Розділ 38 — Підземний паркінг

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Дядько Сюй щиро бажав Чень Ґе добра, тому нічого не приховував і виклав усі карти на стіл.

— Тепер ти все ще хочеш вкладати гроші в цей атракціон?

— Думаю, варто спробувати. Зрештою, той парк ще не добудований, у нас все ще є шанс відігратися, — Чень Ґе покладався на чорний телефон, але про це він, звісно, нікому не збирався розповідати.

— Хлопче, ти зазвичай здаєшся тямущим, але чому в ключовий момент впираєшся, як баран? Розумієш, куди вітер дме? Я в цьому парку вже десять років, і люблю його не менше за тебе, але треба дивитися правді в очі. — Дядько Сюй вказав на кілька зупинених атракціонів у парку: — Знаєш, чому вони не працюють? Не тому, що не пройшли техогляд, а тому, що кожне ввімкнення обладнання — це спалювання грошей. Якщо туди раз на день зайде пара людей, це навіть витрати на електрику не покриє. Скажу тобі ще наочніше: коли парк “Нове століття” тільки відкрився, біля входу було не проштовхнутися, місць на паркінгу не вистачало, доводилося орендувати землю в сусідів. Потім збудували підземний паркінг, і це трохи допомогло. Але останні три роки навіть у розпал свят наземна парковка жодного разу не була заповнена вщент. Кількість відвідувачів щороку падає, а цього року взагалі був поставлений антирекорд.

— Дядьку Сюй, зачекайте. Ви сказали, що за останні три роки навіть у свята наземна парковка не заповнювалася? Виходить, підземним паркінгом три роки взагалі не користувалися? Він просто стоїть закинутий? — погляд Чень Ґе так різко змінився, що дядько Сюй аж зніяковів.

— Ну так... Ех, пам'ятаю, як “Нове століття” тільки відкрився — всюди машини, натовпи людей, у черзі на кожен атракціон треба було по годині-дві стояти. То були золоті часи, а зараз місто про нас забуло, — дядько Сюй згадав минуле і мимоволі зітхнув: — Хоча нема чого сумувати, принаймні ми колись були на вершині, правда ж?

— Дядьку Сюй, а якщо я захочу орендувати підземний паркінг нашого парку, скільки це приблизно коштуватиме?

— Га? — дядько Сюй геть розгубився від такої різкої зміни теми: — Ти чого це раптом запитав?

— Я хочу використати підземний простір. Він все одно напівпокинутий, і, судячи зі стану парку, навряд чи знадобиться за призначенням, — у голові Чень Ґе вже визрів план, як максимально використати можливість розширення, яку надає чорний телефон.

— Ти з глузду з’їхав? Нащо тобі те місце? Кажанів розводити? — дядько Сюй уже не знав, як розмовляти з цим хлопцем.

— Я хочу розширити “Будинок жахів”. З моїм теперішнім бюджетом підземна парковка — найкращий варіант: оренда дешева, а специфічна атмосфера лише піде атракціону на користь.

Рано чи пізно керівництво парку все одно дізнається, що він задумав, тож Чень Ґе не бачив сенсу приховувати свої плани.

— Та ти просто одержимий! Тобі мало триповерхової будівлі? Ти хоч уявляєш, яка площа у підземного паркінгу? Навіть якщо тобі його здадуть, поки ти там усе облаштуєш, парк уже десять разів встигне збанкрутувати, — дядько Сюй махнув рукою: — Не мели дурниць і марш до роботи.

— Дядьку Сюй, я серйозно.

— А ти думаєш, я з тобою жартую?! — знову увімкнувши рацію, дядько Сюй попрямував до натовпу. Відійшовши на кілька кроків, він обернувся: — П'ять тисяч дам завтра вранці. Працюй нормально і викинь із голови ці свої дивні фантазії.

