Розділ 34 — Доброзичливість

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Чень Ґе сидів на самоті у темній кімнаті, розмовляючи з чотирма ляльками перед собою. Картина була досить моторошною, та, на щастя, ніхто цього не бачив.

— Я не знаю, чому ви опинилися в моєму “Будинку жахів”, і не певен, як до вас звертатися, але в одному можу запевнити: у мене немає лихих намірів.

У кімнаті лунав лише його власний голос. Дивлячись на чотири іграшки, він відчував суперечливі почуття: з одного боку, сподівався, що вони якось відреагують і погодяться з його словами, а з іншого — боявся, що раптом почнуть рухатися й зроблять щось небезпечне.

За кілька секунд Чень Ґе вирішив, що занадто себе накручує, і спробував зайти з іншого боку:

— Сценарій «Опівнічне вбивство» відтворює житловий комплекс Пін’ань п’ятирічної давнини. Ви четверо, вочевидь, і є жертвами тієї трагедії...

Мабуть, ці слова зачепили за живе, бо Чень Ґе виразно відчув, як температура в кімнаті впала на кілька градусів. Замок на дверях невідомо коли сам собою зачинився, а навколишні меблі почали ледь помітно вібрувати.

— Ту справу нарешті розкрито! Той божевільний, що завдав вам болю і зруйнував ваше щасливе життя, отримає суворе покарання за законом! — Чень Ґе трохи занервував. Він дістав телефон і відкрив відео з новинами: — Дивіться самі, вбивця за ґратами, і саме я допоміг його впіймати!

Він розумів, що образа ляльок пов’язана з Ван Ці, тому намагався через відео довести свою причетність до затримання злочинця. Проте ефект був слабким. Атмосфера в кімнаті ставала дедалі напруженішою, повітря немов густішало. Чень Ґе марно намагався щось вигадати — головною перешкодою була неможливість нормального спілкування.

Ситуація ставала загрозливою, але хлопець не збирався відступати. Цей “Будинок жахів” був для нього всім. Якщо дозволити чотирьом лялькам сіяти тут хаос, невідомих факторів стане занадто багато, що рано чи пізно призведе до біди.

— Спокійно! Я прийшов вам допомогти! — та ляльки не чули його, скільки б він не розпинався.

«Схоже, лишається тільки один варіант», — Чень Ґе дістав із кишені оголошення про розшук Ван Ці. Пожовклий папірець із плямами крові на перший погляд не здавався чимось особливим. Але дивна річ: щойно він з’явився в руках хлопця, як шум у кімнаті вщух, а важка атмосфера почала розсіюватися, наче невидимі руки, що стискали горло, нарешті розімкнулися.

— Ви хочете саме це? — оголошення подіяло навіть краще, ніж Чень Ґе очікував. Він поклав аркуш посеред чотирьох іграшок. Щойно вони торкнулися паперу, оголошення почало ‘пручатися’ й тріпотіти, ніби від шаленого вітру.

Картина була химерною: чотири тряпчані ляльки оточили клаптик паперу, який відчайдушно бився в конвульсіях, хоча в кімнаті панував повний штиль. Чень Ґе пильно спостерігав. За кілька хвилин на аркуші ледь помітно проступили риси обличчя, що нагадували Ван Ці.

Не встиг хлопець придивитися, як це ‘обличчя’ розлетілося на шматки, які миттєво поглинули тіла чотирьох іграшок. Після цього в кімнаті запанував цілковитий спокій.

«І це все?»

Чорний телефон у кишені завібрував. Чень Ґе дістав його й прочитав нове сповіщення:

❖ Єдине приховане завдання сценарію «Опівнічне вбивство» виконано! Рівень прихильності привидів +1. Отримано благословення духів жертв апартаментів Пін’ань. Тепер вони щоночі прибиратимуть сміття та підтримуватимуть первісний вигляд локації.

Дивлячись на повідомлення, Чень Ґе довгий час стояв нерухомо. «І все? Єдине приховане завдання виконано?»

Думки в голові гарячково перепліталися: «Отже, лише за умови виконання пробного завдання на понад 90%, я отримую прихований предмет, який є ключем до секретного квесту локації. Виходить, щоб повністю контролювати нові сценарії “Будинку жахів”, я мушу проходити місії на максимум.»

Тепер він зрозумів: якби в житловому комплексі Пін’ань він не докопався до правди, а просто дожив до ранку, рівень проходження був би мізерним, і він ніколи б не отримав те оголошення.

«Підступно... Така система буквально змушує гравця йти на смертельний ризик.» Чень Ґе почав гортати меню телефону. Спершу він зазирнув у вкладку “Команда привидів”, але, на його розчарування, там досі значився нуль.

«Повідомлення сказало про приязнь жертв, але в команді вони не з’явилися. Чому? Вони ще не визнали мене лідером? Чи ці залишкові думки взагалі не вважаються повноцінними привидами, вартими бути доданими до списку чорного телефону?»

Знайшовши в інвентарі оголошення Ван Ці, Чень Ґе помітив, що папірець залишився на місці, але рівень образи на ньому тепер дорівнював нулю.

«Що ж воно таке — цей рівень образи? І чому жертви його буквально роздерли й поглинули?»

Двері в невідомий світ прочинялися дедалі ширше. Чень Ґе не знав усіх відповідей, але старанно закарбовував кожен нюанс у пам’яті. Він витер піт із чола й підвівся з підлоги: «Хоч із ними й не можна поговорити, та допомога в прибиранні — це вже величезний плюс.»

Догляд за реквізитом та декораціями — марудна справа, тож поява таких помічників економила йому купу часу.

Дивлячись на чотири ляльки на підлозі, Чень Ґе відчув, як останні крихти страху зникають. «Ідея найняти привидів на роботу в “Будинок жахів” уже не здається такою фантастичною.»

Він підійшов до дверей, але за звичкою озирнувся. Батьки та сестра нерухомо лежали на своїх місцях, і лише найменша лялька знову відповзла вбік, нишком намагаючись кудись чкурнути.

Побачивши це, Чень Ґе мимоволі всміхнувся. Не всі привиди зловісні і жорстокі. Ця маленька лялька нагадувала цікаве кошеня: водночас непосидюча й страшенно ляклива.

— Маленька, далеко не блукай, а то ще хтось наступить, — кинув він і вийшов. Допомігши жертвам з Пін’аню, він почав глибше розуміти суть чорного телефону: «Нерозкриті жахливі сценарії в цьому телефоні, ймовірно, служать не лише для того, щоб лякати. Кожен із них має свою історію, свої причини й наслідки. І водночас — це прихисток для тих, кому більше нікуди йти.»

Вимкнувши ліхтарик, Чень Ґе рушив темним коридором. Коли він відійшов достатньо далеко, щоб його ніхто не почув, на його обличчі розквітла хитра лисяча посмішка: «Не потребують зарплати, не просять відпусток, не втомлюються і не виказують незадоволення... Та ще й професіонали в тому, як до смерті налякати людину. Це ж ідеальні працівники!»

Настрій хлопця миттєво покращився, і він відчув новий прилив сил для роботи.

«Щось я забарився з цими справами. Час закінчувати — у “Будинку жахів” лишилося ще троє відвідувачів. Нумо подивимося, з кого б почати?»