Розділ 55 — П'ять дівчат

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Стілець стояв просто посеред коридору, тож якби хлопець захотів пройти на другий поверх, йому неминуче довелося б обходити його.

Ситуація біля дверей жіночого гуртожитку все ще не виходила в нього з голови Чень Ґе — адже цей стілець, здавалося, сам наближався до людей.

Хлопець сховався за поворотом сходів і трохи вагався.

«Він зі спинкою... Цей стілець геть не схожий на ті, що стоять у тутешніх класах центру мистецтв. Мабуть, його навмисно притягли з іншого місця. Але навіщо було його кидати саме тут?»

Судячи з моделі, стілець на другому поверсі центру мистецтв був точнісінько таким, як і той, у жіночому гуртожитку. Певно, це були звичайні стільці, які адміністрація видавала кожному студенту в кімнату.

Чень Ґе підсвітив телефоном табличку на дверях навпроти — там виднілося щось пов'язане з вокалом. «Танцювального залу на другому поверсі немає. Може, піти одразу на третій? Але що, як посеред третього поверху теж стоятиме стілець? Тоді вони затиснуть мене з обох боків: один гнатиме до сходів, а той, що на другому поверсі, перекриє шлях униз...»

У голові промайнула ця моторошна картина. Чень Ґе трохи подумав і вирішив не відступати — міцно стиснувши молоток, він ступив у коридор другого поверху.

Чорному, як смола, коридору не було видно кінця-краю. Двері з обох боків були наглухо зачинені, а віконця на них настільки покрилися товстим шаром пилу, що розгледіти, які таємниці приховують у собі класи, було неможливо.

Чень Ґе йшов дуже повільно, залишаючись пильним, навіть незважаючи на те, що стілець був прямо перед ним.

Насправді, на його думку, ці закинуті класи по обидва боки виглядали куди більш лячно.

«Хтозна, скільки років сюди ніхто не заходив. Плитка на підлозі покрита пилом, тож сліди ніяк не приховати. Якщо той тип, що їхав за мною, теж пробереться в центр мистецтв, він одразу мене виявить.» Перебуваючи в такому химерному місці, Чень Ґе примудрявся думати про дві речі одночасно, не забуваючи пильнувати за можливою появою третьої сторони. «Треба прискоритися й покінчити з цим якомога швидше!»

Промінь ліхтарика колихався в такт рухам руки хлопця. Він ставав усе ближче й ближче до стільця.

«Здається, нічого такого страшного тут немає. Хіба може якийсь стілець мене вбити?» Чень Ґе обійшов його по колу. На вигляд це був звичайнісінький дерев'яний стілець.

«Може, розібрати й дослідити його?» — щойно ця думка з'явилася в голові, Чень Ґе одразу перейшов до дій. Він підняв молоток, перекинув стілець набік і раптом помітив, що на його звороті щось написано.

«Цянь Юйдзяо? Схоже на дівоче ім'я.»

Поява цього імені лише підтвердила здогадку Чень Ґе: стілець і справді не належав центру мистецтв — він був чиєюсь власністю.

Зазвичай, коли в школах влаштовували масові заходи, студентів просили приносити стільці з собою. Аби уникнути плутанини, багато хто писав своє ім'я знизу.

«Цікаво, а на звороті того стільця, що в жіночому гуртожитку, теж є ім'я?» — Чень Ґе закарбував це ім'я в пам'яті. Трохи подумавши, він не став трощити стілець, а просто поставив його в найближчу кімнату. «Чим довше я тут перебуваю, тим сильніший дискомфорт відчуваю. Краще швидше піднятися на третій поверх.»

Хлопець повернувся до сходів і піднявся вище.

У порожньому коридорі нічого не було. Чень Ґе відкрив двері кількох класів: усі столи та стільці були звалені у задній частині кімнат, а деякі стіни були пофарбовані свіжою фарбою, яка чітко вирізнялася іншим відтінком.

«Школу збиралися закривати, навіщо тоді оновлювати фарбу? Для кого цей ремонт?» Після всього, що з ним сталося в житловому комплексі Пін'ань, у голові хлопця миттєво зродилася здогадка. «Цією свіжою фарбою намагалися щось приховати.»

