Розділ 41 — Затамувавши подих

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

«Щасливий улюбленцю привидів, твоя хоробрість вражає! Це жахаюче завдання — водночас і випробування, і нагорода!»

«Назва цієї гри — “Водна глибина”. Вона здатна подолати кордон між життям і смертю, дозволивши тобі побачити тих, хто пішов у інший світ.»

«Вимоги завдання: О 03:30 ночі наодинці зайди до ванної кімнати. Зачини двері на замок, вимкни світло. Наповни ванну водою до країв, запали біля неї одну свічку, після чого ляж у воду.»

«Період з 03:30 до 03:44 — це час найгустішої темряви, точка перетину енергій Інь та Ян. Тобі потрібно о 03:44 затамувати подих, повністю зануритися на дно і подумки промовляти ім'я людини, яку ти найбільше хочеш побачити.»

«Коли час завмре у шпарині між ніччю та світанком, на межі буття та небуття ти зможеш побачити тих, кого прагнеш зустріти.»

«Якщо ти побачиш того, за ким сумуєш — завдання виконано. Якщо нікого не побачиш — завдання буде автоматично зараховано після 60 секунд затримки дихання під водою.»

Прочитавши повідомлення на чорному телефоні, Чень Ґе відчув суперечливі почуття.

Порівняно з першим жахаючим завданням, це здавалося значно простішим. Сидіти 30 хвилин із заплющеними очима в моторошній атмосфері вимагало залізних нервів, а от затримати дихання під водою на одну хвилину було під силу майже кожному.

Але саме ця доступність і викликала тривогу. Це був жахаючий рівень, а отже, тут обов'язково крився якийсь невідомий ризик.

«Місце те саме — ванна кімната. Різниця лише в тому, що треба зануритися у воду на 60 секунд.»

Хлопець проаналізував алгоритм: разом із підготовкою все це триватиме не більше п'ятнадцяти хвилин. Що жахливого може статися за такий короткий термін?

Чень Ґе вагався. Його вабила не стільки простота квесту, скільки фраза в описі: “...на межі буття та небуттяти зможеш побачити тих, кого прагнеш зустріти.”

Чим небезпечнішою була ситуація, тим холоднішим ставав його розум. Він сів у крісло, обмірковуючи одну теорію.

Батьки зникли в покинутій лікарні на околиці, залишивши по собі чорний телефон і ляльку. Коли він уже збирався закрити “Будинок жахів”, телефон активувався. Під час першої місії лялька врятувала його від істоти з дзеркала. Варто замислитись: лялька і чорний телефон — це речі батьків. Чи могли вони залишити їх навмисно?

Якщо все це — частина їхнього плану, то друге жахаюче завдання набувало особливого змісту.

«Можливо, вони хочуть у такий спосіб зустрітися зі мною і передати якесь послання?» Це було лише припущення, але Чень Ґе все одно пішов би на це завдання, незалежно від того, хто його підготував.

Побачити тих, кого прагнеш зустріти понад усе — для Чень Ґе це був шанс остаточно з'ясувати, чи залишилися його батьки в цьому світі. Якщо він їх не побачить, це означатиме, що вони лише зникли безвісти й, імовірно, ще живі. Якщо ж побачить — перша здогадка підтвердиться: батьки справді залишили телефон, щоб сказати йому щось важливе. Можливо, в цьому девайсі прихована їхня справжня остання воля.

«Схоже, у мене немає вибору.» Чень Ґе поглянув на годинник — 02:55. До початку лишалося 35 хвилин. «Я задовго возився з дзеркалами на третьому поверсі, тепер доведеться поспішати.»

Завдання вимагало ванни з водою. Єдина кімната з ванною у всьому атракціоні була в сценарії «Опівнічне вбивство». Наприкінці службового коридору була кімната, через яку Чень Ґе зазвичай заходив до студентів, щоб лякати Хе Саня та інших.

«За 35 хвилин я не встигну знайти якийсь готель із ванною. Доведеться йти на пряме зіткнення з істотою з дзеркала.» Зробивши вибір, хлопець відкинув вагання. Він розіпхав чотири ляльки по кишенях, вибіг із “Будинку жахів” і посеред ночі прослизнув до їдальні персоналу парку, де роздобув два м’ясницькі ножі.

«Ці ножі не різали свиней чи овець, але я бачив, як кухар ними забивав курей та рибу. Можна вважати, що вони бачили кров.» Він підніс лезо до носа: Не було жодної вбивчої аури, лише сильний запах зеленого болгарського перцю, від якого сльозилися очі.

Повернувшись, Чень Ґе почав бігати з відрами між вбиральнею і ванною кімнатою. За десять хвилин до початку ванна була повна.

«Підготовка завершена. Починаємо.» Головний вхід у локацію був замкнений, тому Чень Ґе зайшов через службовий хід. Він стояв один у ванній кімнаті, як і було вказано в інструкції.

Дзеркало в цій кімнаті хлопець уже встиг розбити, тому під ногами неприємно рипіли й хрустіли численні уламки.

«Я наробив багато галасу, поки носив воду. Істота з дзеркала вже знає, що я тут. Але неважливо — мені треба протриматися лише хвилину під водою, і я в безпеці.»

Це завдання здавалося дивним, але не надто небезпечним. Він зачинив двері на засув, поклав ляльку, залишену батьками, під дверима, а чотири іграшки жертв житлового комплексу розставив навколо ванни.

— Друзі, тепер усе залежить від вас. Будь-якою ціною дайте мені одну хвилину!

Як і минулого разу, хлопець встановив свій телефон під потрібним кутом, щоб записати все на відео. Через темряву на екрані було видно лише нечіткий силует.

Коли залишалося ще три хвилини Чень Ґе виклав усе з кишень на раковину. Запалив свічку біля ванни. Тріпотливе полум'я стало єдиним джерелом світла, що відбивалося в сотнях уламків скла на підлозі. У кожному з них виднілася постать Чень Ґе.

Він скинув сорочку і підійшов до води. По поверхні йшли ледь помітні брижі. Ванна була мілкою, але через темряву здавалося, що дно відсутнє. Хлопець торкнувся води пальцем — крижаний холод миттєво пронизав тіло.

— Ну й жах...

Він востаннє звірив час і сів у ванну, тримаючи в обох руках кухонні ножі. Вода з хлюпотом перелилася через край, заливаючи уламки дзеркал на підлозі.

— Як холодно...

Чень Ґе відчував, як тепло покидає його тіло, а серцебиття сповільнюється. Краплі води мірно падали на підлогу.

*Кап-кап.*

Інших звуків не було.

«Одна хвилина. Треба лише витримати цю хвилину, щоб отримати нагороду і перевірити свою теорію!»

Хлопець почав вирівнювати дихання, чекаючи на заповітну мить — 03:44.