Розділ 56 — Ім'я, яке не можна згадувати

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Через брак зачіпок Чень Ґе не міг відновити повну картину того, що сталося.

Він повернув три стільці на їхні місця і озирнувся. Через велику кількість дзеркал танцювальний зал здавався занадто порожнім.

«Тут так чисто, мабуть, прибирали не один раз.» На підлозі не було жодного сміття, і для Чень Ґе це була погана новина. «Місце події зачистили, залишається сподіватися, що ту пару червоних черевичків не викинули.»

Чень Ґе відійшов від дзеркал до кутка зали. На стіні тут висіли різноманітні похвальні листи, а також щось на кшталт дошки пошани.

Придивившись, він помітив першу дивну річ: перше місце в цьому списку було повністю замазане чорною ручкою.

«Список без першого місця?» Чень Ґе знайшов у списку імена Цянь Юйдзяо та інших дівчат, але імені Джан Я там не було.

Він перевів погляд. На стіні також висіли світлини з церемоній нагороджень, і одна з них привернула його увагу.

Це було спільне фото шести дівчат. П'ятеро з них стояли тісно притиснувшись одна до одної, сонячно посміхаючись. Шоста ж дівчина стояла з самого краю, на помітній відстані від решти. Її силует на фотографії хтось акуратно вирізав ножицями. Якби в самому низу знімка не залишився невеликий шматочок білосніжного пуанта, Чень Ґе, мабуть, подумав би, що це спочатку була фотографія п’ятьох людей.

«Усюди лише особисті та невеликі групові фотографії, чому немає жодного знімка всього класу?» Чень Ґе дістав телефон, сфотографував стіну пошани і, тримаючись рукою за стіну, рушив далі. Невдовзі він натрапив на кімнату без жодної таблички.

Керований цікавістю, хлопець штовхнув двері й зайшов.

Усередині стояв робочий стіл, шафа та одне одномісне ліжко.

«Схоже на кабінет викладача. Але навіщо тут ліжко? Хіба вчителі залишалися на нічне чергування?» Чень Ґе почав обшукувати кімнату. З надією знайти червоні черевички він заглядав у кожен куток, але шафа виявилася порожньою, а в шухлядах столу лежали лише стоси грамот.

«Схоже, вихованки танцювального напряму в приватній школі Західного Дзюдзяну були дуже талановитими, раз здобули стільки нагород.» Чень Ґе без особливої цікавості переглянув кілька з них. На одному з аркушів були вказані імена Цянь Юйдзяо та інших дівчат: «Чемпіонки міських змагань з балету в груповому конкурсі "Лебедине озеро" отримали право брати участь у змаганнях на рівні провінції».

Цієї копії грамоти не було на загальній стіні пошани ззовні. І що ще дивніше — у списку переможців мало бути шість імен, але останнє було ретельно замазане.

«Те саме, що й на дошці успішності.»

Чень Ґе покрутився кімнатою ще кілька хвилин, і, нічого більше не знайшовши, вийшов.

Тільки-но він відчинив двері, як серце хлопця різко забилося. Ті три стільці змістилися зі своїх місць і тепер стояли просто за його спиною.

«Знову почалося!»

Чень Ґе змусив себе не дивитися на них і прискорив крок. Якщо за три хвилини він нічого не знайде, то негайно забереться з центру мистецтва та культури.

Підсвічуючи шлях телефоном, він дійшов до найдальшого кутка танцювального залу і нарешті побачив табличку «Жіноча роздягальня».

«Кажуть, що жіночі роздягальні та вбиральні в дівочих гуртожитках вважаються місцями з найбільшою концентрацією енергії інь в школах, треба бути вкрай обережним.» Він акуратно штовхнув двері. Дві шеренги залізних шафок стояли вздовж стін, а посередині тягнулася довга дерев'яна лава.

«То ось який вигляд має жіноча роздягальня.»

Чень Ґе вперше опинився в такому місці. Він прикрив за собою двері на половину і навмання відкрив першу ліпшу шафку.

На верхній полиці лежала шкільна форма. У цій приватній школі вона відрізнялася від форми в державних закладах — дизайн був значно витонченішим та красивішим.

