Розділ 15 — Власник

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Виснажений, апатичний, худорлявий — таке перше враження склалося в Чень Ґе про Ван Ці.

Коли вони розминулися, він простягнув йому підібрану з підлоги листівку про розшук. Чоловік хрипко прошепотів:

— Дякую.

Це було перше слово, яке він вимовив; його голос був глухий і ледь чутний.

— Нема за що, це дрібниця, — відповів Чень Ґе з усмішкою й пішов за кульгавим на другий поверх.

Порівняно з першим, другий поверх був ще вологіший і темніший: у кутах клубочилося павутиння, а на стінах виднілися плямисті сліди, ніби висічені долотом.

Кульгавий провів Чень Ґе до самого кінця довгого коридору, відчинив крайню кімнату й витяг довгу в’язку ключів.

— П’ятдесят юанів за ніч. Можете обрати будь-яку кімнату на другому поверсі.

— П’ятдесят? Це ж задорого! — здивувався Чень Ґе.

— Це єдине житло у радіусі кількох кілометрів. П’ятдесят — ще дешево, — говорячи це, кульгавий чоловік постійно озирався назад, ніби остерігаючись чогось.

— Гаразд, — знизав плечима хлопець, — але чому тільки другий поверх? Ніхто не зупиняється на першому чи третьому поверхах?

— Чому ви задаєте стільки питань? Не можна там жити — значить, не можна! — буркнув кульгавий, вихопив у Чень Ґе п’ятдесят юанів і недбало простягнув йому ключ. — На ключі є номер кімнати, самі знайдете.

Сказавши це, він швидко зник у своїй кімнаті. У мить, коли двері зачинялися, Чень Ґе почув зсередини глухе, схоже на стогін бурмотіння старої людини, ніби хтось поперхнувся їжею.

Відчувши недобре, він поклав долоню на ручку:

— Почекайте.

— Що ще? — тон кульгавого чоловіка був різким, з відтінком роздратування.

Чень Ґе зазирнув у вузьку щілину. Кімната була невелика. Окрім самого господаря, у глибині, спиною до дверей, у інвалідному візку сидів старий. Саме від нього й лунав той дивний звук.

— Я трохи спраглий. У вас можна купити води чи якийсь інший напій?

— Ні!

— Гроші люблять тишу, навіщо так гарячкувати…

Двері грюкнули так, що аж стіни здригнулися, і Чень Ґе залишився сам у темному коридорі, відчуваючи дедалі більшу тривогу.

«У звичайному будинку реєстратура завжди при вході» — майнула думка. « А тут ‘ресепшн’ захований у самому кінці другого поверху. Чому не можна жити на першому й третьому? І хто той старий, що мешкає разом із власником?»

На ключі був приклеєний номер 208, і, за збігом обставин, ця кімната виявилася просто по сусідству з помешканням кульгавого чоловіка.

«Гаразд, спершу заселюся, а там видно буде» . Після двогодинної дороги Чень Ґе відчував втому.

Він відчинив двері і назустріч одразу потягнуло вогкістю й цвіллю. Здавалося, що тут давно ніхто не жив: меблі вкривав пил, а постіль була вогка й неприємна на дотик.

«Цікаво, чи на цьому ліжку взагалі можна спати?» Ще не встигнув хлопець зняти рюкзак, як раптом із сусідньої кімнати пролунав різкий тріск — немов розбилася миска.

Чень Ґе зачинив двері й, притулившись до стіни, почав прислухатися. Звідти долинали люті прокльони кульгавого; серед лайки прослизали якісь діалектні слова — за вимовою він явно був не місцевим.

Старий у візку лишався тихим, тільки тихо скиглив. Кульгавий лаявся кілька хвилин, а потім стих. І раптом — неприємний звук: телевізор у сусідній кімнаті заграв на повну гучність.

«Що він там робить? Навіщо так викрутив звук?» Він ще кілька хвилин намагався підслухати, але через шум нічого не розібрав і, зрештою, зітхнув: «Годі. Краще подбаю про власну безпеку. Схоже, ця ніч точно буде безсонною» .

Поклавши рюкзак на трюмо, Чень Ґе витяг звідти фруктовий ніж і сховав у кишеню. «На сайті з продажу житла писали, що за обшивкою стін лишилися сліди крові, а вночі з’являється дивний сморід — тому й вважають це місце проклятим. Але я переглянув усі новини про житловий комплекс Пін’ань і не знайшов жодної згадки про вбивство в цій будівлі» .

Чень Ґе добре усвідомлював, що житловий комплекс Пін’ань, обраний чорним телефоном як місце для виконання пробного завдання, обов'язково приховує якусь невимовну таємницю.

Сховавши фруктовий ніж, він дістав багатофункціональний молоток і почав обстукувати стіни, уважно перевіряючи кожен кут кімнати. Та нічого підозрілого не виявив: це була звичайна гостьова кімната — за винятком свого жахливого занедбаного стану, нічого незвичайного.

«Власник одразу став наполягати, щоб я обирав кімнату лише на другому поверсі. Отже, ці кімнати, мабуть, безпечні, інакше їх би не здавали. Якщо хочу знайти щось справді цікаве, доведеться дослідити перший або третій поверх» .

До початку випробування залишалося ще понад три години — старт о 23:00. Не бажаючи гаяти час, Чень Ґе поклав молоток назад у рюкзак і навшпиньки підійшов до дверей.

Він уже відчинив їх наполовину, коли раптом завмер.

Долоні вкрилися потом, холод пробіг по спині.

Кульгавий чоловік стояв просто за дверима! Хтозна, скільки він там уже чатував.

Не чекаючи цього, обидва здригнулися.

— Пане… що ви робите біля моїх дверей? — Чень Ґе насупився: підозри щодо власника дедалі зростали.

— Ви ж казали, що хочете пити. Я приніс, ось… — Кульгавий поставив на підлогу термос, його вираз обличчя був трохи неприродним.

— Дякую, — Чень Ґе не звернув уваги на його дивну поведінку і просто взяв термос й заніс у кімнату. — У вас ще якісь до мене справи?

— Ні, лягайте спати раніше, — кульгавий чоловік зиркнув усередину й, наче сам до себе, додав: — У коридорі немає світла, вночі там зовсім темно. Краще не блукати.

Він розвернувся й пішов. Лише коли запевнився, що сусідні двері зачинилися, Чень Ґе з полегшенням видихнув.

«Цей власник має неприємне обличчя, лютий норов, ще й розмовляє скупо. Хоч і кульгає, проте кремезний — одного руху вистачило, щоб штовхнути того виснаженого чоловіка». Чен Ґе не був схильний до дедукції; він просто почав пригадувати сценарії з детективів, які дивився: «Згадуючи фільми про серійних убивць, виходить дивна картина: каліцтво з дитинства, постійні насмішки, глибока образа й комплекс неповноцінності. Коли таке накопичується — вибухає бажання нищити інших або самого себе… Чорт, та він майже ідеально підходить під портрет маніяка!»

Поставивши термос на стіл, Чень Ґе відчув, як холоне в грудях: «Якщо він справді вбивця, то я проведу ніч у проклятому будинку по сусідству із маніяком!»

Сама думка про це викликала у нього сироти по спині. Той старий виродок міг навіть стояти біля його дверей всю ніч! Що ще гірше, як власник, він, ймовірно, мав запасні ключі від усіх квартир!