Розділ 17 — Житловий комплекс Фу'ань

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Ван Ці весь час намагався переконати Чень Ґе піти — з боку сторонньої людини це здавалось надто наполегливим.

Хлопець не поспішав погоджуватись. Після того, як він вислухав історію Ван Ці, у нього з’явилося відчуття, ніби той щось приховує.

— Усе, що міг сказати, я вже сказав. Зараз ще можна піти, але після опівночі цей будинок стане зовсім іншим, — промовивши це, Ван Ці обтрусив пил з одягу і вийшов з будинку.

Лише коли його постать розчинилася в темряві, Чень Ге отямився. Спершу він прийшов, щоб розпитати мешканців про ситуацію, але тепер замість відповідей мав ще більше запитань.

«Цей чоловік справді якийсь дивний… Він і справді божевільний?» — пригадавши каламутний погляд Ван Ці, Чень Ге відчув дискомфорт. У тих очах читались втома й біль, що неможливо було зімітувати. «Схоже, він і справді дуже любить свою наречену.»

Повертаючись назад, Чень Ге зупинився біля кімнати жінки, що жила на першому поверсі, трохи поміркував і спробував постукати.

— Гей, новенький, — двері жінки навіть не ворухнулись, зате позаду відчинилися інші. У прорізі стояв високий худорлявий чоловік, що спирався на одвірок.

Виглядав він років на тридцять із гаком, неохайний, із розпатланим волоссям і бородою, що майже зрослися докупи. На відкритій тильній стороні долоні було витатуйовано півонію.

— Ви хто? — насторожено запитав Чень Ґе, обернувшись.

— Той, що розклеює оголошення про зниклу людину, не наш мешканець. У нього, — чоловік постукав себе по скроні, — трохи з головою не все гаразд. Не вір жодному його слову. І взагалі — тримайся подалі, інакше матимеш клопіт.

Чень Ґе бачив цього високого чоловіка вперше. Хоч він і виглядав занедбаним, проте говорив спокійніше й логічніше за всіх інших, кого встиг зустріти у цьому будинку.

— Його поведінка справді дивна, — погодився Чень Ґе. — Але, можливо, він просто занадто важко пережив зникнення нареченої.

— Він тобі розповідав, що його наречена зникла поблизу цього будинку?

— Так.

— І ще, мабуть, говорив, що це нібито поліція йому сказала, тому він постійно тут шукає?

— Саме так.

Високий худорлявий чоловік безрадісно посміхнувся:

— Я тут живу вже дев’ять місяців, і жодного разу не бачив, щоб сюди приходила поліція. Той божевільний тебе обманює. І всі ці слова про привидів і прокляті душі — повна нісенітниця.

Він витяг із кишені дешеву цигарку, затис у зубах і сказав:

— Як у цьому світі можуть бути привиди? Хіба що хтось прикидається привидом. Гаразд, ніч уже пізня, повертайся краще до своєї кімнати.

Чень Ґе подякував і пішов геть.

Піднімаючись сходами, хлопець не міг заспокоїти свої думки.

«Один із них точно бреше… Але хто саме?»

Занурившись у роздуми, він і не помітив, як дійшов аж до третього поверху.

У кутку сходової клітки тьмяно виднівся облуплений номер поверху, а слабке світло датчика ледь розганяло морок. Озирнувшись, Чень Ґе побачив, що цей поверх зовсім занедбаний: брудна підлога, кіптява, ніби тут щось палили, стіни в тріщинах, наче в шрамах.

«Чому саме третій поверх не відновили? Нестача грошей? Чи є інша причина?»

Світло згасло, і будинок раптово занурився в темряву.

Чень Ґе, звиклий до таких умов через роботу в “Будинку жахів”, не злякався. Діставши телефон, він саме збирався ввімкнути ліхтарик, як раптом помітив у темному коридорі чиюсь тінь, що швидко промайнула попереду.

— Хто там? — гукнув він.

Промінь ліхтаря освітив третій поверх, але фігура зникла без сліду.

