Розділ 36 — Небезпека

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Лише за десять-п’ятнадцять секунд Фен-ґе нарешті прийшов до тями. Він безсило вказав рукою в бік вбиральні:

— Дзеркало…

Це просте слово мало на Чень Ґе дивний вплив. Обличчя хлопця злегка зблідло. Він допоміг Фен-ґе перебратися на ліжко, а сам зайшов до ванної кімнати.

Дзеркало на стіні було розбите вщент, гострі уламки скла вкривали всю підлогу.

Ще після того, як зомлів Хе Сань, Чень Ґе завісив усі дзеркала в “Будинку жахів” чорною тканиною, і на якийсь час усе затихло. Але з відкриттям нової локації він на мить втратив пильність — і ось результат.

Хлопець чудово розумів: якщо на будь-який розважальний заклад почеплять ярлик ‘небезпечний для життя’, продовжувати бізнес буде вкрай важко.

Він підняв із підлоги один із великих уламків і вдивлявся у власне відображення:

«Треба негайно вирішити цю проблему.»

Як і люди, привиди бувають різними. Те, що оселилося в дзеркалі, випромінювало відверту ворожість до живих. Чень Ґе відчував це: істота була агресивною і мала якісь свої, лише їй відомі похмурі цілі.

Випадок із Хе Санем, а тепер і цей інцидент із Фен-ґе стали для Чень Ґе тривожним дзвінком. Накриття дзеркал чорною тканиною не могло бути довгостроковим рішенням. Він відчував, як час спливає — дзеркальна істота стає реальною перешкодою для розвитку його закладу.

Оглянувши вбиральню й не знайшовши більше нічого підозрілого, Чень Ґе вийшов до кімнати. Тримаючи в руці молоток, він сів поруч із хлопцем:

— Можеш розповісти, що саме сталося?

За кілька хвилин перепочинку дихання Фен-ґе нарешті вирівнялося, хоча він досі був блідим як смерть:

— Я і сам до кінця не розумію.

— Нічого, кажи все, що спадає на думку, — Чень Ґе пильно дивився на нього. На відміну від Хе Саня, цей хлопець мав значно міцнішу психіку; принаймні, він знайшов у собі сили чинити опір.

Фен-ґе спробував сісти рівніше. Йому стало трохи краще, але жах в очах нікуди не зник:

— Мене переслідували ваші співробітники, і я в паніці забіг до цієї кімнати. Спочатку все було спокійно, та раптом ніби почулося, як хтось мене кличе.

— Воно назвало тебе на ім’я?

— Ні, але я чітко відчував, що звертаються саме до мене, — хлопець скуйовдив волосся. — Голос лунав десь тут, у кімнаті. Я довго шукав, поки не зрозумів, звідки він іде.

Тут його погляд знову наповнився страхом:

— Звук долинав із дзеркала у ванній. Мені здавалося, що я його чую, але звучав він нечітко. Я не розумів, що воно говорило, лише те, що це щось, що стосувалося мене.

Чень Ґе закарбовував у пам’яті кожне слово — цей досвід був безцінним для розуміння природи цієї істоти.

— А що далі?

— Тоді я підійшов до дзеркала, щоб з'ясувати, що, в біса, відбувається. Думав зняти його, але в той момент, коли я доторкнувся до нього, звук у моїх вухах раптом став гучнішим. Моя свідомість почала затуманюватися. Я дивився на своє відображення і з кожною секундою дедалі сильніше відчував: той, хто там стоїть — не я.

Фен-ґе з острахом зиркнув на вбиральню, ніби чекаючи, що потвора вискочить звідти просто зараз:

— Я стояв там один, але відображення було чужим. За нормальних обставин я б злякався і втік, але те, що сталося далі, досі мене жахає.

— Що саме?

— Тієї миті я не відчував ані краплі страху. Усе здавалося цілком природним. Моє тіло саме почало хилитися до скла, я майже притиснувся до нього обличчям. Я бачив, як те ‘інше’ обличчя теж наближається до мене. Хоча воно мало мої риси, воно здавалося мені глибоко незнайомим. Я не міг точно визначити, що було не так, але знав, що обличчя в дзеркалі не було моїм. Мої думки ставали дедалі хаотичнішими. Мозок не давав жодних команд, але рука сама притиснулася до дзеркала. Я відчував, що хочу залізти всередину… чи навпаки, ніби я вже там, зачинений, і відчайдушно намагаюся вибратися.

Чень Ґе згадав свій досвід із жахаючим завданням: на відео його тіло так само некеровано хилилося до дзеркала.

— І як ти звільнився?

— Через дзеркало і звільнився, — відповідь Фен-ґе була неочікуваною. — Я вже не тямив, що роблю, аж раптом, коли моє обличчя майже торкнулося поверхні, я побачив у відображенні, що за моєю спиною лежить тряпчана лялька.

— Лялька?

— Так, така сама, як ті, що я бачив в інших кімнатах — маленька, з вишитими вусами. — Фен-ґе кивнув. — Раптова поява ляльки за моєю спиною наповнила мене жахом. Страх палав у мені, як вогонь. У моїй голові була тільки одна думка — швидко вибратися звідси. Але моє тіло не підкорялося. Це було наче сонний параліч: воля і м’язи вступили в запеклу боротьбу.

Фен-ґе розповідав спокійно, але Чень Ґе розумів, наскільки небезпечною була та мить.

— А потім я почув крик Хе Саня з другого поверху і ніби прокинувся. Жах був нестерпним, тому я інстинктивно схопив стілець і розбив дзеркало. Це був чистий рефлекс. Цей “Будинок жахів” занадто страшний — я повністю забув, що просто відвідую атракціон.

Тут Фен-ґе ніби щось згадав і замахав руками:

— Послухайте, це правда, я не намагаюся зняти з себе відповідальність. Я заплачу за розбите дзеркало.

— Не треба нічого платити. Головне, що ти не постраждав, — Чень Ґе підвівся і почав ходити кімнатою. — Де та лялька, яку ти бачив?

Фен-ґе завагався:

— Здається, я випадково заштовхнув її під ліжко. Це ж ваш реквізит? Вибачте…

Чень Ґе відкинув простирадло й дістав припалу пилом іграшку зі слідом від черевика. Обтрусивши її, він мовив:

— Тобі варто подякувати цій ляльці. Це він тебе врятував.

— Лялька мене врятувала? Ну… добре… дякую, — Фен-ґе зіщулився на ліжку. Він почав підозрювати, що власник атракціону трохи ‘не в собі’, але коли ти під чиїмось дахом, то мусиш схиляти голову. Тож він змусив себе висловити невдоволене ‘дякую’.

— А якщо я скажу тобі, що все, що ти пережив — це не спецефекти й не реквізит, а чиста правда? Повіриш? — Чень Ґе, одягнений у закривавлений халат і з лялькою в руках, схилив голову набік, розглядаючи студента.

Бідолашний Фен-ґе, зріст якого майже два метри, тепер сидів, втиснувшись у кутку ліжка, як маленька дівчинка, обіймаючи ноги, а на обличчі мав вираз безпорадності:

— То що, на вашу думку, я повинен сказати? Повірити? Чи сказати, що не вірю?