Розділ 42 — 60 секунд

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Чень Ґе самотньо сидів напівтемній ванній кімнаті. Він робив глибокі вдихи й видихи, виштовхуючи залишки відпрацьованого повітря з легень.

03:44 ночі — це точка перетину темряви та світанку. У нього був лише один шанс, і він мав діяти вкрай обережно.

У кімнаті панувала тиша, у коридорі теж не було жодного руху — здавалося, істота з дзеркала не наближалася.

Час минав секунда за секундою. Чень Ґе поклав поруч електронний годинник, який знайшов заздалегідь. Коли цифра на екрані змінилася на ‘43’, він максимально зосередився, розкрив рот і почав повільно вдихати повітря.

Полум'я свічки тріпотіло. Тіло Чень Ґе почало повільно опускатися у воду. Його погляд був прикутий до годинника з небаченою раніше концентрацією.

Щойно цифри на екрані знову змінилися, Чень Ґе без вагань відкинув голову назад і повністю занурився у ванну.

03:44 ранку!

Крижана вода хлинула з усіх боків, поглинаючи його. Занурення у воду посеред ночі дарувало дивне відчуття.

Абсолютна темрява. Здавалося, у світі залишився тільки ти, невпинно спускаючись на дно. Абсолютна тиша. У вухах відлунював лише ритмічний стукіт серця.

Холодна вода стимулювала кожен нерв. Чень Ґе лежав на дні ванни, відкинувши всі зайві думки, і подумки рахував удари серця.

«Шістдесят секунд. Треба протриматися лише шістдесят секунд.»

Він ніколи не відчував нічого подібного. Ніч і поверхня води ніби злилися в одне ціле. Ледь помітне світло свічки здавалося далеким маяком, що ставав дедалі меншим, а сам він ніби занурювався у безодню океану.

«Один, два...»

Після перших десяти секунд час ніби суттєво сповільнився.

У вухах зашуміла вода, навколо була лише непроглядна темінь. Чень Ґе почав подумки промовляти імена батьків, зберігаючи початкову позу. Він міцно стискав руків'я ножів, дозволяючи воді м’яко гойдати своє тіло.

Кисень у легенях поступово вичерпувався. Чень Ґе відчув легкий дискомфорт, наче на нього навалилося щось важке.

«П'ятнадцять, шістнадцять...»

Кожен удар серця спалював дорогоцінний кисень. Разом із уповільненням пульсу час тягнувся ще повільніше — кожна секунда ніби розпалася на безліч фрагментів.

Почуття дискомфорту посилювалося. Здавалося, чиїсь руки повільно лягли йому на шию і почали сантиметр за сантиметром стискати її.

Лежачи у воді, Чень Ґе розплющив очі. Крізь товщу води нічого не було видно — він ніби опинився замкненим в іншому вимірі.

Минуло ще три-чотири секунди. Його обличчя ставало дедалі блідішим, набуваючи хворобливого відтінку.

«Скільки я вже витримав? Мабуть, скоро кінець?»

Вода омивала вушні раковини, і раптом у мертвій тиші з’явився сторонній звук.

Він долинав ніби з коридору за дверима. Чень Ґе й сам не розумів, як може чути так чітко — можливо, той, хто був зовні, навмисно шумів, аби відволікти його.

«Кроки? Хтось ходить туди-сюди коридором?»

Його серцебиття, яке щойно сповільнилося, знову пришвидшилося, а тіло мимоволі напружилося: «Можливо, це істота з дзеркала прийшла за мною. Сподіваюся, ляльки втримають оборону. Мені залишилося секунд тридцять, не більше!»

Думки працювали дедалі повільніше, у вухах з’явився гул. Стан Чень Ґе погіршувався. Кроки в коридорі змушували його бути в стані крайньої напруги. Він тримався з останніх сил, не дозволяючи собі відволікатися, продовжував промовляти імена батьків і рахувати удари серця.

«Двадцять вісім, двадцять дев'ять...»

