Розділ 3 — Жахаюче завдання

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

❖ Мабуть, тобі й досі цікаво — чи існують привиди насправді? Тоді зіграймо в одну гру. Істина відкриється в ту саму мить, коли ти розплющиш очі.

Жахаюче завдання було описане вкрай розмито, аж ніяк не зрозуміло, що саме треба робити — але все викликало моторошне, тривожне відчуття.

— Судячи зі вступу, це має бути якась гра… Але як гра може бути жахаючим завданням?

Щоб завершити завдання середньої складності, Чень Ґе працював без зупину кілька годин. Йому ледь вдалося закінчити лагодження всіх манекенів. Поки він крутив телефон у руках, його допитливість поступово зростала.

— Може, спробувати?

Як тільки ця думка з’явилася, вона почала рости й розповзатися, мов плющ, що захоплює кожен куточок свідомості.

— Жахаючі завдання дають найкращу нагороду, а оскільки я не зможу виконати завдання легкої та середньої складності, що були запропоновані сьогодні, це мій єдиний шанс.

“Будинок жахів” закриють, якщо йому не вдасться пережити цей мертвий сезон. Чень Ґе розумів, наскільки хитке його становище. Йому просто пощастило натрапити на цей промінь надії, тож, звісно, він не міг дозволити собі легковажно втратити жодну можливість.

— Хай буде так. Урешті-решт, мені все одно доведеться коли-небудь взяти завдання жахаючої складності, то чому б не зараз? — сівши на ліжко, Чень Ґе натиснув на останнє завдання.

❖ Підтвердити прийняття щоденного жахаючого завдання? Після активації можуть виникнути непередбачувані ситуації.

— Так.

Телефон блимнув, і з’явилися справжні подробиці завдання.

❖ Щоб побачити прихований світ, тобі знадобляться неабияка відвага, неймовірна удача й трохи сторонньої допомоги. Гра, в яку ми граємо, зветься “Інший Ти в дзеркалі”. Зайди до ванної кімнати на самоті рівно о 02:04 ночі, зачини двері й вимкни світло. Стань обличчям до дзеркала та запали свічку між собою і ним. Потім заплющ очі й зосередься; далі можеш починати повільно повторювати своє ім’я.

❖ У темряві може статися будь-що: можливо, в дзеркалі раптом з’явиться чуже обличчя, або в кутку спалахне пара очей, що мовчки стежить за тобою, або ж по стінах повільно почне текти кров. Але що б не сталося — ти маєш зберігати спокій і нерухомо стояти перед дзеркалом.

❖ Через пів години завдання автоматично вважатиметься виконаним. Але за однієї умови — протягом цього часу, що б не сталося, ти не маєш права розплющувати очі.

Після ознайомлення з описом завдання у Чень Ґе всередині ніби щось заворушилося:

— Невже й справді існує світ, невидимий для звичайних людей?

До другої години ночі ще було далеко, тож він не поспішав йти до дзеркала, а натомість почав шукати в інтернеті інформацію про цю гру.

І невдовзі справді дещо знайшов. Хтось писав, що після гри його почали переслідувати невдачі. Інші описували дивні речі, зокрема появу їх обличчя з понівеченими рисами. А дехто й зовсім зник у власній оселі — подейкували, що їх затягло до дзеркального світу.

— Усі ці розповіді звучать так моторошно й правдиво, наче це не вигадка, а реальні історії з потойбіччя. — Чень Ґе читав усе з дедалі більшим зацікавленням. Він сам володів “Будинком жахів”, щодня міркував, як краще налякати відвідувачів і водночас гарантувати їхню безпеку. Ознайомившись з описами гри, хлопець відчув, що перед ним відчиняються двері в абсолютно новий вимір.

— Розпочинати страшну гру вночі, ще й у “Будинку жахів” — ідеальний спосіб випробувати власні нерви.

Він перевірив заряд на телефоні й вирішив, що цю історичну мить слід обов’язково зафіксувати.

