Розділ 13 — Боги хочуть моєї смерті?!

Перекладач: Loonard

Редактор: Elein Dark, Liliia Alon

Чень Ґе напружено вдивлявся в екран телефону. Колесо поступово сповільнювалось і, зрештою, з тихим клацанням стрілка зупинилася на певному секторі.

❖ Розіграш завершено. Вітаємо! Ви отримали рідкісний особливий предмет: Проклятий любовний лист (ймовірність випадання: 3/1000)!

❖ Вирячені очі, а обличчя бліде, мов попіл. З тієї миті, як вона випала з вікна, її ім’я в кампусі стало табу. Червоні балетки, закривавлена шкільна форма — усе це перетворилося на страшні символи, про які воліли б не згадувати. Люди прикидались, що забули про неї, поки одного дня хтось не почав знов отримувати від неї любовні листи.

❖ Перша спроба — і отримання зловісного привида. Розблоковано рідкісний титул: улюбленець привидів.

❖ Улюбленець привидів: прокачавши цей титул, ви можете отримати допомогу від привидів.

Дивлячись на інформацію на екрані, Чень Ґе відчув, як в нього почало паморочитись в голові. «Проклятий любовний лист? Шанс виграти його 3/1000? Улюбленець привидів? Я ще навіть не розв'язав проблему з істотою у дзеркалі, а тепер на додачу до цього витяг зловісного привида? Боги хочуть моєї смерті?!»

Тепер він шкодував, що наврочив собі перед активацією "Колеса нещастя". «Спокійно! Заспокойся! Паніка тут ні до чого. Це ще не найгірший сценарій. Те, що я витягнув зловісного привида, не означає, що він негайно з’явиться. У мене ще є час. Може, варто сходити в найближчий храм і отримати пророцтво?»

Прибравши телефон, він хотів уже сунути його в кишеню, як раптом пальці неочікувано торкнулися чогось стороннього.

Опустивши голову, Чень Ґе побачив, що, невідомо в який момент, у його кишені з’явився пожовклий лист. У грудях одразу ворухнулося зловісне передчуття. Він обережно витягнув аркуш і прочитав на ньому єдине просте речення, сплетене з волосся: «Ти мені подобаєшся».

«Що за чорт! Скажи, що тобі в мені подобається і я зміню це одразу ж!»

Слова на папері були виведені акуратним й витонченим почерком. Якби вони не були виткані з волосся, то були б набагато приємнішими для ока.

Чень Ґе стояв у західному крилі, тримаючи листа в руках, а його обличчя набуло попелясто-сірого відтінку:

— Ніколи б не подумав, що перший у житті любовний лист я отримаю у такій формі.

— Босе! Ти там сам із собою розмовляєш? — пролунало з-за дверей. До кімнати зайшла Сяо-Вань, яка вже закінчила розставляти паперові фігури в головному залі.

— Нічого. Просто думав: якщо людина знає, що жити їй лишилося недовго… чи не варто їй кинути всі марні прив’язаності й зробити щось справді значуще? — Чень Ґе підняв погляд на дівчину з похоронним гримом. — Ну, наприклад, внести свій внесок у продовження людського роду.

Він сказав це несерйозно, але, на його подив, вираз обличчя Сяо-Вань став задумливим, а погляд поступово серйознішим.

— Сяо-Вань, тільки не кажи мені, що ти думаєш погодитись? Почекай, я ще не готовий. Це ж якось… надто просто, надто швидко. Хоча… між нами і справді є розуміння, ми довго працюємо разом, і якщо вже говорити про ‘продовження роду’ ну, це, мабуть, теж не зовсім неможливо... — з якоїсь причини Чень Ґе раптово відчув, як його охоплює дивна тривога.

— Ні, босе, ти мене не так зрозумів. Я просто помітила, що коли я зайшла, у тебе було дві тіні, і мені стало цікаво. — Сюй Вань вказала позаду Чень Ґе. — Чи це якийсь наш новий атракціон в “Будинку жахів”?

— Дві тіні?! — Чень Ге різко обернувся та побачив дві тіні, велику та меншу, що повільно зближувалися, поки нарешті не з’єднались в одну.

— Що за чорт?!

Не кажучи ні слова, він схопив Сюй Вань і вибіг з “Будинку жахів”.

Лише коли вони повернулися на сонячне світло, Чень Ґе заспокоївся. Жодних пояснень дівчині він не дав, просто важко опустився на сходи біля входу.

