Розділ 20 — Місце злочину

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Моторошна пожежа, невідомий вбивця — уперше Чень Ґе зрозумів, що має хист до оповідання історій. Поєднуючи новини з інтернету з власними здогадками, він майже повністю відтворив події масового вбивства, яке сталося кілька років тому.

— Ось і вся історія. Шукаючи новий матеріал для свого “Будинку жахів”, я вночі прокрався до житлового комплексу, де сталося вбивство. Та несподівано зробив приголомшливе відкриття — усі мешканці цього житлового комплексу божевільні. Я підозрюю, що вбивця зі справи п’ятирічної давнини досі переховується серед них!

Чень Ґе загасив цигарку й глянув на екран телефону.

«Цікаво, схоже на реальну версію гри “Мафія”. А тепер слово надається віщунові!»

Я — маленька зелена гусінь: «Та ну, вигадуй далі, стримере. Говориш так, ніби все це правда. Продовжуй, і якщо хоч одна людина тобі повірить, я визнаю поразку.»

«Я перевірив у мережі — у місті Дзюдзян справді був житловий комплекс під назвою Фу’ань.»

Хе Сань: «Я вірю стримеру.»

Я — маленька зелена гусінь: «Навіть якщо стример не бреше, як він доведе, що саме зараз перебуває в тому самому будинку? За його словами, будівля колись згоріла у пожежі, але погляньте на кімнату — рівні стіни, чиста підлога, цілі меблі. Це схоже на проклятий будинок?»

— Я не маю потреби вас обманювати. Довести це дуже просто.

Чень Ґе відсунув журнальний столик, дістав ніж для фруктів і легенько зішкріб штукатурку в кутку:

— Після пожежі будинок змінив назву, його повністю відремонтували, але деякі речі неможливо приховати.

Під шаром фарби проявилася чорна від кіптяви цегла.

— Ось один із доказів того, що пожежа справді була.

Усі мерзотники мають померти: «Зачекай, мені цікаво, чому ти приніс молоток і ніж до кімнати? Ти намагався видати себе за спільника підозрюваного?»

«Ідеально хороша штукатурка на стінах була зішкреблена — я на мить співчуваю власнику будинку.»

«І скільки коштує така “кімнатка”? Навіть телевізора немає.»

Чень Ґе довго стримувався, але врешті не витримав:

— Люди, ви можете хоч трохи зосередитись на головному? Прошу трохи поваги! Я ж зараз, між іншим, ризикую життям, веду прямий ефір із проклятого будинку!

Користувач Усі мерзотники мають померти надіслав донат — одну монету:

«Даю тобі монетку, просто щоб проявити повагу.»

Чень Ґе лише безсило зітхнув, із цими досвідченими тролями сперечатися марно.

— Гаразд, повернемось до справи. У будинку я вже зустрів шістьох людей. Першою була жінка, схоже, з психічними проблемами — коли я зайшов, вона посміхалася мені крізь щілину у дверях. Про неї майже нічого не знаю, тому поки відкладемо її убік...

Він описав зовнішність кожного мешканця й додав власні міркування:

— Якщо говорити про мотиви, найбільш підозрілий — власник. Але він кульгавий, рухається повільно. З огляду на його фізичні можливості, більш імовірними претендентами виглядають чоловік із татуюванням з першого поверху та кремезний коротун із другого. Хоча не виключено, що винні й жінка з першого поверху або худорлявий Ван Ці.

Усі мерзотники мають померти : «Ти все перелічив — а сенсу нуль. Я починаю підозрювати, що справжнім винуватцем є старий чоловік в інвалідному візку. Адже він отримав найбільшу вигоду після пожежі.»

«Цілком можливо. Те, що старий зараз паралізований і сидить в інвалідному візку, не означає, що він був паралізований п'ять років тому. Крім того, вбивство сталося не через фізичну розправу, а внаслідок підпалу. Старий цілком здатний скоїти злочин.»

«Так! Параліч старого може бути навіть удаваним. Найменш ймовірний підозрюваний може виявитися вбивцею.»

