Розділ 45 — Хтось хоче мене вбити!

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

За хвилину після публікації короткого відео в коментарях під дописом Чень Ґе знову почалося божевілля!

«Та чорна тінь на п’ятдесят шостій секунді, що припала до ванни — це ж спецефекти, так?! Здалося, ніби вона вилізла прямо з-під ванни!»

«То сам автор махає ножами під водою? Матінко! Його вираз обличчя надто реалістичний!»

«Якби та тінь протрималася ще трішки, ми б, мабуть, автора більше не побачили?»

«Це ж жахливо! Я теж хотів перевірити, на скільки можу затримати дихання, а на середині процесу вискакує отаке!»

«Новачки, тікайте! У цьому відео повно привидів! Не озирайтеся! Тікайте!»

«Я хвилину втуплювався в екран і жодного разу не кліпнув, тепер точно не засну...»

«Після минулого відео я боюсь дивитися в дзеркало, а після цього — боюсь митися на самоті! Безсовісний авторе, тримай від мене, красуні, кидок через стегно!»

Чень Ґе було приємно бачити таку активність о четвертій ранку. Він відчув, що у нього з'явилася армія відданих фанатів, і всі зусилля були не марними.

Перед тим як закрити сторінку, він не забув прорекламувати свій “Будинок жахів” у коментарях. Підписники відреагували дуже тепло: багато хто писав, що збираються привезти місцеві делікатеси з рідних міст, щоб відвідати його.

«Купують квитки, щоб подивитися атракціон, та ще й гостинці обіцяють — нинішні туристи просто золоті.»

Чень Ґе вийшов із застосунку в чудовому настрої. Він потягнувся і, прихопивши п’ятьох ляльок, покинув локацію «Опівнічне вбивство».

Ніч минула, настав світанок, і небо над “Будинком жахів” почало сіріти.

У майстерні Чень Ґе знайшов дошки й забив ними службовий хід, що вів до «Опівнічного вбивства». Доки він не розбереться з істотою з дзеркала, цю локацію він відкривати не збирався.

«Квиток коштує двадцять юанів, сценарій розрахований на сімох відвідувачів одночасно. Якщо один сеанс триває п'ятнадцять хвилин, то за годину прибуток складе 560 юанів, а за восьмигодинний робочий день — понад чотири тисячі.» Чень Ґе було трохи шкода втрачати такі гроші, але він не дозволив жадобі затьмарити розум: «Безпека — понад усе. Попереду ще багато нових сценаріїв, усіх грошей не заробиш.»

Заблокувавши вхід, він повернувся до кімнати відпочинку, поклав ляльок біля ліжка, переодягнувся в чисте і вийшов на пробіжку.

Пробне завдання в апартаментах Пін’ань стало для нього серйозним уроком. Якби тієї ночі він не біг достатньо швидко, зараз би вже лежав десь під землею.

О 08:40 на роботу прийшла Сяо-Вань. Побачивши мокрого від поту Чень Ґе, який щойно повернувся з пробіжки, вона здивувалася. В її пам'яті бос ніколи не був фанатом спорту.

Настав новий день. Ролети “Будинку жахів” відкрилися, і обоє стали до роботи, готуючись до відкриття.

О дев’ятій годині перші відвідувачі почали заходити в парк “Нове століття”, але біля “Будинку жахів” було ще порожньо — у цей час людей приходить найменше.

— Босе, що ви тут вночі робили? Чому всюди вода?

— Прибирав, — кинув Чень Ґе, а потім додав: — Коли будеш грати привида всередині, будь обережна: не підходь надто близько до дзеркал.

— Це ще чому?

Тільки-но Чень Ґе хотів пояснити, як побачив дядька Сюя, що поспішав до них.

— Дядьку Сюй, щось трапилося? — Чень Ґе зняв навушники, помітивши, що обличчя менеджера не віщує нічого доброго.

— Ти стаєш дедалі дивнішим, хлопче, — Сюй зміряв його поглядом. — Щойно прийшли люди з їдальні й кажуть, що у них вночі вкрали два м’ясницькі ножі. Я ще подумав: що це за злодій такий нужденний, що ножі краде? А подивився камери — і на тобі! Тобі що, вночі не спиться? Навіщо ти поцупив ті ножі? Думав, це круто — бігати з ними посеред ночі?

Почувши це, Чень Ґе згадав, що ножі з їдальні так і залишилися лежати у ванні.

— Я ж щойно допоміг поліції розкрити справу, а один злочинець досі на волі, тому взяв ножі для самозахисту. Завтра я куплю їдальні нові, обіцяю.

Він не знав, чи безпечно використовувати ножі, якими ‘різали’ привидів, для приготування їжі, тому не наважився повернути їх дядьку Сюю.

— Я тебе зовсім перестав розуміти. Ти що, робиш якісь капості за моєю спиною?

— Та які капості можна вчинити з кухонними ножами? Не хвилюйтеся.

Дядько Сюй вагався, але парк щойно відкрився, і у нього було повно справ. Він підійшов до Чень Ґе і дістав із кишені щільно загорнутий пластиковий пакунок.

— Ось п’ять тисяч, візьми на перший час. Якщо будуть труднощі — обов’язково кажи.

— Дякую, дядьку. Думаю, до кінця тижня я все поверну.

— Не треба, просто не завдавай мені зайвого клопоту.

Коли дядько Сюй пішов, Чень Ґе сховав гроші у внутрішню кишеню. Спершись на поруччя, він почав планувати витрати.

«П’яти тисяч якраз вистачить на камери. Зараз усередині “Будинку жахів” місця зовсім немає, нові сценарії можна додавати лише після розширення. Оренда підземного паркінгу — ідея хороша, але цікаво, скільки парк за це братиме.»

Проблем було море, і голова вже починала боліти: «Головна біда — брак грошей! Невідомо, коли прийде винагорода за розкриття справи. Може, варто піти й нагадати про себе?»

Він несвідомо дивився вдалину, і раптом його зіниці звузилися. Серед натовпу хлопець помітив дивного відвідувача.

Чоловік у кепці та куртці з довгими рукавами, руки тримав в кишенях. Він вештався між атракціонами, ніби ніяк не міг вирішити, куди піти.

«Цей чоловік здається дещо знайомим.» Завдяки духовному зору Чень Ґе бачив набагато краще за інших, і той чоловік, мабуть, не здогадувався, що його вже викрили.

«Може, перехопити його?»

Поки Чень Ґе вагався, до “Будинку жахів” підійшли перші клієнти. Робота закрутилася, і він поступово викинув це з голови.

Опівдні, коли хлопець та Сяо-Вань збиралися йти обідати, він знову побачив того підозрілого чоловіка неподалік.

«Цілий ранок він не наближався до нас, чекав, поки ми підемо на обід і будівля спорожніє. Чого йому треба?» Чень Ґе відправив Сяо-Вань обідати саму, а сам повернувся назад. Чоловік, помітивши рух, миттєво розвернувся і покинув парк. Дуже рішуче й швидко.

«Де ж я його бачив?» Чень Ґе мав недобре передчуття. Забувши про їжу, він побіг до адміністрації парку і, отримавши дозвіл персоналу, переглянув записи з камер.

Ця людина майстерно уникала об’єктивів. Від моменту входу в парк і до самого виходу він не виймав рук із кишень. Навіть коли курив, тримав цигарку в зубах і прикурював однією рукою.

Але найдивнішим було те, що після купівлі квитка він сходив лише на один атракціон — оглядове колесо. Причому тричі поспіль.

«Щось тут не так. З цим хлопцем явно щось не так!»