Розділ 57 — Вона прийшла

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Вомані, Liliia Alon

Перекошені тіла, заляпана брудом шкільна форма, бліді обличчя та роти, що ніби намагалися про щось розповісти.

Ці три дівчини виглядали сповненими жаху й благання, а їхні тіла ніби зрослися зі стільцями.

Переводячи погляд із дзеркал на двері роздягальні, Чень Ґе відчув, як усередині все похололо — адже зовсім нещодавно він перевертав ці стільці й розглядав їх впритул.

«То це і був мій перший близький контакт із жінкою-привидом?»

Хлопець здригнувся й рушив до виходу, прискорюючи ходу.

Щойно він наблизився, три стільці, що перегородили двері, ледь помітно посунулися вперед, а всі шафки в роздягальні почали тихо скреготіти.

Після того, як Чень Ґе вимовив ім'я Джан Я, у всьому танцювальному залі щось змінилося, ніби це ім'я було забороненим табу, про яке тут не можна згадувати.

«Дзеркало показує лише те, що біля входу в роздягальню. Хтозна, яка чортівня ховається в її глибинах, треба негайно звідси забиратися!»

Його побоювання мали певну логіку: залізні дверцята шафок гупали самі собою, ніби щось намагалося вирватися назовні.

Стиснувши молоток, Чень Ґе підбіг до дверей і щосили штовхнув ногою центральний стілець. Він уже збирався вискочити, як раптом відчув, що його щось вхопило за плечі.

Хлопець різко обернувся до дзеркала: там, на його плечах, лежали дві тонкі бліді руки.

Не гаючи часу, Чень Ґе розвернувся і вгатив молотком!

*Бам!*

Інструмент врізався у спинку стільця, залишивши на ній глибоку тріщину.

У вухах пролунав ледь чутний жіночий вереск. У дзеркалі було видно, як студентка на стільці з люттю в очах витріщається йому в спину, мертвою хваткою вчепившись у плечі — вона наче намагалася притиснути його до свого стільця.

«Чого вона хоче? Невже кожен, хто сяде на її місце, має замінити її та стати новим полоненим духом у цьому стільці?»

Тиск на спину посилювався, десятки блідих рук тягнули й штовхали його назад у жіночу роздягальню. Гірше того, зовні у коридорі знову почувся дивний тупіт, і за кілька секунд у дверях залу з’явився ще один стілець.

«Таке враження, що вся моя удача йде на якісь дивні речі. Ніколи не знав, що я такий популярний серед дівчат!» Чень Ґе вже не витримував. Він перестав тікати, розвернувся, однією рукою притиснув спинку стільця, а іншою почав несамовито гатити по ньому молотком!

Тепер хлопець міг помітити, що щойно на стільці з’явилася тріщина, вираз обличчя студентки миттєво змінився — благання перетворилося на чисту лють, вона скинула маску.

За цією реакцією Чень Ґе зрозумів: стільці — це предмети-носії для їхніх душ. Так само як сім’я Сяосяо жила всередині ляльок.

«Знищу носій — і якщо не вб’ю, то принаймні серйозно їх покалічу.»

Невидима сила намагалася змусити його сісти. Будь-який новачок на його місці вже давно б обімлів від жаху й здався на поталу монстрам.

Але їм не пощастило зустріти Чень Ґе. Цей власник “Будинку жахів” лише кілька днів тому ночував у лігві вбивці. Він не був безстрашним, але з кожною новою пригодою його поріг страху зростав. Навіть у стані шоку хлопець міг ухвалювати правильні рішення, а його рухи залишалися точними.

*Бам!*

Чень Ґе розтрощив спинку одного зі стільців, схопив відламану ніжку й почав відбиватися від інших. Картина в дзеркалі виглядала дико, але йому було вже байдуже.

За якихось десять секунд він вивів з ладу перший стілець. Коли Чень Ґе замахнувся на другий, його шию раптом щось міцно здавило.

Піднявши погляд на дзеркало, він побачив, як білі руки вчепилися йому в горло. Супротивниці, розлючені його опором, полишили спроби посадити його на стілець і тепер просто намагалися задушити.

Ситуація загострилася, але Чень Ґе не тільки не сповільнився, а й став ще лютішим. Він підхопив стілець і почав гатити ним об стіну — з кожним новим уламком тиск на горлі слабшав.

Тільки коли всі три стільці були розбиті, задуха нарешті відступила.

— Ці речі лише біду приносять. Потім я вас усіх спалю, аби ви нарешті спочили, — Чень Ґе сперся на дзеркальну стіну танцювального залу, важко дихаючи. На шиї чітко проступали багряні сліди від пальців.

«Бійка була гучною, той тип, що слідував за мною, точно скоро буде тут. Треба забиратися, все одно черевичків тут немає.» Чень Ґе не хотів затримуватися в цьому дивному місці. У роздягальні гуркіт дверцят ставав дедалі гучнішим — це точно не міг бути протяг. До того ж почали з’являтися нові химерні речі: підлога й стіни потемніли, а в коридорі все частіше лунали моторошні гучні удари.

Він хотів піти, але щойно зробив крок, як його гомілки щось перехопило.

Чень Ґе поглянув у дзеркало: три студентки з ненавистю в очах перегородили йому шлях. Їхні пальці вчепилися за його ноги, ніби намагаючись встромити їх у його тіло.

Побачивши це, хлопець остаточно втратив самовладання. Він почав гатити молотком по залишках дерев'яних стільців, але цього разу, скільки б той не бив, дівчата на підлозі не розтискали рук.

Звуки в коридорі наближалися. На обличчях духів проступило зловтішне задоволення від помсти. Танцювальний зал ніби накрило важким полотном, світло ліхтарика почало дивно викривлятися, а звідкись поповз їдкий сморід.

«У цій школі ховається щось куди страшніше?»

Чень Ґе злякався власної думки. Головною причиною, чому хлопець наважився прийти сюди вночі, була впевненість, що Джан Я — найсильніша і найнебезпечніша істота в цій школі. Він прийшов допомогти їй, тож у неї не було причин йому шкодити.

«Ситуація змінилася.»

Здавалося, щось підійшло до самих дверей. Сморід у повітрі став нестерпним.

Обличчя трьох студенток на підлозі спотворилися в гримасах люті. Чень Ґе притиснувся спиною до дзеркала, запхавши руку в кишеню. Тільки-но його пальці торкнулися ляльки, як дивний звук за дверима раптово почав віддалятися з неймовірною швидкістю, а сморід почав розсіюватися.

«Що сталося? Чому мені здається, що той, хто був за дверима, сам злякався?»

Усі сторонні звуки вмить затихли. У всьому залі залишився лише стукіт серця Чень Ґе.

Світло почало викривлятися ще сильніше, а температура в кімнаті різко впала.

«Що відбувається?»

Пута на ногах зникли. Чень Ґе опустив погляд: три студентки намагалися відповзти якомога далі, з жахом дивлячись йому за спину.

«Позаду мене?»

Чень Ґе заціпеніло почав розвертатися. Він стояв обличчям до величезного дзеркала, але в ньому відображався не він, а жінка з похиленою головою, вдягнена в закривавлену червону шкільну форму.