Розділ 29 — Сяо-Вань, лікар-череполам

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Важкі двері сценарію «Опівнічне вбивство» повільно зачинилися. Скрип дверного полотна прозвучав наче зашморг, що міцно стягнув серця семи студентів-медиків.

— Хе Саню, спираючись на твій минулий досвід, що нам зараз робити?

— Шукати вихід, негайно! І що швидше, то краще…!

Зачинивши вхідні двері локації на засув, Чень Ґе миттю набрав Сяо-Вань, і вони разом поквапилися до кімнати з реквізитом.

— Босе, навіщо такий поспіх? Відвідувачі ж уже всередині! — Сяо-Вань у гримі та весільній сукні зі сценарію «Мінхунь» виглядала досить моторошно, бігаючи туди-сюди.

— Я створив на третьому поверсі нову локацію під назвою «Опівнічне вбивство». Ці студенти з медичного університету — люди не з лякливих, от і нехай випробують його ефект на собі, — Чень Ґе відчинив двері реквізиторської й почав нишпорити по кутках, як і підказував чорний телефон.

— Але ж нові сценарії має спочатку перевірити адміністрація парку, перш ніж пускати людей? — Сяо-Вань підійшла ближче, підтримуючи поділ своєї довгої сукні. — Босе, що ти шукаєш?

— Уніформу, яку я замовив спеціально для тебе.

— Уніформу?

Зайшовши в найвіддаленіший кут кімнати, Чень Ґе побачив знайому дерев’яну скриню. Він і не сподівався, що ящик, де раніше лежали чорний телефон та лялька, опиниться саме тут. Підійшовши ближче, він зазирнув усередину: на дні лежав дивної форми молот, просочений кров’ю халат, а поруч — пожовкле оголошення про розшук.

— Знайшов, — Чень Ґе підняв одяг. На його подив, ця звичайна на вигляд лікарський халат виявився надзвичайно важким — всередині були зашиті залізні ланцюги, на кожній ланці яких було викарбувано людське обличчя.

— Босе, це і є та сама уніформа? — Сяо-Вань відступила на крок. Навіть з такої відстані вона, здавалося, відчувала сморід крові, що йшов від халата. — А можна я не буду це вдягати?

— Актор “Будинку жахів” — це передусім актор. Сяо-Вань, згадай, що казали викладачі в театральному: ти маєш бути суворою до себе та своєї ролі, — Чень Ґе струснув одяг, і з нього випала маска, що імітувала людську шкіру.

Він і сам не знав, що в халаті сховано ще й це. Піднявши маску, Чень Ґе відчув, як по спині пробіг морозець. Вона була грубо зшита з клаптів, що нагадували обличчя різних чоловіків; уся ця робота виглядала вкрай істерично.

— Босе, тільки не кажи, що я маю ще й це натягнути на себе, — Сяо-Вань уже стояла біля самого виходу.

— Це лише експеримент, я хочу перевірити загальний ефект локації. Наступного разу привида гратиму я, згода? — тон Чень Ґе нагадував голос підступного демона з казки, що спокушає невинну душу.

— Гаразд... я спробую, — Сяо-Вань врешті здалася. Вона взяла маску та халат і, не соромлячись Чень Ґе, скинула весільну сукню та почала перевдягатися. — Босе, чесно кажучи, твоє уявлення про ‘уніформу’ мене неабияк вразило.

Коли дівчина обмотала ланцюги навколо тіла, накинула закривавлений халат і вдягла маску, вона миттєво змінилася. Від неї почала виходити аура божевілля, люті та безмежної жорстокості.

— Чудово, — Чень Ґе не наважився дати їй дзеркало, боячись, що Сяо-Вань сама себе налякає до смерті. — Тримай ще ось це.

Він дістав зі скрині дивний молот довжиною близько сорока сантиметрів. Руків’я нагадувало людський хребет, воно з’єднувалося ланцюгом з уніформою, а на самому бойку були гострі шипи для ‘спускання крові’. — Він порожній всередині, не дуже важкий. Якщо заважатиме під час швидкого бігу — просто тягни його за собою по підлозі.

Сяо-Вань уже перестала пручатися й мовчки кивнула, беручи молот.

— Поклади телефон у зовнішню кишеню, перевір навушник. Постійно будь на зв’язку. Якщо готова — виходимо.

— Виходимо? Босе, ти теж йдеш всередину? — Сяо-Вань зиркнула на нього. Поєднання її дзвінкого приємного голосу та зшитого чоловічого обличчя змусило Чень Ґе відчути дискомфорт у шлунку.

— Звісно. Ходімо швидше, відвідувачі зачекалися.

Чень Ґе завів дівчину до «Опівнічного вбивства», а сам повернувся до пункту керування. Хоча здавалось, що пройшло чимало часу, насправді минуло лише кілька хвилин. На моніторах він знайшов групу студентів. Усі семеро виглядали значно наляканішими за Ґао Жусюе; по їхніх обличчях було видно, наскільки вони напружені.

«Минуло стільки часу, а вони досі топчуться біля перших кімнат на третьому поверсі. Треба додати їм трохи драйву.» Чень Ґе змінив фонову музику на “Чорну п’ятницю” і набрав Сяо-Вань: — Сяо-Вань, ця локація величезна. Вона охоплює весь третій поверх і частину нижніх. Там є двоє сходів — ліворуч і праворуч. Не бігай сама, слухай мої вказівки.

— Зрозуміла.

Після інструктажу Чень Ґе наклав собі швидкий грим і через службовий вхід зайшов до сценарію. Завдяки чорному телефону він міг дистанційно керувати десятками механізмів, що робило «Опівнічне вбивство» куди цікавішим за попередні зони.

У темному коридорі в одній з кімнат відсунулася стінка ванної, звідки виліз Чень Ґе й обережно повернув усе на місце.

— Сяо-Вань, вони зараз коло 207-ї кімнати. Чатуй біля лівих сходів, чекай моєї команди.

Давши настанови, він зачекав, поки очі звикнуть до темряви, і рушив правими сходами нагору.

Тим часом студенти медичного університету Дзюдзяну навіть не підозрювали, що ‘небезпека’ вже поруч. Вони старанно нишпорили в кімнатах, сподіваючись знайти щось корисне.

— Поки тут тільки моторошно й холодно, а так — нічого особливого. Може, ми занадто перехвилювалися? — Мавпа був найнижчим у групі й найбалакучішим. — Фен-ґе, думаю, варто розділитися. Так ми швидше все оглянемо, а юрмитися всім разом — лише час гаяти.

Найвищий хлопець, той самий Фен-ґе, спочатку теж нервував, коли зрозумів, що всі його заготовки виявилися марними. Але з часом він заспокоївся і вирішив, що тут не так вже й страшно: — Можна й розділитися. Мавпо, Лао Сун — беріть двох дівчат і йдіть ліворуч. Ми втрьох перевіримо праві кімнати.

— Давно пора. Не розумію, що тут може налякати. Порівняно з моргом нашого універу — це дитячий садок, — озвалася одна з дівчат. Вона єдина в групі мала фарбоване волосся і яскравий макіяж, виглядаючи значно дорослішою за звичайну студентку.

— Хуей-цзе, Фен-ґе, не будьте такими самовпевненими. Краще триматися разом, — Хе Сань зіщулився в натовпі з нещасним виглядом. — Власник цього закладу ніколи не грає за правилами. Ви не бачили його стрімів — це ж справжній божевільний, який не цінує власного життя!