— Босе, ти останнім часом сам не свій, це через фінансовий тиск? — Сюй Вань присіла поряд з Чень Ґе. — Не хвилюйся, я впевнена що все буде гаразд. До речі, що ти хочеш на обід? Я піду візьму тобі чогось.

Почувши її слова, Чень Ґе й сам не знав, як відповісти. Він лише натягнув на обличчя вимушену посмішку:

— Візьми те саме, що й собі. І ще, перед тим як підеш у їдальню, змий грим. А то ще налякаєш кухаря.

— Зрозуміла.

Коли Сюй Вань пішла, Чень Ґе знов витяг любовного листа.

«Я на власні очі бачив, як дві тіні поєднались. Чи означає це, що той зловісний привид уже причепився до мене? Що він зараз ховається просто у моїй тіні?»

Де є сонце, там неодмінно є й тінь. Чень Ґе, не відриваючи погляду, дивився на свою тінь. « У мене ж тепер є титул “улюбленець привидів”. Він дає шанс отримати їх допомогу. Якщо титул справді працює, тоді випадіння зловісного привида може бути не так вже й погано.»

Так він намагався себе втішити, хоча й добре розумів, що зловісними привидами їх називають не просто так. Вони померли, сповнені образи, і випромінювали злобу та прокляття. Живучи поряд із такими істотами, можна було наразитися на небезпеку: найменша помилка могла призвести до найгіршого кінця.

Після обіду, Чень Ґе стояв перед “Будинком жахів”, роздаючи флаєри. В парку було достатньо відвідувачів, та ніхто не хотів заходити всередину.

Не маючи чим зайнятися, Чень Ґе відкрив сторінку відео-застосунку та виявив у своїй поштовій скриньці десятки нових приватних повідомлень. Видаляючи тролів та спам, він старанно відповів на решту. І невдовзі серед них побачив лист від Хе Саня.

Той простодушний студент медичного університету, майбутній судмедексперт, таємно написав йому, що в університетському форумі здійнявся справжній ґвалт. Кілька старшокурсників, дізнавшись, що їхню красуню Ґао Жусюе налякав до сліз “Будинок жахів”, уже гострили ножі, обіцяючи зрівняти атракціон із землею. Дехто навіть опублікував на форумі заклик до зброї, і вже більше десятка людей зголосилися взяти участь.

— Як добре бути молодим, — промурмотів Чень Ґе з ледь помітною посмішкою. Він вже уявляв, як ці десятки сповнених гормонів молодиків дрижать від страху, замкнені в його “Будинку жахів”.

— Після завершення пробного завдання, я дозволю їм першими спробувати новий сценарій. Подивимося, наскільки страшним він буде, маючи одну зірку.

Думка про пробне завдання змусила Чень Ґе серйозно замислитись. В нього був лише один шанс виконати його. Якщо йому не вдасться, можливість відкрити той сценарій буде втрачено назавжди. Він знову розблокував чорний телефон і кілька разів уважно перечитав деталі завдання, закарбовуючи кожне слово у пам’яті.

«Тільки знаючи себе та свого ворога, можна виграти кожну битву.»

Визначивши місце, Чень Ґе сів за пошук будь-якої інформації про нього в інтернеті.

«Житловий комплекс Пін’ань в передмісті Західного Дзюдзяна.»

Пошук назви місця спочатку нічого не дав. Та проглянувши кілька перших сторінок, Чень Ґе нарешті знайшов щось пов’язане з тим житловим комплексом на сайті продажу нерухомості.

Це була скарга, в якій стверджувалося, що продавець приховав правду: будівля насправді була справжнім будинком жахів. Під облупленою штукатуркою можна було побачити плями крові, а щоночі відчувався незрозумілий сморід.

Скаргу так ніхто й не розглянув, і справа затихла. Чень Ґе звернув увагу на дату: дев’ять місяців тому.

«Провести ніч у проклятому будинку й водночас знайти вбивцю — це завдання й справді не з легких.» Колись в університеті Чень Ґе вивчав дизайн іграшок, тому майстерно працював руками. Але в питаннях розслідувань чи логіки він був цілковитим профаном. «Сам той будинок мене не лякає. А от якщо вбивця мешкає у сусідній квартирі й серед ночі вирішить зробити мене своєю здобиччю… от тоді буде справжня проблема.»