Розділ 48 — Благаю, відпусти мене!

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Чень Ґе мав дивне відчуття. Він згадав упертий погляд і лютий вираз обличчя Джан Пена на записах камер: «Цей хлопець — справді ‘божественний’ опонент!»

Звук пиляння в сценарії «Опівнічне вбивство» не припинився з появою нового гостя. Ймовірно, істота з дзеркала теж не очікувала, що хтось настільки прямолінійно вломиться всередину.

«Не можна більше чекати. Я маю на власні очі побачити, як істота з дзеркала увійде в тіло Джан Пена, лише тоді я зможу заспокоїтися.»

Кинувши погляд на монітор і уточнивши місцезнаходження Джан Пена, Чень Ґе витягнув залізний ланцюг із кишені костюма лікаря-череполама і кинув його на підлогу. Накинувши цей заплямований кров'ю халат, він одягнув маску з людської шкіри.

Хлопець спробував кілька разів змахнути молотом — від нього випромінювалося відчуття жорстокості та зла.

«Чому мені здається, ніби я тут головний лиходій?»

Забравши ключі та телефон і засунувши ляльку під пахву, Чень Ґе, тримаючи в руках надзвичайно кривавий молоток, вийшов із кімнати управління.

……

Усередині локації «Опівнічне вбивство» Джан Пен відчував, що ніж у його руці стає дедалі важчим. Він довго готувався до цього дня, але все пішло не за планом — неприємності почалися, щойно він увійшов.

Була вже перша година ночі. У такий час нормальні люди, навіть якщо не сплять, обов’язково перебувають у спальнях. Коли він побачив табличку “Кімната відпочинку персоналу”, то ще довго хвилювався, і йому знадобилося чимало зусиль, щоб опанувати себе.

Чоловік постійно накручував себе, розпалюючи ненависть у серці, і врешті наважився вибити двері.

Увірвавшись до кімнати відпочинку, він почав несамовито шматувати ліжко, вкладаючи в удари стільки сили, що навіть випадково поранив власну руку.

Лезо ножа заплямувалося кров’ю, але коли він розгледів, що на ліжку нікого немає, а єдина пляма крові на простирадлах належить йому самому, у душі, окрім ненависті, тепер поселилося також й розчарування. Жага вбивства спалахнула з новою силою — гнів остаточно випалив залишки розуму.

«Зруйнував апартаменти Пін’ань, засадив Дзюань-ер у в'язницю... клятий покидьку, що пхає носа в чужі справи, я тебе обов’язково прикінчу!» — Джан Пен дедалі більше розпалювався. Звук пиляння, що лунав у будівлі, був наче настирлива муха над вухом — він викликав лише дедалі більше роздратування.

Чоловік міцніше стиснув ніж і почав наближатися до джерела звуку. Аби не бути викритим, він рухався вкрай обережно.

«Вже зовсім близько, на цьому поверсі!» — Джан Пен визирнув зі сходового майданчика. У нього не було жодного джерела світла, тому він притиснувся до стіни і вийшов у коридор третього поверху.

«У цьому “Будинку жахів” моторошна атмосфера, проходи заплутані, як лабіринт. Коли я прикінчу його, сховаю труп у першому-ліпшому закутку — сторонні знайдуть його хіба що через десять днів, якщо не півтора місяця.» Він вишкірився, вважаючи, що його посмішка зараз має вкрай жорстокий вигляд.

«Звук іде попереду! Цікаво, чого цей хлопець не спить, а робить щось тут серед ночі? Ремонтує реквізит?» Джан Пен пригнувся, розслабив м'язи, прикрив рану довгим рукавом і почав повільно підкрадатися з ножем у руках.

Наприкінці коридору третього поверху, прямо біля входу в сценарій «Опівнічне вбивство», Джан Пен побачив неясну чорну постать.

Силует стояв посеред проходу і щось тримав у руках, водячи цим предметом туди-сюди по дверях.

«Дивно, чому він не вмикає світло?» Наблизившись, Джан Пен запідозрив щось недобре, але не став замислюватися над причинами — мозок був затуманений задоволенням від прийдешньої помсти.

