Розділ 58 — Червоні балетки

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Вомані, Liliia Alon

На цей момент Чень Ґе та дзеркало розділяла відстань лише в пів пальця, тож він бачив усе надзвичайно чітко.

Кров капала з вишуканої шкільної форми, що щільно прилипла до тіла. Волосся закривало обличчя, а шкіра, що виднілася крізь нього, була блідою від жаху.

— Джан Я? — світло екрана телефону викривлялося й мерехтіло. Чень Ґе відчув, як руки й ноги затерпли від холоду. Йому знадобилися всі сили, аби повністю вимовити її ім’я.

Дівчина, здавалося, почула його голос. Схилена голова повільно підвелася, чорні пасма розсипалися в боки, відкриваючи бездоганні риси обличчя.

Та щойно вона підняла голову наполовину, поверхня дзеркала ніби вкрилася туманом. Вона зробила крок уперед і миттєво зникла з дзеркального відображення.

— Де вона?

Чень Ґе втупився в дзеркало. Далі почало відбуватися дещо ще химерніше.

Під світлом ліхтарика телефона, його тінь повільно піднялася й завмерла позаду нього.

У дзеркальному відображенні чорний силует висотою близько ста сімдесяти сантиметрів поступово набирав кольорів. Почулося тихе * крап... крап.. *, ніби на підлогу крапала кров.

Заляпана кров'ю шкільна форма обліпила постать — куди не глянь, усе було багряним.

Чень Ґе стояв нерухомо, не сміючи навіть дихнути. Холод від спини вже піднявся вздовж хребта до самого мозку. У цю мить криваво-червона постать зробила пів кроку назад і миттєво опинилась впритул до нього — спина до спини. Тіло Чень Ґе ніби скував лід. Він відчайдушно намагався вдихнути повітря, але відчуття задухи лише посилювалося.

«Привид раптом притулився до моєї спини?» Таке положення може інколи лякати, оскільки неможливо бути впевненим, хто стоїть позаду тебе.

*Бах!*

Руки охололи. Не наважуючись подивитись, він відчув, як пальці втрачають чутливість, а телефон впав на підлогу.

Світло кілька разів блимнуло і загадково згасло.

Поглинутий темрявою, відчуваючи, як холод за спиною продовжує ширитися, Чень Ґе навіть боявся уявити, через що він зараз проходить.

Друга година ночі. Закинута школа. Порожній танцювальний зал. Шестиметрове дзеркало і червоний привид за спиною. Мабуть, це теж можна вважати романтикою.

У голові пролітали найрізноманітніші думки. Хтось раптово стиснув його долоню, і рука стала крижаною. Чорне волосся мстивого привида дівчини за його головою коливалося і перепліталося з його власним.

«Що вона збирається робити? Моє завдання — знайти червоні черевички. Без них квест на прихильність не буде виконано.»

Тіло застигло, тож Чень Ґе залишалося тільки пасивно спостерігати за дзеркалом. Спочатку він не звернув уваги на зміни, але за кілька секунд помітив, як у дзеркальній глибині з'явилися розмиті людські силуети.

Хлопець широко розплющив очі, зіниці потемніли, і постаті в дзеркалі почали чітко проступати.

«Хіба це не ті самі студентки, що були на стільцях?»

У дзеркалі п’ять дівчат у чистій, охайній формі заходили до танцювального залу. Їхній вигляд кардинально відрізнявся від того, що він бачив раніше. Здавалося, дзеркало показувало події минулих років.

П'ятірка дівчат, сміючись і розмовляючи, йшла до дзеркал. Тільки після того, як вони зайшли до роздягальні, з'явилася Джан Я.

Висока й струнка, вона надавала цій простій шкільній формі зовсім іншого вигляду.

Дівчина несла рюкзак, а в руці тримала подарунковий пакет — той самий, який Чень Ґе бачив у роздягальні, з п'ятьма коробками солодощів.