Чень Ґе вже збирався продовжити розслідування, коли почув кроки, що наближалися з низу сходів.

«Це власник?»

Якщо цей дратівливий кульгавий чоловік побачить його, поки він тиняється третім поверхом, напевно, не обійдеться без докорів з його боку. Трохи зваживши ситуацію, Чень Ґе сховав телефон і обережно спустився на другий поверх.

На сходовому прогоні він помітив низького товстого чоловіка середнього віку, який виходив із кімнати з мискою в руках. Той наспівував собі під ніс і виглядав цілком задоволеним, але щойно побачив Чень Ґе — одразу нахмурився, опустив голову і швидко пройшов повз.

«Що за… Я настільки страшно виглядаю?»

Повернувшись до своєї кімнати, він ліг на ліжко, обійнявши рюкзак:

«У цьому будинку, здається, немає жодної нормальної людини. На кожного глянь — всі виглядають так, ніби можуть бути вбивцями…»

Подумавши про це, він різко сів.

«У завданні в чорному телефоні сказано лише знайди вбивцю, але не уточнено, скільки їх. Якщо подумати… їх може бути кілька! Адже це справа про вбивство всієї родини — цілком можливо, що діяли групою. Ні, треба якнайшвидше знайти інформацію про ту справу!»

Він дістав свій телефон. Розмова з Ван Ці все ж дала певну користь — принаймні тепер було відомо, що колишня назва житлового комплексу Пін’ань — Фу’ань.

Набравши в пошуковику «Житловий комплекс Фу’ань в Дзюдзяні», він горнув кілька сторінок — і його погляд зачепився за рядки, від яких кров холола в жилах:

«Жорстоке вбивство цілої родини з чотирьох осіб! Вбивця зник без сліду?!»

«Випадковість чи навмисний підпал? Звідки взялася пожежа в комплексі Фу’ань?»

«Розкриття справи. Тіла, заховані всередині будівлі, виявлені!»

Перечитавши все, що стосувалося цього будинку, Чень Ґе відчув, як по спині пробіг холод. Реальність буває страшнішою за будь-який горор, бо все це — не вигадка. І, можливо, колись таке станеться і з ним.

П’ять років тому місцеві з села побачили, як в комплексі Фу’ань спалахнула пожежа, і викликали пожежників.

Після того як вогонь було погашено, пожежна команда розпочала стандартне розслідування — з’ясування причин займання та оцінку збитків.

Спочатку все виглядало як звичайна процедура, але в міру просування перевірки почали з’являтися більш дивні деталі.

Тріщини в бетоні, дрібні уламки віконного скла та слабкі сліди сажі на поверхні уламків вказували не тільки на інтенсивне горіння, але й на надзвичайно високу температуру та швидке поширення вогню.

Наявність декількох не пов'язаних між собою точок займання на місці події була класичною ознакою навмисного підпалу.

Характер справи одразу змінився. До розслідування долучилася поліція, і незабаром у руїнах будівлі знайшли чотири тіла — саме та сім’я з чотирьох осіб, яка володіла будинком.

Історія наробила великого галасу. Поліція доклала всіх зусиль, але через сильну пожежу місце події було серйозно зруйноване — жодних слідів п’ятої особи вони так і не знайшли, не кажучи вже про самого вбивцю.

Будівлю тоді опечатали майже на рік, а потім, згідно із законом, передали батькові загиблого власника. Саме тоді житловий комплекс Фу’ань і було перейменовано на Пін’ань.

— Сім’я з чотирьох осіб згоріла у вогні, а вбивцю й досі не знайшли… Не дивно, що це місце вважають проклятим і кажуть, що тут водяться привиди.

Зібравши воєдино деталі справи, Чень Ґе відчув певне полегшення. Поглянувши на веб-сторінку на своєму телефоні, він раптом помітив одну деталь:

— У звіті зазначено, що первісний власник помер у віці сорока одного року. Після передачі будівлі його батькові, якщо порахувати різницю у віці, нинішній власник повинен бути зараз у віці від шістдесяти до сімдесяти років.