Повітря стало гнітюче важким. Він повільно підняв ніж над плечем, його тіло напружилося, наче натягнута тятива лука, а вістря націлилося прямо в чорну постать.

— Здохни!

Зробивши ривок на повній швидкості та скривившись у гримасі, Джан Пен щосили встромив ніж у темний силует!

На його обличчі вже з’явилася усмішка від збудження, але за частку секунди вона зникла без сліду.

Ніж пройшов крізь тіло силуету, він ударив у порожнечу!

Величезна інерція призвела до того, що Джан Пен влетів головою у двері, мало не вивихнувши собі шию.

— Та що за?!

Чоловік ніяк не міг прийняти такого результату. Він поспіхом піднявся з підлоги і почав оскаженіло махати ножем перед собою:

— Де він! Де він?!

Коли вибух гніву вщух, його серце стисло нове, небачене раніше відчуття.

«Я ж чітко бачив тут чорну постать, що стояла до мене спиною! Не міг я помилитися!» Джан Пен уже не боявся себе видати: він дістав телефон і підсвітив усе навколо. Дерев'яні двері були вкриті густою мережею дрібних подряпин, а на підлозі валялося кілька уламків дзеркал із гострими краями. «Це все залишила та постать. Я на сто відсотків упевнений, що тут щойно хтось стояв!»

Якщо тут хтось стояв, то куди він міг зникнути за мить?

Джан Пена раптом пробив озноб. Його лють миттєво згасла. Він розгублено озирався на мертву тишу коридору.

«Людина не може отак просто зникнути, хіба що... це була не людина.» Язик застряг у горлі, світло від телефона не давало жодного відчуття безпеки, навпаки — сіяло паніку. Здавалося, що в кожному місці, куди не дістає промінь, ховається монстр.

«Власник “Будинку жахів” — не людина! Тут і справді водяться привиди!» Лоб Джан Пена вкрився холодним потом, рука, що тримала ніж, змокріла. Помста і вбивство вилетіли з голови, а сам він побіг назад — зараз чоловік думав лише про те, як якнайшвидше забратися з цього клятого місця.

Він тримав телефон і біг дедалі швидше, зовсім не помічаючи, що кут відкритих дверей на сходовому майданчику змінився.

«З помстою розберуся пізніше, тут не можна залишатися.» Затискаючи руку, Джан Пен тільки-но вбіг на сходи, як із-за дверей на нього накинулася чорна тінь.

*Хрусь!*

Виразно пролунав звук зламаної кістки. Джан Пен витріщився на свою обм’яклу праву руку, що втратила чутливість — його мозок ніби заціпенів.

— Вибач, схибив, — Чень Ґе вийшов із-за дверей з молотом. Жахлива маска з людської шкіри при кожному слові кривилася в потворних гримасах. — Взагалі-то я збирався розбити тобі лопатку.

Спокійний тон, наче він говорив про якусь дрібницю, від чого Джан Пен відчув ніби задихається!

«Чого ти такий лютий! Це ж я тут, бляха, убивця!»

Джан Пен насправді дуже хотів спробувати чинити опір, але його погляд ковзнув по залізному молотку довжиною понад сорок сантиметрів з жолобами для крові, і тут його рука з ножем перестала слухатися.

«Молот із кровостоками, а руків'я ще й виглядає як хребет! Ти так боїшся, що хтось не впізнає в тобі серійного вбивцю?!»

Не даючи супротивнику більше часу, Чень Ґе знову замахнувся молотом, цілячись у стегно. Йому потрібна була людина, не здатна чинити опір, аби вона стала вмістилищем для істоти з дзеркала.

*Бам!*

Поруччя сходів було вщент зім'яте. Джан Пен дивом ухилився. З однієї руки текла кров, інша була зламана — він більше не наважувався відбиватися. Кинувши ніж, чоловік оскаженіло побіг униз.

— Який ти боязкий. Хто ж дав тобі сміливості самому приходити в мій “Будинок жахів”?

Стискаючи молот, Чень Ґе кинувся слідом. Так розпочалася гонитва, що привела їх обох на перший поверх атракціону.