Вода потрапила у вуха, звуки стали спотвореними. Кроки за дверима ставали дедалі швидшими й уривчастими — той, хто був зовні, шукав спосіб увійти.

Минуло ще кілька секунд. Чень Ґе відчув, наче на груди йому поклали величезну кам’яну брилу. Вени на шиї почали пульсувати, руки й ноги затерпли від холоду, а тіло охопила безпорадність.

Реакції мозку притупилися. Зараз Чень Ґе тримався лише на чистій силі волі.

*Бам! Бам! Бам!*

Без жодного попередження щось із силою врізалося в двері.

Серце Чень Ґе пішло в п’яти — те, що було зовні, втратило терпіння!

Ймовірно, через те, що за дверима лежала лялька, істота після трьох ударів зрозуміла, що не зможе відчинити замок, і припинила ці марні спроби. У кімнаті знову запанувала тиша.

Ситуація залишалася майже такою самою, як і раніше, з тією лише різницею, що сам Чень Ґе був на межі. За звичайних обставин він міг би легко затримати дихання на хвилину, але кроки та удари в двері змусили його серце калатати сильніше й швидше, а в стані стресу споживання кисню різко зростає.

Він відчував, що досяг межі. Останні крихти кисню в легенях вичерпалися. Кожна секунда перетворилася на тортури.

«Тридцять дев'ять, сорок...»

На сороковому ударі в голові Чень Ґе все попливло. Його фізичний стан більше не дозволяв продовжувати рахунок.

Він не міг ні на що відволіктися. Відчуття задухи ставало нестерпним, свідомість почала згасати. Багато речей вилетіло з голови, лишилися тільки інстинктивні спогади про батьків.

Судини проступили на блідій шкірі, м'язи на шиї судомило, а пальці, що стискали ножі, почали слабшати.

Хлопець відчував, що балансує на межі смерті, і саме тоді він зрозумів зміст фрази із завдання.

«Коли час завмре у шпарині між ніччю та світанком, на межі буття та небуттяти зможеш побачити тих, кого прагнеш зустріти.»

Це означало, що в момент переходу від ночі до дня людина в стані агонії може зазирнути в інший світ!

Чень Ґе, не кліпаючи, дивився на поверхню води. Його зіниці розширювалися, поверхня води ніби віддалялася від нього. Він не бачив нікого, кого хотів би зустріти. Перед очима була лише темрява — глибока, безнадійна темрява.

Легені ніби розчавило, це було невимовне відчуття тиску.

«Ні, якщо так триватиме далі, я справді втоплюся у цій ванні.»

Сорок четверта хвилина третьої години майже минула. Люди, яких Чень Ґе так прагнув побачити, не з’явилися. Він більше не плекав ілюзій — навпаки, в глибині душі відчув полегшення: якщо батьки не прийшли, значить, вони все ще живі.

Спершись крижаними руками на дно ванни, він використав останню іскру свідомості, щоб прийняти рішення: час здаватися.

Напруживши руки, Чень Ґе вже збирався випірнути, як раптом відчув — щось не так!

Чиїсь руки міцно притиснули його голову до дна, не даючи піднятися.

Його розфокусовані зіниці миттєво звузилися в одну точку. Чень Ґе подивився вгору, але там нікого не було!

Ляльки заблокували двері та периметр ванни, істота з дзеркала не мала б пройти. Хто ж тоді це робить?

Вени на його шиї напружилися, обличчя перекосилося. Це було питання життя і смерті. Зібравши останні сили, він міцніше стиснув один з ножів і змахнув ним над головою.

Через тривале кисневе голодування його тіло й воля були натягнуті як струна, що ось-ось лусне.

Ніж розітнув воду, бризки полетіли врізнобіч. У мареві Чень Ґе здалося, що він чогось торкнувся. Почувся різкий звук — * трісь!* — і сила, що тиснула на голову, миттєво зникла.

Більше нічого не заважало. Чень Ґе рвучко підхопився у ванні, жадібно ковтаючи повітря!