— Зніму все на відео. Якщо воно й справді таке лячне, можливо, це стане основою для нового сценарію в моєму атракціоні.

Він заходився шукати свічки та запальничку, а опівночі з підготовленими речами прийшов до туалету на першому поверсі “Будинку жахів”.

Місце було обрано не випадково — Чень Ґе усе добре продумав. Якщо раптом під час гри щось дійсно трапиться, з першого поверху легше вистрибнути у вікно й утекти.

Глибока ніч. У “Будинку жахів” панує мертва тиша. Молодик, який ладен зекономити на електриці навіть ціною власного життя, із ліхтариком і свічками без зайвих вагань зачиняє себе в тісному темному туалеті.

— Замкнутий простір і суцільна темрява найкраще розпалюють глибокі страхи в людській душі. А туалет — це місце з найсильнішою негативною енергетикою в усьому будинку. Дзеркала, розсувні перегородки, раковини — з вигляду звичайні речі, але саме вони найкраще викликають у свідомості тривожні натяки. Той, хто придумав цю гру, справжній майстер. Він розуміє людські слабкості й вміє використати просте оточення, щоб створити справжній жах.

Чень Ґе, як ніхто інший, мав глибоке розуміння різниці між ‘моторошним’ і ‘страшним’. Він продовжував аналізувати й водночас навчатися.

— Справжній страх не потребує дорогих декорацій. Варто лише підсилити те, що вже сидить у людині всередині — її власну тривогу, і вона зламається сама.

Глибоко вдихнувши, хлопець ввімкнув камеру на телефоні й звернувся до екрана:

— Я не знаю, до чого приведе ця гра. Але якщо зі мною щось трапиться, прошу того, хто знайде цей телефон, зберегти запис. Це ключ. Ключ, що може відімкнути замок брехні.

Після цього він закріпив телефон біля умивальника — камера якраз захоплювала і самого Чень Ґе, і дзеркало навпроти нього.

— 02:01… Залишилося три хвилини.

Очікування смерті страшніше за саму смерть. У тиші туалету навіть найменший звук лунав як загроза. Серце билося все частіше, кожна секунда відлунювала в грудях, немов удари молота.

Він стежив за часом на екрані телефону. Щойно стрілка показала чотири хвилини, вимкнув ліхтарик, запалив свічку й поставив її між собою та дзеркалом.

Мерехтливе полум’я стало єдиним джерелом світла в темряві — немов вогник душі, що стоїть між реальністю та відображенням, ніби намагається виманити щось із того боку дзеркала.

Чень Ґе глянув на себе у відображенні і йому мимоволі здалося, що зображення трохи… дивне.

«Гра вже почалася?» — подумав він.

Потім повільно нахилив голову, заплющив очі й почав тихо промовляти своє ім’я:

— Чень Ґе… Чень Ґе… Чень Ґе…

Постійне повторення власного імені з часом викликає відчуття відчуження, ніби воно вже не твоє. Це схоже на те, як коли ти надто довго пишеш одне й те саме слово — і, врешті-решт, вже сам не можеш впізнати, що написав.

Щоб уникнути такого ефекту, Чень Ґе після кожного повторення робив трисекундну паузу — водночас це був його спосіб відстежувати час.

Адже головна умова успішного виконання завдання — протягом пів години, що б не сталося, не можна розплющувати очі.

«Друга година ночі з хвостиком. Я сам у “Будинку жахів”, із запаленою свічкою, заплющеними очима, стою перед дзеркалом і граю в якусь гру… Якби сам не переживав це, не повірив би, що хтось узагалі на таке зважиться», — подумки вимовив Чень Ґе, продовжуючи повторювати своє ім’я. Він з усіх сил намагався не піддатися фантазіям.

«Уся суть гри — у психологічному тиску. Найважче тут — не якісь привиди чи легенди, а боротьба з собою. Якщо не відкривати очей — усе має бути безпечно.»

Та сказати легше, ніж зробити.

Минуло перших десять хвилин — і тоді почалося несподіване…