почав їх рахувати.

— Босе, за цей ранок ми продали більше квитків, ніж за попередні два тижні, — Сюй Вань присіла поряд. В її очах світилася радість, яку неможливо було приховати.

— Але треба завжди пам’ятати про ‘затишшя перед бурею’. Сьогодні нам просто пощастило. А от щоб справді втримати відвідувачів, нам потрібно враховувати цей вдалий успіх, — Чень Ґе притис до себе гроші й глянув у бік огорожі “Будинку жахів”. Там усе ще були Хе Сань і Ґао Жусюе, які пройшли через чимале ‘випробування’ й досі не пішли.

— Ви вже трохи оговталися? — Чень Ґе підійшов до них із пляшками води. Сьогоднішній успіх із продажем квитків був значною мірою завдяки цим двом студентам з факультету криміналістики.

— Ем, вибачте, що потурбували вас.

Хе Сань ніяково сидів на сходах, а Ґао Жусюе все ще виглядала блідою. Її погляд ковзав між Чень Ґе та Сюй Вань:

— Я хотіла б поставити два питання, можна?

— Питайте, — погодився Чень Ґе.

— Перше. У західному бічному крилі я чітко бачила цю жінку в дзеркалі. Чому ж вона раптом з’явилася в мене за спиною? — Ґао Жусюе виглядала так, ніби прагнула розібратися до кінця. Їй було важко змиритися з тим, що вона заплакала від страху.

— Ти подумала, що то було звичайне дзеркало. Насправді ж то три дзеркала, з’єднані у трикутну призму. Двоє інших були сховані в стіні. Якщо натиснути на поверхню — конструкція почне провертатися. Вихід із «Мінхунь» теж був саме за тим дзеркалом. А жінка у відображенні — то лише заздалегідь підготовлена фотографія в натуральну величину. Завдяки світлу та особливому куту зору створювалася ілюзія живої людини. Сюй Вань увесь час ховалася по ту сторону дзеркала, а кроки, які ти чула, були лише звуковим ефектом.

Почувши пояснення Чень Ґе, Ґао Жусюе ледь помітно кивнула:

— Друге питання.

Вона вказала пальцем на Сюй Вань:

— Чому ця дівчина, яка явно жива, викликає у мене таке неприємне відчуття? Наче я дивлюся не на живу людину, а на труп.