Розділ 28 — Це не те, про що ми домовлялися

Перекладач: Loonard

Редактор: Elein Dark, Liliia Alon

— Вони збираються прийти просто зараз? — Чень Ґе насправді не переймався через візит старшокурсників.

— Я повідомляю тобі про це по секрету. Хлопці планують зняти смішне відео у твоєму “Будинку жахів”, та викласти його в інтернет, щоб розвеселити Ґао Жусюе. І не кажи, що вони підступні: у нас на п’ять груп всього сім дівчат, а ту, яку ти довів до сліз, вважають першою красунею факультету. Босе, бережи себе! — Хе Сань почув чиїсь кроки поруч і швидко поклав слухавку.

«Зняти смішне відео, га?» — Чень Ґе сховав телефон, і в нього з’явився дивний вираз на обличчі. — У судмедекспертів нерви міцні, тож вони якраз допоможуть мені випробувати нову локацію. Сподіваюся, ці хлопці зможуть сміятися й після того, як зайдуть всередину.

Обідня перерва закінчилася. Чень Ґе спустився вниз і розсунув захисні ролети — відвідувачі, які не встигли потрапити всередину зранку, миттю оточили вхід. Хтось приїхав здалеку, надивившись коротких роликів та стрімів Чень Ґе, когось притягнули друзі чи родичі, а дехто прийшов просто з цікавості, бо натовп у черзі натякав, що цей атракціон вартий уваги.

— Квиток коштує двадцять юанів. Задля кращого занурення в атмосферу, одночасно всередину заходять не більше трьох осіб, — Чень Ґе підтримував порядок і постійно перегукувався з Сяо-Вань. Роботи було стільки, що вони не мали й хвилини на перепочинок. Час летів, і о третій годині семеро добре вдягнених юнаків зайшли до парку “Нове століття”. Вони йшли прямо до “Будинку жахів” так, ніби в них була особлива місія.

Усі семеро мали різні характери й майже не спілкувалися між собою. Вони мовчки стали в чергу, і їхня серйозність помітно вплинула на загальну атмосферу — люди навколо навіть притихли.

За п’ятнадцять хвилин, коли попередня група відвідувачів, підтримуючи одне одного під руки, вийшла назовні, найвищий хлопець підійшов до Чень Ґе.

— Босе, шість квитків, — його голос звучав спокійно й впевнено.

Чень Ґе підняв на нього очі, а потім глянув на решту групи: — Ви хіба не всі разом?

— Оцей відповідає лише за те, щоб показати дорогу, — здоровань виштовхнув уперед Хе Саня, що ховався за його спиною.

— Босе, я всередину не піду, — у Хе Саня після минулого разу вже виробилася стійка психологічна травма, тож він лише привітався і спробував відступити назад.

— Раз уже прийшов, то чого на вулиці стояти? Цей квиток від мене — подарунок, — Чень Ґе передав високому хлопцю сім квитків. — Ви ж всі з медичного університету Дзюдзяну, так? Сподіваюся на вашу підтримку в майбутньому.

Чень Ґе виглядав настільки доброзичливим та привітним, що студентам-медикам, які ще не встигли пізнати суворих життєвих реалій, навіть стало трохи ніяково.

— Хе Саню, власник дарує квиток, не відмовляйся, — здоровань роздав квитки кожному та їхні наступні дії збили інших відвідувачів с пантелику. Замість того щоб зайти в будинок, вони зібралися колом біля входу.

— Хе Сань та я підемо однією групою; Мавпа та Лао Джао — іншою; Лао Сун, Сяо Хуей та Ши Лін — ви троє підете останніми. Усі пам’ятають тактику з форуму?

— Так, усе запам’ятали.

— Хе Сань уже накидав приблизну схему приміщень, тож ми знаємо, де які пастки. Налаштуйтеся психологічно: не виказуйте жодного страху! Ми не маємо посоромити медичний університет Дзюдзяну!

— Зрозуміло!