— Добре, зрозумів. — Чень Ґе йшов слідом за чоловіком, дивлячись на юрбу відвідувачів біля входу до атракціону, і стиснув губи: — Я не помітив жодного зниження кількості відвідувачів у порівнянні з минулим роком. У будь-якому разі, до мого “Будинку жахів” ніколи не приходило багато людей.

Протиснувшись крізь натовп, Чень Ґе підійшов до групи медиків: — Панове, досить вже, підводьтеся. А то перехожі подумають, що я тут із вами бог зна що робив.

— Дай мені ще хвилинку оговтатися, твій атракціон — це якась жесть.

— І чого витріщився? Я не злякався, просто випадково підвернув ногу, поки там гуляв, тому й не можу встати.

— Що робити... мені тепер кожен перехожий вбивцею здається...

— Та годі вже бути грубими, цей “Будинок жахів” справді незвичайний. — Мавпа нарешті підвівся зі сходів. Він похизувався п'ятизірковим відгуком у телефоні й став перед Чень Ґе: — Але, щоб ти знав — це нічого не змінює. Не думай, що ми так просто здалися.

— Виходить, ви завтра знову прийдете?

— Якби у мене завтра не було іспиту, думаєш, я б не наважився? — Мавпа намагався говорити зухвало, але його бліді губи та литки, що досі дрібно тремтіли, псували весь ефект.

— Приходьте, я завжди вам радий, — Чень Ґе вже почав сприймати студентів факультету судової медицини як своїх талісманів.

— Я сюди більше ні ногою. Навіть якщо мене заб’ють до смерті або скинуть із даху цього будинку — не повернуся, — Хе Сань з докором подивився на Чень Ґе; те око в дверній щілині досі стояло у нього перед очима.

— Не зарікайся, молодший, — Сяо-Хуей, спираючись на плече Хе Саня, підвелася й люто зиркнула на Чень Ґе: — Ти перший чоловік, через якого у мене потекла вся косметика від сліз. Я запам'ятала твоє обличчя.

Дивлячись на чималу гулю на потилиці дівчини, Чень Ґе не наважився її підколювати. Він лише всміхнувся і промовчав.

Студенти, підтримуючи одне одного, поплентались до виходу з парку. Коли вони відійшли досить далеко, Фен-ґе несподівано повернувся сам. Він збентежено поглянув на Чень Ґе і мовив: — Я тут трохи заспокоївся і довго думав над вашим питанням. Знаєте, я все одно не можу в це повірити. Думаю, все те — лише ігри нейронів та стресова реакція організму.

Чень Ґе розумів, про що він: — Можливо. До речі, так і не запитав, яке твоє повне ім'я?

— Мене звати Хе Фен. Я старший за них, за кілька днів їду на польову практику.

— Зрозумів. Що ж, сподіваюся, ще побачимось.

Вони обмінялися номерами телефонів, і Чень Ґе повернувся до “Будинку жахів”. Він опустив ролету й вивісив табличку “Зачинено на техобслуговування”.

— Босе, там ще купа людей чекає. Чому ми зачиняємося?

— Виникли невеличкі проблеми, на сьогодні досить. Поясни людям ситуацію, — Чень Ґе зняв халат лікаря-череполама, зайшов у реквізиторську, нарізав чорної тканини й рушив до локації «Опівнічне вбивство».

Він почав завішувати дзеркала одне за одним, але кімнат було забагато, і тканини врешті-решт не вистачило: «Цей сценарій надто великий. Поки не встановлю камери, не можна ризикувати й пускати сюди людей. Якщо щось трапиться у сліпій зоні — наслідки будуть катастрофічними.»

Замкнувши двері нової локації, Чень Ґе спустився вниз. Більшість туристів біля входу вже розійшлися, лишилася лише пара розчарованих відвідувачів.

— Сяо-Вань, змивай грим і йди додому, на сьогодні все.

Давши настанови помічниці, Чень Ґе зайшов до кімнати відпочинку персоналу. Від учора він так і не мав можливості нормально перепочити. Щойно він торкнувся ліжка, як його миттєво зморив сон.