«Насправді, я більше підозрюю ту жінку з першого поверху, вона посміхалася стримеру, мабуть, на щось натякаючи. Ти пам'ятаєш, наскільки високо були випнуті губи, коли та жінка посміхалася, і наскільки широко вона відкрила рота? Дозволь мені проаналізувати це для тебе з точки зору психології мікровиразів.»

— Не пам'ятаю...

Ентузіазм глядачів піднявся, і швидкість зростання популярності стріму також прискорилася.

Чень Ґе мовчки дивився на коментарі, не знайшовши жодного цінного висловлювання:

— Схоже, мені все ж потрібно особисто пошукати більше зачіпок.

Він підняв телефон перед собою:

— Я вже проводив обстеження на місці й виявив, що перший та другий поверхи цієї багатоквартирної будівлі повністю відремонтовані, але деякі місця на третьому поверсі досі зберігають вигляд п'ятирічної давності. Пізніше я зайду туди, щоб уважно обшукати й спробувати знайти щось корисне.

«Зберегли вигляд п'ятирічної давності? Моторошно.»

«Якщо справа не розкрита, чи може покійний не знати спокою і залишатися на тому самому місці?»

«Нічна розвідка будинку, де сталося вбивство? Це справді круто!»

«А як інакше можна утримувати “Будинок жахів”? Скажу тобі, коли наша група востаннє ходила до “Будинку жахів” того стримера, щоб похизуватися, двоє найсміливіших з нас закінчили тим, що одна плакала, а інший знепритомнів.»

«Почекай, чому двоє найсміливіших з вас так злякалися? А щодо боягузів?»

«Ти говориш дурниці, хто з боягузів, бляха, насмілиться зайти в його “Будинок жахів”?»

«Звучить логічно.»

Хе Сань : «Хе-хе.»

Ритм трансляції вже збився, але Чень Ґе це не турбувало. Він поклав ніж для фруктів у кишеню, кілька разів потренувався його витягувати, а потім, тримаючи телефон в одній руці та молоток в іншій, підійшов до дверей.

Цього разу він був розумнішим, спочатку подивився крізь щілину у дверях, і лише переконавшись, що в коридорі нікого немає, тихо відчинив двері.

Закриваючи двері, Чень Ґе відірвав пасмо свого волосся і поклав його у замкову щілину. Таким чином, якщо хтось відкриє їх під час його відсутності, волосся втиснеться б глибше у замок.

Закінчивши всі приготування, Чень Ґе пройшов по коридору другого поверху і дістався до сходової клітки.

Він рухався максимально обережно, уникаючи датчиків світла, що вмикалися від уловлювання руху, і пробирався лише за допомогою слабкого світла екрана телефону.

Чим вище він піднімався сходами, тим темнішими ставали стіни по обидва боки, а в повітрі витав невимовний, дивний запах.

Діставшись до третього поверху, хлопець увімкнув ліхтарик на телефоні й притулився до стіни, зосередивши усю свою увагу.

Коли він вперше випадково зайшов на третій поверх, то бачив, як у коридорі промайнула розмита чорна тінь, що віддалено нагадувала людський силует.

«Незалежно від того, чи це людина, чи привид, я маю бути обережним.»

Світло від телефону висвітлило місце злочину п’ятирічної давності. Чень Ґе мимоволі міцніше стиснув молоток у руці, дивлячись на глибокі подряпини на стіні.

Архітектурний стиль Пін’ань був дуже особливим: тут був лише один сходовий прогін, розташований біля правого боку будинку, через що лівий коридор здавався надзвичайно довгим та похмурим.

Йдучи цим коридором, він відчував, як по спині пробігає холодок; навіть притулившись до стіни, не міг позбутися відчуття небезпеки.

«Якби пожежа почалася на третьому поверсі, тоді ця зона не залишилася б неушкодженою. Отже, третій поверх, ймовірно, є місцем, яке вбивця не зачіпав.» Чень Ґе йшов по темному коридору з телефоном у руці. Двері з обох боків були напіввідчинені, багато з них були деформовані від вогню.

Уникаючи сміття, що нагромадилося на підлозі, Чень Ґе зайшов у найближчу до нього кімнату.