— Добре. А тепер увімкніть драйв, будьте енергійними! Дихайте глибше, уявіть, що готуєтеся до стрибка з парашутом. Нехай кожна клітина вашого тіла оживе!

— Так! Зробіть люті обличчя! Ви — зліші за будь-якого привида! Ви нічого не боїтеся!

— Пам’ятаєте нашу клятву при вступі?

— Чисте серце — прямий шлях! Медичний університет Дзюдзяна: говоримо за мертвих, захищаємо живих!

— Гаразд, погнали!

Студенти були настільки сповнені пафосу та ентузіазму, що люди в черзі навіть почали аплодувати. Чень Ґе теж подумки оцінив цей перформанс.

Захисні ролети піднялися, і Хе Сань разом із високим лідером виступили вперед: — Ми підемо першими, на розвідку. Коли вийдемо — поділимося досвідом.

Вони підійшли до Чень Ґе з неабияким гонором.

— Тільки ви двоє?

— Ну, у вас же в правилах написано: не більше трьох осіб одночасно?

— А, то було правило для сценарію «Мінхунь». Не зважайте, заходьте всі семеро, щоб не марнувати час, — Чень Ґе провів їх всередину, де температура була відчутно нижчою, ніж на вулиці. — Спочатку підпишіть згоду про відмову від претензій. Якщо в “Будинку жахів” з вами щось станеться — адміністрація відповідальності не несе. Тільки після цього я зможу почати екскурсію.

— Минулого разу такого не було, — Хе Сань підійшов до столу, щоб глянути на папір.

— Це тому, що до твого візиту в нас ще ніхто не непритомнів, — Чень Ґе з усмішкою спостерігав за молодими й енергійними студентами. — Про легенду цього місця вам, певно, уже розповів Хе Сань, тож не буду повторюватись. Але хочу дати одну пораду наостанок.

Посмішка повільно зникла з обличчя Чень Ґе. Він витягнув свій телефон, щоб проглянути ранкові новини:

— П’ятирічну справу про вбивство в апартаментах Пін’ань нарешті розкрито. Проте один зі злочинців досі перебуває на волі. Здавалося б, вам до цього діла немає, але сьогодні вранці я помітив, що двері мого атракціону були відчинені... ніби хтось туди пробрався. Апартаменти та наш парк знаходяться в одному районі. Сподіваюся, я просто забагато собі навигадував.

Лише кількома реченнями Чень Ґе посіяв зерно сумніву. Йому не треба було, щоб вони повірили на сто відсотків — достатньо було задати напрямок для думок. Адже вигадані жахи, якими б реалістичними вони не були, ніколи не зрівняються з небезпекою, що дихає тобі в спину в реальності.

Коли всі підписали папери, Чень Ґе повів їх на третій поверх і повільно відчинив важкі двері сценарію «Опівнічного вбивства».

З похмурого коридору невідомо звідки війнуло крижаним вітром. З-за напіввідчинених дверей, здавалося, хтось пильно спостерігав за ними. Заплутані проходи, нескінченні сходи, обвуглена стеля та глибокі зазубрини на стінах, схожі на жахливі шрами.

Побачивши цю картину, запал студентів-медиків згас миттєво. Вони завмерли на місці й одночасно обернулися до Хе Саня.

— Ну і де той сихеюань?

— Це ж зовсім не те, про що ми домовлялися...

— Я всю ніч тренувався швидко відкривати труни, навіть гантелі тягав...

Хлопці дивилися на Хе Саня так, що той мало не розплакався. Бідолашний студент лише розгублено глянув на Чень Ґе, але той не подав жодного знаку.

— Тема цього сценарію — «Опівнічне вбивство». Фото- та відеозйомка суворо заборонені. Вихід прихований десь всередині. Ліміт часу — двадцять хвилин. Якщо стане зовсім нестерпно — кричіть у камеру спостереження, і я вас виведу.

Коли вся група зайшла в глибину коридору, Чень Ґе з усмішкою наостанок кинув: — Ну що ж, приємної вам гри.