Джан Я була в доброму гуморі. Вона поспішила до роздягальні, і за кілька хвилин шість дівчат вийшли звідти вже в балетних пачках.

Картина не змінилася: п'ятеро трималися разом попереду, а Джан Я йшла позаду на самоті.

Вони почали тренування. Невдовзі двері зали знову відчинилися, і зайшла вчителька. Вона тримала в руках ту саму грамоту за перемогу в міському конкурсі з “Лебединого озера” і щось говорила дівчатам — мабуть, підбадьорювала їх.

Видно, це був позаурочний час. Інших учнів не було. Певно, через наближення провінційного етапу змагань вони прийшли тренуватися у вихідний.

Вчителька давала настанови пів години, після чого пішла. Переконавшись, що вона найближчим часом не повернеться, п'ятеро дівчат припинили вправи. Вони всілися на підлогу, гортаючи телефони та базікаючи. Лише лідерка групи Джан Я продовжила виснажливе тренування.

Раптом одна з п’ятірки вказала на дівчину і щось бовкнула. Решта дівчат розсміялися, і лише на обличчі Джан Я з’явилася ніяковість. Проте вона не зважала на це. Трохи відпочивши, дівчина пішла до роздягальні й винесла пакет із цукерками.

Джан Я хотіла пригостити подруг, але тільки одна дівчина збиралася взяти подарунок. Її одразу зупинила інша — та, що була майже одного зросту з Джан Я. Ця дівчина вказала на неї, багато чого їй сказала, побігла до роздягальні, дістала рюкзак і витягла звідти кілька любовних листів, написаних до Джан Я.

Це не було схоже на сварку — швидше на односторонню тираду високої дівчини, яка виглядала дуже роздратованою.

Цукерки Джан Я так ніхто й не взяв. Вона повернула пакет на місце, і, здавалося б, інцидент вичерпано. Але за якийсь час двері танцювального залу знову відчинилися.

Дівчата злякалися, подумавши, що повернулася вчителька, і швидко почали вдавати, ніби тренуються.

До зали зайшов розмитий чоловічий силует. Зростом близько метра вісімдесяти, трохи сутулий, огрядний.

Чоловік щось сказав дівчатам. Чень Ґе не міг зрозуміти, хто це, але лише двоє дівчат, здається, впізнали його.

Тренування відновилося. Чоловік зайшов до кабінету, а за мить жестом покликав Джан Я до себе.

Дівчина, мабуть, не знала його. Вона запідозрила щось і, підійшовши до дверей кабінету, не стала заходити всередину.

Дзеркало не могло відобразити те, що було у кабінеті. Однак приблизно через вісім секунд картинка у дзеркалі потемніла, коли Джан Я вибігла з кабінету, а за нею, лаючись і тримаючись за руку, вискочив той чоловік.

Усі п'ять дівчат бачили це, але продовжували сидіти на підлозі. Жодна не підвелася, щоб допомогти однокласниці чи бодай сказати слово на її захист.

Невдовзі Джан Я затиснули в кутку. Вона була далеко від дверей, голосно кликала на допомогу, але ніхто не відгукнувся. П'ятеро дівчат сиділи нерухомо.

Чоловік, вигукуючи прокляття, підходив усе ближче. Рука Джан Я намацала підвіконня за спиною. У неї залишився лише один шлях.

Дивлячись на те, що відбувається в дзеркалі, Чень Ґе згадав текст із чорного телефона: «Вирячені очі, а обличчя бліде, мов попіл. З тієї миті, як вона випала з вікна, її ім’я в кампусі стало табу. Червоні балетки, закривавлена шкільна форма — усе це перетворилося на страшні символи, про які воліли б не згадувати.»

Чоловік дивився в порожнє вікно. Він не кинувся рятувати її, а лише відступив на кілька кроків і зупинився поруч із п'ятьма дівчатами, які заціпеніли від жаху.