Розділ 60 — Ти знову виявив убивство?

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

— Ти знову виявив убивство? — по той бік слухавки у голосі капітана Лі почулися дивні нотки; він абсолютно природно наголосив на слові ‘знову’.

— Чотири роки тому в приватній школі Західного Дзюдзяну одна дівчина на ім'я Джан Я випала з вікна, але її смерть приховує в собі таємницю! — відрізав Чень Ґе, говорячи вкрай упевнено.

— Почекай-но, я піду підніму матеріали справи. Якщо родичі загиблої наполягали на розтині, у нас мав залишитися архів, — капітан Лі не став класти слухавку, увімкнув світло й побіг до архіву. Покопавшись там із п’ять хвилин, він, схоже, щось знайшов: — Приватна школа Західного Дзюдзяну... А я то думаю, чому назва здається такою знайомою! Сяо-Чень, негайно ж іди геть із цієї школи!

— Я вже йду до виходу. А що таке?

— Ця школа дуже моторошна, в двох словах і не поясниш. Можу лише назвати тобі одну деталь: усього за два тижні в тій школі вкоротили собі віку шість людей, і всі смерті були вкрай дивними. — у слухавці почулося шелестіння паперу: капітан Лі швидко переглядав справу.

— Так! Ця цифра якраз збігається з моїми підрахунками, — Чень Ґе вже бачив попереду шкільні ворота й незабаром мав опинитися на волі.

— Збігається з твоїми підрахунками? Що взагалі там у тебе коїться?

— Менше з тим. Ви краще подивіться, чи першу дівчину, яка вчинила самогубство, звали не Джан Я? — Чень Ґе прагнув якнайшвидше підтвердити свій здогад.

Капітан Лі подивився на папери на столі й, перевіривши все кілька разів, відповів:

— Твоя правда, її звали Джан Я. Проте вона дійсно розбилася внаслідок падіння з висоти, судмедексперт не виявив на її тілі жодних інших ушкоджень. Того дня, коли знайшли тіло, поліцейські з відділку також виїжджали на місце для огляду. Дівчина стрибнула з четвертого поверху танцювальної зали; підвіконня було цілим, а звукоізоляційний поролон на навколишніх стінах не мав жодних пошкоджень чи слідів зачистки. Можна стверджувати напевно: Джан Я вистрибнула сама, без сторонньої допомоги.

— Без сторонньої допомоги? Капітане Лі, а ви не думали про те, що її могли змусити? Що якби вона не стрибнула, з нею вчинили б щось жахливе?! — Чень Ґе розповів про побачену в дзеркалі сцену.

— Ми розглядали такий варіант. У матеріалах справи є свідчення кількох сусідок Джан Я по кімнаті. Усі п’ятеро дівчат запевнили, що нічого не знають: вона стрибнула вже після того, як вони закінчили заняття й пішли, тож у танцювальній залі вона перебувала сама. За їхніми словами, психічний стан Джан Я завжди був нестабільним, вона була відстороненою, відбивалася від колективу, мала важкий характер. Аби перевірити їхні слова, поліцейські тоді навмання опитали інших дівчат із її класу, і всі в один голос стверджували те саме.

— Джан Я зовсім не була такою, як вони кажуть! Ця зграя змовилася й дала неправдиві свідчення! — Чень Ґе й подумати не міг, що інші дівчата з класу стануть так паплюжити Джан Я, хоча вона не зробила нічого поганого.

— Якою дівчиною була Джан Я — не нам із тобою вирішувати, це визначають свідки, — капітан Лі не розумів, яка муха вкусила Чень Ґе. — Не затримуйся в тій школі, негайно виходь. Наші люди вже їдуть, щоб перехопити тебе.

— Вони збрехали! Подивіться на точний час смерті Джан Я — це мало статися ще до того, як ті п'ятеро дівчат пішли додому! Вони збрехали про час її смерті, уся п’ятірка — співучасниці! — голос Чень Ґе ставав дедалі гучнішим.

— А от тут ти якраз помиляєшся. Час смерті Джан Я — між шостою та восьмою годинами вечора, тоді як ті дівчата, як і зазвичай, пішли зі школи о п’ятій тридцять, — капітан Лі не знав, через що Чень Ґе довелося пройти в приватній школі, тому оцінював усе тверезо, як стороння особа.

— Не може бути!

— Ще й як може. Судмедексперт провів детальний огляд за трупними плямами, закляканням та помутнінням рогівки ока. Джан Я померла між шостою та восьмою вечора. Причина смерті — перелом хребта, також у неї було пошкоджено череп, виявлено тріщини в п’ятковій та тазовій кістках. Усі травми отримано виключно внаслідок падіння.