«Спідниця ледь до моїх колін дістає, чи не занадто вона коротка?»

Чень Ґе перевірив кишені форми, але нічого не знайшов. Тоді він заглянув на нижню полицю — там стояла пара білих пуантів.

«Колір не той, це не вони.» Закриваючи шафку, Чень Ґе помітив на замку маленьку картку з дівочим ім'ям: « Так шукати буде значно простіше.»

Він почав обходити шафки, підсвічуючи їх телефоном, але імені Джан Я так і не знайшов. Лише в самому кутку роздягальні він натрапив на одну єдину шафку, яка стояла окремо від інших і не мала жодних розпізнавальних знаків.

«Цю шафку ніби ізолювали від решти, закинувши в куток.» Чень Ґе відчинив дверцята. На верхній полиці лежала брудна балетна сукня, на нижній — нічого.

«Жодного імені, повне відторгнення з боку колективу... Кому могла належати ця шафка?» У голові Чень Ґе вже зародилася відповідь. Він витяг сукню і помітив, що під нею лежали п'ять подарункових пакетів із солодощами, які вже давно зіпсувалися.

«Що це означає? Подарунки?» Чень Ґе поклав балетну сукню на лаву і взявся розглядати коробки з цукерками. Кожна з них була в обгортці ручної роботи, і на кожному пакунку було акуратно й старано виведено дівоче ім'я.

Імена були різні, але почерк — один і той самий. Очевидно, що всі ці написи зробила одна людина.

«Ці цукерки мали стати її подарунками для них.» Коли Чень Ґе підняв останню коробку, на самому дні шафки він побачив фотографію.

Це була повна версія того самого знімка зі стіни пошани. На звороті було написано: «Вітаємо кімнату 414 з отриманням права на участь у змаганнях провінції.» На лицьовій стороні були зображені всі шість дівчат.

П'ятеро з них тісно притискалися одна до одної в правій частині кадру, весело й безтурботно посміхаючись. А на відстані приблизно в половину долоні від них стояла шоста дівчина.

Вона була високою і з ідеальною фігурою, десь під метр сімдесят зростом. Дівчина виглядала як справжній білий лебідь — елегантна, чиста, ніжна та неймовірно красива. Попри те, що вона всіма силами намагалася влитися до інших дівчат, її вроджена витонченість різко виділяла її з-поміж інших.

Чень Ґе ніяк не міг пов'язати образ цього прекрасного білого лебедя з жорстоким, сповненим люті та злоби червоним привидом.

— Невже це... Джан Я? — він тихо пробурмотів це питання вголос, ненароком назвавши ім'я Джан Я.

Для Чень Ґе це було абсолютно випадково, але щойно з його уст злетіло це ім'я, кілька залізних шафок у роздягальні видали важкий, пронизливий скрип, ніби всередині них щось розпирало і вони ось-ось мали вибухнути. Та що найгірше — в ту ж мить з-за дверей роздягальні почувся гучний, частий тупіт. Наче щось на шаленій швидкості мчало прямо сюди.

— Хто там?!

Запхавши фотографію до кишені куртки, Чень Ґе міцно перехопив молоток і рушив до виходу. Він штовхнув напівзачинені дерев'яні двері: зовні, вишикувавшись у ряд, дорогу йому повністю перекривали ті самі три стільці, заблокувавши його в роздягальні.

— Ви справді думаєте, що я побоюся розтрощити вас? — спина Чень Ґе вже змокла від холодного поту, але вираз його обличчя залишався незворушним. Стиснувши молоток, він зробив крок назустріч стільцям.

У жіночій роздягальні не було іншого виходу. Якщо хлопець не прорветься зараз, ситуація стане значно небезпечнішою.

Чень Ґе кинув погляд повз стільці, прораховуючи маршрут для втечі. Але коли його очі натрапили на великі дзеркала танцювального залу, піднята нога так і застигла в повітрі.

У дзеркальній поверхні чітко відображався вхід до роздягальні. Єдина відмінність полягала в тому, що в дзеркалі на цих трьох стільцях сиділи три учениці.