Розділ 33 — Вдале використання оголошення про розшук зниклої особи.

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Ноги в Мавпи зрадницьки тремтіли. Якби тіло не перестало його слухатися, він, напевне, вліпив би собі добрячого ляпаса. Хлопець сумнівався, що ще колись у житті наважиться на щось таке жахливе, як відвідування “Будинку жахів”.

Відбився від групи, залишився без підтримки, один посеред похмурого коридору перед обличчям вбивці, що може з’явитися будь-якої миті... А найгірше — за ним слідувала лялька, якої неможливо позбутися. Такий досвід ‘пекельного’ рівня в атракціоні змусив хлопця задихатися від паніки: «Як вона тут опинилася? Коли встигла наздогнати? Чому вона ворушиться?!»

У голові вмить вибухнув мільйон запитань, а двадцятирічний життєвий досвід розлетівся на друзки. Мавпа стискав телефон, здригаючись усім тілом.

— Мавпо, ти де?! Швидше! Врятуй мене! Мені здається, ляльки посеред кімнати стежать за мною! Вони справді на мене дивляться! — у слухавці лунав інший істеричний голос. Ши Лін теж була на межі божевілля.

«Сестро, я б тебе врятував, та хто врятує мене самого?» Внутрішній інстинкт змусив Мавпу відступити на крок, і він відчув, як щиколотка в щось вперлася. Хлопець мимоволі глянув униз: лялька, що була попереду, тепер тулилася до його кросівка.

Чорне волосся здавалося натуральни, обпалене обличчя ледь підведене вгору... Хоча риси обличчя були нечіткими, воно викликало дивне відчуття.

«Вона сміється!»

Мавпа не знав, чому ця думка прийшла йому в голову, та й думати вже не хотілося — йому здавалося, що за ці десять хвилин він прожив цілу вічність.

Хлопець напружився і спробував зробити крок, аби піти геть. Але через те, що занадто довго стояв нерухомо й знаходився на межі стресу, м’яз на гомілці заціпенів. Різкий біль прошив тіло.

«Трясця! Судома!»

Мавпа повалився на підлогу. Тепер йому було начхати на репутацію та гордість — обхопивши ногу, він загорлав на весь коридор:

— Гей, є хтось?! Я більше не граю! Виведіть мене!

Чень Ґе та Сяо-Вань у цей час були на першому поверсі. Вони щойно вдвох вивели заціпенілого Лао Суна за межі локації, і тільки-но повернулися службовим ходом, як почули несамовитий крик із третього поверху.

Заради безпеки відвідувачів вони, не гаючи ні секунди, побігли вгору.

Забігши в коридор, Чень Ґе побачив Мавпу, що качався по підлозі. Він подав знак Сяо-Вань відступити, а сам увімкнув ліхтарик і підійшов ближче:

— Ти як? Живий?

— Я більше не граю... Нізащо в світі більше не піду сюди... Відпустіть мене, — хлопець виглядав зовсім не так, як на вході.

Чень Ґе не став одразу погоджуватися. Він присів поруч і притиснув коліно Мавпи: — Давай, з силою випрямляй ногу.

Допомагаючи хлопцю вгамувати біль, Чень Ґе озирався довкола. Ситуація для нього виглядала дивно: «Ані мене, ані Сяо-Вань поруч не було, чого ж він так перелякався?»

На підлозі, окрім двох ляльок, нічого підозрілого не було. Чень Ґе обережно запитав: — Друже, ти щось бачив?

— Ти ще й питаєш?! — очі в Мавпи були червоні, він виглядав як людина, яку смертельно образили. — Ці дві ляльки ганялися за мною по всьому поверху! Це ж ти ними керуєш? Сидів там перед моніторами й втиху сміявся з мене, чи не так?!

«Ляльки ганялися за ним?» Чень Ґе на мить замислився, але вирішив не казати правду, щоб остаточно не травмувати ніжну психіку студента: — Нумо я спочатку виведу тебе звідси.

— Стривай, там у кімнаті ще одна дівчина зачинена, вона там скоро з глузду зійде. Забери її теж, — Мавпа все ще тримав Ши Лін на зв’язку.

Поки хлопець відволікся, Чень Ґе підняв з підлоги обох ляльок і поклав їх собі на долоню. Вони були невеликі й не мали ані краплі вишуканості — наче саморобні іграшки зі шкільного уроку праці.

«Ці малюки змусили дорослого чоловіка перелякатися до судом?» Чень Ґе тицьнув пальцем у обличчя однієї з них. Чи то йому здалося, але він відчув від іграшки хвилю невдоволення та роздратування, але й водночас безпорадної покірності, наче вона була змушена терпіти це.

«Цікаво...»

Під крики про допомогу Ши Лін, Чень Ґе та Мавпа нарешті знайшли потрібну кімнату й відчинили двері зовні.

— Не бійся, я зараз виведу вас обох.

Тиха студентка навіть не глянула на Чень Ґе. Вона забилася в куток, її губи побіліли, а голос від страху заїкався: — Ляльки... вони дивляться на мене... Куди б я не відійшла, вони проводжають мене поглядом!

«Знову ляльки?» Чень Ґе глянув у центр кімнати, де нерухомо лежали дві іграшки трохи більшого розміру.

— Вони раніше сиділи! Чесно! — великі гарні очі Ши Лін були сповнені жаху.

— Я знаю, це все... частина нашого шоу, — заспокоїв дівчину Чень Ґе. Він підійшов до іграшок: одна була з вишитими вусами, інша — у фартуху.

«Судячи з їх вигляду — це батько та мати.» Він поклав поруч ті дві ляльки, що тримав у руках. Тепер на підлозі була ціла сім’я з чотирьох осіб.

«Це повністю збігається з кількістю жертв у справі житлового комплексу Пін’ань. Цей сценарій імітує те саме місце. Невже ці чотири ляльки уособлюють загиблих?» Тільки-но Чень Ґе про це подумав, як чорний телефон у кишені завібрував. Хлопець дістав його й побачив нове повідомлення:

❖ Удача поцілувала улюбленця привидів! Ти активував єдине приховане завдання сценарію «Опівнічне вбивство»! Померлі ще не відпустили свою образу. Виконай їхні бажання, і тоді вони зможуть стати тобі в пригоді.

«Єдине приховане завдання? Отже, нові локації від телефона мають власні секретні квести?» Для Чень Ґе це було важливим відкриттям. «Образа жертв комплексу Пін’ань точно пов’язана з Ван Ці. Якщо він постане перед судом і отримає заслужене покарання — це і буде виконанням їхнього бажання?»

Чень Ґе допоміг Ши Лін та Мавпі піднятися й повів їх до виходу, а сам увесь час міркував про приховане завдання.

Вивівши їх через службовий хід, він не став одразу повертатися до сценарію, а забіг у реквізиторську й дістав із ящика те саме оголошення про розшук, яке залишив Ван Ці.

«Ця штука має спрацювати.» Вирішивши спробувати, Чень Ґе повернувся на третій поверх до кімнати, де була Ши Лін.

Тільки-но він зайшов, як побачив дивну картину. Три ляльки — батьки та сестра — нерухомо лежали на місці. А от найменша лялька лежала вже біля самого порогу, ніби збиралася втекти назовні.

Чень Ґе підняв її й підніс до очей. Лялька ніби ‘прикинулася мертвою’, коли її викрили. Вона зовсім не лякала його, навпаки — здалася навіть симпатичною.

«Схоже, залишки свідомості померлих оселилися саме в них.»

Він зачинив двері й сів із лялькою посеред кімнати:

— Можливо, нам варто поговорити?