Розділ 22 — Втеча опівночі

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Чень Ґе стиснув зуби, намагаючись не проронити ані звуку. Побачивши тіло, він одразу ж написав Хе Саню: «Викликай поліцію, негайно!»

Світло було надто тьмяним, ще й між ними були прочинені двері, тож глядачі в прямому ефірі навіть не здогадувалися, що сталося. Втім, Чень Ґе зараз про них і не думав, натомість він притиснувся до щілини у дверях, не наважуючись навіть кліпнути.

«Труп, замурований у стіні… Отже, ось що вони намагалися викопати!» Чень Ґе причаївся за стіною. Він боявся зробити бодай якийсь рух. Це був найбільш напружений і небезпечний момент: купка мешканців з цього будинку стояли лише за кілька кроків від нього. Варто їм розвернутися і зайти до кімнати — вони його одразу ж помітять.

— Чого ти там мнешся? Копай вже! — глухо процідив ‘власник’. Він підійшов з інструментами та, розстеливши мішок на підлозі, почав обчищати цемент навколо жіночого тіла.

Можливо, боячись розбудити сусідів знизу, вони працювали дуже тихо, намагаючись не видавати гучних звуків.

Коли стіна почала піддаватися і шматки цементу стали відпадати, на чолах чоловіків виступив піт. Чи то від спеки, чи то від страху, сказати було неможливо.

Вони працювали злагоджено, але було видно, що таким займаються вперше, тому усі були неймовірно налякані й рухалися повільно, постійно наштовхуючись одне на одного.

Лише через десять довгих хвилин їм вдалося вивільнити жіноче тіло зі стіни та перенесли його до мішка.

— Товстуне, ти залишишся тут, щоб прибрати. Решта — зі мною на задній схил, треба знайти місце, де її закопати, — скомандував ‘власник’, тримаючи в руці залізний лом.

— Я піду з вами! — не роздумуючи, випалив товстий чоловік. Щойно вони викопали труп, він і сам ледь не знепритомнів від жаху, тож лишатися тут самому не наважився б за жодних обставин.

— Подивися на нього, який боягуз! Дзюань-ер, ти залишишся з ним прибирати. Потім зустрінемося на нашому старому місці на схилі, — ‘власник’ дав кілька вказівок єдиній присутній жінці, а потім вони з татуйованим чоловіком підхопили мішок і попрямували вниз сходами.

‘Власник’ кульгав, і його кроки звучали нерівно — то легше, то важче. Проходячи повз кімнату, де ховався Чень Ґе, він раптом зупинився.

— Чому це тут стільки вати?

Щойно Чень Ґе почув голос ‘власника’, його серце підскочило аж до горла. Коли він розірвав іграшку, на підлогу впали клапті вати та шматочки паперу. Щойно спалахнуло світло від датчика руху, той зрозумів, що хтось іде, і не мав часу це прибрати.

— Не треба зараз про це думати. Ця клята штука страшенно важка, треба якнайшвидше її закопати! — поквапив його татуйований чоловік. ‘Власник’ не став далі розбиратися. Вони пройшли повз двері, за якими ховався Чень Ґе, і, здавалося, віддалилися.

— Товстуне, годі тупити, до роботи, — жінка та товстуватий чоловік середнього віку почали збирати сміття і витирати плями крові з інструментів. За кілька хвилин вони обоє, несучи великий мішок, спустилися вниз.

Кроки затихли вдалині. Лише коли на третьому поверсі знову запанувала тиша, Чень Ґе зміг нарешті вільно зітхнути. Він залишався вкрай обережним і виглянув назовні крізь щілину у дверях.

Коридор був залитий пітьмою, усі мешканці пішли.

«Трясця! Налякали до смерті.»

Чень Ґе почекав ще хвилини три. Ззовні не було жодних ознак чиєїсь присутності. Тільки після цього він поволі відчинив двері й, пригнувшись, вислизнув із кімнати.

Щоб його не виявили, він не вмикав ліхтарик на телефоні, а обережно рушив уперед, намацуючи рукою стіну.

« Судячи з розмов цих людей, хоч вони й не святі, але жіночий труп у стіні точно не на їхній совісті.» Якщо подумати, цій компанії дійсно не пощастило: вони захопили квартиру старого власника, а потім, хто б міг подумати, знайшли труп, замурований у стіні на третьому поверсі. Звичайна людина, виявивши тіло, одразу б викликала поліцію, але ці люди самі були нечисті на руку. З одного боку, вони боялися, що поліція розкриє їхні минулі злочини; з іншого — жити в одному будинку з трупом було моторошно. Не маючи іншого виходу, вони вирішили взяти на себе провину справжнього вбивці, самостійно викопавши й заховавши тіло.