Він шкрябнув стіну молотком, але, на його подив, під шаром свіжої фарби виявилася цілком звичайна стіна — ніяких слідів крові чи жіночого волосся, як хлопець собі уявляв, там не було.

«Все не може бути так просто.» Він обійшов ще кілька кімнат і помітив, що свіжопофарбовані ділянки були далеко не всюди. Ті поодинокі місця, де стіни підфарбовували, знаходилися впритул до дренажних труб у будівлі.

«Перед тим, як школу закрили, у цій будівлі, схоже, повністю переробляли систему дренажу та водовідведення» , — Чень Ґе задер голову вгору. «У класах на першому та другому поверхах центру мистецтв видно сліди використання, і лише кімнати на третьому, судячи з усього, перестали функціонувати ще задовго до закриття самого закладу.»

Парти й стільці звалені докупи, на вчительських столах немає жодного шматочка крейди, а деякі кабінети взагалі були замкнені на замок.

«Привиди? Вбивство? Аварійний стан будівлі?» Причин для закриття могло бути безліч, і Чень Ґе не міг знати напевно. Він вийшов із класу й рушив до четвертого поверху.

Крокуючи сходами, хлопець час від часу озирався — стілець за ним не гнався.

Дійшовши до прольоту між третім і четвертим поверхами, він виявив на сходах дерев'яну табличку з написом: «Вхід заборонено!» Сама табличка була додатково обмотана кількома рядами мотузок.

Зайшовши так далеко, Чень Ґе точно не збирався повертати назад через якийсь шматок дерева. Він відставив табличку вбік і просто проліз під мотузками.

Опинившись на четвертому поверсі, хлопець одразу побачив, що на дверях прямо навпроти сходів висить облізла табличка.

«Танцювальний зал!» Після стількох блукань центром мистецтв та культури він нарешті знайшов місце, де з найбільшою ймовірністю могли бути червоні черевички.

Планування четвертого поверху відрізнялося від інших. Кілька кімнат тут з'єднали в одну велику залу, знісши перегородки.

Зірвавши пломбу та зламавши замок, Чень Ґе штовхнув двері танцювального залу, який стояв запечатаним уже не один рік.

Здавалося, час тут зупинився, залишивши все у тому ж вигляді, що й кілька років тому.

Гладка дерев'яна підлога була повністю вкрита пилом. У повітрі стояв дивний, важкий запах — схоже, свого часу тут розпилили величезну кількість дезодорантів, але через відсутність вентиляції та багаторічну герметичність аромат зіпсувався і перетворився на новий різновид смороду.

Чень Ґе увійшов усередину, тримаючись ближче до стіни. Танцювальний зал був обладнаний професійно: на паркеті лежало спеціальне покриття для зручності занять, а стіни були оббиті звукопоглинальною ватою та ізоляційними панелями — мабуть, щоб гучна музика з колонок не заважала іншим класам поверхом нижче.

«Уперше бачу такий величезний танцювальний зал.» Чень Ґе підняв телефон, освітлюючи простір попереду.

На стінах були встановлені настінні балетні стійки, висоту яких можна було вільно регулювати, а під ними тягнувся ряд низьких стільчиків для відпочинку студентів.

На протилежному кінці залу в ряд стояли шість великих дзеркал від підлоги до стелі. Вони були підігнані впритул одне до одного, кожне завширшки близько метра і заввишки під два метри.

«Я ледь не забув, що в танцювальних залах теж є дзеркала» , — Чень Ґе аж подих перехопило, коли він подивився на цю скляну стіну. Прямо посеред зали, прямо навпроти дзеркал, стояли три стільці зі спинками.

«Цього разу одразу три?» Чень Ґе зціпив зуби й рішуче рушив до них. Кожен його крок чітко відображався у дзеркальній поверхні.

Глибока ніч, порожній танцювальний зал і власне відображення в дзеркалі — чим ближче підходив Чень Ґе, тим більше впевненість полишала його.

Він пересилив шалене бажання розбити ці дзеркала вщент і перекинув усі три стільці. Як і в попередніх випадках, на звороті кожного з них знизу було написано по дівочому імені.

«Враховуючи той стілець, що був у жіночому гуртожитку, я зустрів уже п'ять таких. Якщо кожен стілець символізує одну дівчину, то що за чортівня з ними всіма сталася?»