Слова капітана Лі на мить позбавили Чень Ґе аргументів. Він зупинився:

— Тоді, можливо, була інша ситуація. Джан Я стрибнула ще до того, як п'ятеро дівчат пішли, але після падіння з четвертого поверху вона не померла миттєво, у ній ще жевріло життя. Оскільки дівчина мала численні переломи й зламаний хребет, вона не могла поворухнутися й просто лежала в калюжі крові, чекаючи на смерть. Джан Я довго страждала в агонії, і лише десь між шостою та восьмою вечора настала її біологічна смерть.

— Твоє припущення має право на життя, але ти упускаєш одну деталь. Якщо дівчина впала й стікала кров’ю в муках, хіба ті п’ятеро дівчат, що були там, узагалі ніяк на це не відреагували б? Навіть якщо вони з якихось причин не кинулися їй на допомогу, її мав помітити хтось інший у школі.

— Тоді були канікули. Тільки вони вшістьох спеціально прийшли до школи, аби репетирувати перед провінційним танцювальним конкурсом. Учитель, який їх тренував, пішов раніше. І навіть якщо в школі залишався якийсь сторож, його цілком міг хтось навмисно відволікти, — висловив іншу думку Чень Ґе.

— Я не збираюся з тобою сперечатися. Зараз обговорювати, чи було це самогубством, немає жодного сенсу. Ти вважаєш, що ті п’ятеро дівчат довели Джан Я до самогубства, ще й підозрюєш їх у неправдивих свідченнях та опосередкованому вбивстві... Але протягом наступних двох тижнів ці п’ятеро дівчат теж одна за одною померли. Ті, кого ти вважаєш убивцями, уже на тому світі. Як ми далі розслідуватимемо цю справу? — капітан Лі зараз більше переймався безпекою самого хлопця.

— Капітане Лі, я ніколи не казав, що ті дівчата — вбивці. Вони лише співучасниці! Справжній убивця, який довів Джан Я до самогубства — це сутулий огрядний чоловік зростом під метр вісімдесят!

— Доволі детальний опис. Тоді скажи мені, як ти вирахував справжнього вбивцю? Чотири роки тому в цій приватній школі навіть камери відеоспостереження не всюди стояли, усі очевидці мертві, а ти мені зараз кажеш про якогось іншого справжнього винуваться вбивства. Ну і як мені тобі вірити? — через справу житлового комплексу Пін’ань капітан Лі уже кілька днів поспіль працював понаднормово, о другій годині ночі він все ще чергував у відділку, тож у його голосі відчувалася глибока втома.

Чень Ґе вловив сумнів у словах офіцера:

— Ми можемо перевірити всіх людей, пов’язаних із цією приватною школою чотири роки тому. Ми обов’язково знайдемо його! Того дня він точно був на місці злочину!

— Чень Ґе, розслідування — це не забавки. Ти хоч уявляєш, як важко перевірити абсолютно кожного, хто був пов’язаний зі школою чотири роки тому? Навіть якщо ти переконаєш мене, керівництво ні за що не дозволить відкрити кримінальне провадження. Тобі потрібні докази, а не підозри та припущення.

— Усе, що я кажу — щира правда.

— Правдою є лише те, що витримує перевірку фактами, — капітан Лі вже почав складати папери, збираючись повернути справу назад до шафи. — Скажи мені, чому ти так зациклився на цій справі чотирирічної давнини, де вже давно поставлено крапку? Наскільки я знаю, ти не з тих палких юнаків, у яких зашкалює почуття справедливості.

Чому він так зациклився?

Питання капітана Лі змусило Чень Ґе заціпеніти. У його голосі промайнув спогад про застереження Джан Я в дерев’яному будиночку житлового комплексу Пін’ань, а також про той крижаний холод і самотність, що віяли від неї, коли вона тулилася до його спини в танцювальному класі.

— Насправді немає ніякого ‘чому’. Просто за таких обставин я — єдиний, хто залишився, щоб заступитися за неї й стати на її бік, — спокійно відповів Чень Ґе в трубку.

— Я все одно не розумію твого мотиву, — лише за якийсь час озвався капітан Лі на іншому кінці дроту. — Проте сувора справедливість — це головний принцип поліції. Раз вже ти висловив сумніви, то коли ми закриємо справу житлового комплексу Пін’ань, я особисто допоможу тобі все перевірити.

— Щиро дякую, дядьку Сяньбао! — у Чень Ґе аж від серця відлягло. — Спіймати справжнього покидька — це буде хоч якесь правосуддя для Джан Я. А щодо цього клятого місця, то я сюди більше ні ногою.

Він натиснув відбій і розвернувся, аби востаннє кинути погляд на приватну школу Західного Дзюдзяну.

Але варто було йому повернутися, як прямо перед собою він побачив червоного привида Джан Я!

Вони стояли на відстані якихось двох-трьох метрів один від одного. З її шкільної форми струменіла кров, а сама Джан Я, схиливши голову набік, пильно розглядала Чень Ґе. Цього разу вона не наближалася, а вираз її обличчя здавався вельми дивним.