«Не дивно, що ‘власник’ так наполягав, аби я не виходив після опівночі.» Очі Чень Ґе вже звикли до темряви, тому він пришвидшив крок, бажаючи якнайшвидше покинути цей багатоквартирний будинок.

Весь шлях хлопець пересувався тихо, наче миша. Про свій рюкзак Чень Ґе уже й не думав, натомість одразу спустившись на перший поверх.

«Чорт…» Вхідні двері будинку були замкнені. Він опинився у пастці.

«Вони пішли ховати труп і не забули замкнути двері?» Чень Ґе відчув, ніби щось пішло не так. «Вікна в коридорі першого поверху захищені ґратами, вікна на третьому поверсі забиті дошками… Єдиний вихід з цього будинку зараз — через вікна другого поверху.»

Атмосфера всередині будинку була моторошно гнітючою, і Чень Ґе не хотів тут затримуватися. Стискаючи свій молоток, він повернувся на другий поверх.

Коридор у темряві був довгий та глибокий, немов роззявлена паща хижака, що готова роздерти на шмаття кожного, хто увійде.

«Як же тихо.» Його власна кімната знаходилася в лівому кінці коридору, поруч із помешканням власника. Чень Ґе був украй насторожений, боячись, що по дорозі будь-які двері раптом відчиняться.

Він сповільнив крок, затамовуючи дихання. Знадобилося понад хвилину, аби дістатися до своїх дверей.

«Добре, що обійшлося без пригод. Зараз прив’яжу простирадло до віконної рами, і спуск з другого поверху не буде проблемою.» Чень Ґе намацав ключі, а тоді, скориставшись ледь помітним світлом від екрана телефона, знайшов замкову щілину. Він уже збирався вставити ключ, як його рука раптом завмерла.

«Куди поділася та волосинка, яку я залишив у замку?»

Волосся на тілі стало дибки, жах, наче приплив, накрив його з усіх боків — Чень Ґе відчув, як холонуть руки й ноги.

«Хтось був у моїй кімнаті! Вони знають, що мене немає всередині!»

Його дихання стало уривчастим, легені немов забило кригою.

«Коли вони зайшли? Після того як викопали труп? Чи коли помітили вату на підлозі?» Втім, зараз ці роздуми не мали великого сенсу. Чень Ґе відступив назад, дивлячись на кімнату, де він мав провести ніч, і швидко заспокоївся: «Туди не можна повертатися! Ті люди, скоріш за все, зараз у моїй кімнаті! Можливо, вони причаїлися за дверима зі своїм залізним ломом!»

Стійка психіка дозволила Чень Ґе швидко взяти себе в руки. Він мусив утекти якнайшвидше — що довше зволікатиме, тим небезпечнішою буде ситуація.

Відступаючи крок за кроком, Чень Ґе не видавав ані звуку. Хлопець чітко усвідомлював, що тепер єдиний спосіб покинути будинок — це через вікно на другому поверсі, оскільки всі інші шляхи були заблоковані.

У непроглядній темряві тихого коридору Чень Ґе безшумно відступав до самого кінця, у правий бік. Це була найбільш віддалена від його кімнати частина другого поверху.

«Ці мешканці виявилися набагато небезпечнішими, ніж здавалося. Чи виживу я цієї ночі, залежить від цього ривка!» Чень Ґе стиснув зуби, підняв свій молоток і з усієї сили вгатив ним по замку на дверях найвіддаленішої правої кімнати.

*Бам!*

Мертва тиша, що огортала Пін’ань, була зруйнована. Чень Ґе, немов божевільний, продовжував щосили гатити по замку. Після низки гучних ударів сталося те, чого він найбільше боявся.

У лівому кінці коридору, у кімнаті №208, яку він орендував, двері відчинилися! Почувши шум, татуйований чоловік та ‘власник’, з перекошеними від люті обличчями, вибігли назовні, озброєні ломом та кухонним ножем!

«Швидше, відчиняйся!»

*Хрясь!*

Після кількох послідовних ударів замок нарешті відвалився. Чень Ґе без вагань ударив ногою по дверях!