Розділ 6 — Макіяж красуні

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

У “Будинку жахів” Чень Ґе на той момент було лише два доступні сценарії: «Ніч живих мерців» та «Мінхунь».

Перший з них чорний телефон розкритикував вщент — і Чень Ґе був згоден із цим. У тому сценарію справді було чимало недоліків. А от другий вимагав як мінімум трьох працівників, щоби розіграти сцену повноцінно.

— Сяо-Вань, — мовив він, — сьогоднішня головна тема — «Мінхунь». Після того як я підготую фонову музику, не забудь одягнути навушники на зміні. І так, сьогодні грим тобі накладатиму я.

— Серйозно, босе? Ти ще й грим накладати вмієш? — хитро посміхнулась Сяо-Вань. — Добре, але дивись — тільки не зроби з мене якесь страховисько.

— Не переймайся. Я зроблю тебе такою прекрасною, що в них подих перехопить.

Вони зайшли до гримерки. Чень Ґе посадив Сяо-Вань перед дзеркалом і ніжно торкнувся її обличчя, поклавши долоню їй на щоку.

❖ Активовано навичку першого рівня — «Похоронний грим».

Дивлячись у дзеркало на цю юну, милу дівчину, у свідомості Чень Ґе раптом почали з’являтися спогади, які йому не належали. Усе було змішане, техніки гриму й рішень кольорової гами, знання з анатомії, судової медицини, стоматології, навіть основи танатології — науки про смерть.

— Босе, ти точно знаєш, що робиш? — минуло вже тридцять секунд. Сюй Вань сиділа перед дзеркалом, відчуваючи незвичне тепло його долоні на своїй шкірі. Дивлячись на своє відображення, якого так ретельно торкався її бос, вона чомусь почала нервувати й відчула легкий сором.

— Хороший гример завжди підбирає стиль, який підкреслює форму обличчя клієнта, — серйозно відповів Чень Ґе. — Повинен сказати, що у тебе, Сяо-Вань, дуже гарні риси.

Після активації навички «Похоронного гриму» Сюй Вань у його очах уже була не людиною — а тілом, яке слід підготувати до вічного спокою.

— Пінцет, бритва, медичні щипці, шовна нитка, спирт, ін'єкції для бальзамування... У мене немає нічого з цього. — Чень Ґе бурмотів собі під ніс, ніби оглядаючи мерця перед похороном. — Залишається лише базова косметика, — додав він стиха, але цього вистачило, щоб серце Сяо-Вань затремтіло.

Вона сиділа, напружено стискаючи пальці, й не могла збагнути, навіщо для гриму в “Будинку жахів” потрібні настільки моторошні речі. Питати було страшно, відмовити — соромно, тож вона мовчки відвернула голову й почала крадькома поглядати на Чень Ґе, тихо молячись, щоби все закінчилося швидко.

— Тональний надто блідий, а рум’яна — занадто яскраві. А де, чорт забирай, помада? — бурчав Чень Ґе, нишпорячи в косметичних засобах. Потім вирішив замішати потрібні кольори самостійно. Його точність і майстерність у поводженні з косметикою ніяк не в’язалися з образом замкненого хіккі, який усе життя уникав дзеркала.

Сюй Вань від побаченого навіть притихла. Все це… він самостійно підбирав тон, комбінував кольори, наносив макіяж — і все без жодного референсу! Це межувало з чимось нереальним.

— Босе, я думаю, не варто так старатись. У кімнаті ж буде темно, відвідувачі все одно нічого не побачать…

— Сиди тихо і не ворушись, — відповів Чень Ґе, не відриваючись від роботи. Він уже закінчив із тональним кремом і переходив до тіней — власноруч змішаних, глибоких, злегка попелястих.

Кілька майстерних штрихів — і звичайна тінь під очима раптом перетворила образ Сюй Вань, додавши їй трохи холодної краси та таємничості.

Дівчина хотіла щось сказати, але, побачивши себе в дзеркалі, повільно відкрила рот. Усі люди люблять красу, особливо жінки.

— Чиста вишнево червона — нудна й без глибини. Але якщо змішати її з мальвовою фіолетовою… бачиш? Вони ідеально поєднуються — ніби створені одне для одного, — м’яко пояснював Чень Ґе, накладаючи шари, ніби творив щось значно більше, ніж просто грим.

— А це для чого?

— Наші дешеві рум’яна занадто насичені та яскраві. Я розтушую їх на шкірі, щоб зробити тон м'якшим. — відповів Чень Ґе, не піднімаючи очей. Його рухи були надзвичайно обережні — ідеальні.

Поступово рум’яна набули потрібної текстури: ніжної, шовковистої, з ледь помітним блиском, що тремтів на шкірі, мов холодне світло на воді.

Сяо-Вань вже сиділа з відкритим ротом, схожим на «О».

— Босе, ти неймовірний! Де ти всьому цьому навчився?

— Я ще багато чого вмію. Макіяж і зачіски — це лише моє хобі, — Чень Ґе ледь посміхнувся. Гарний настрій розливався по тілу, мов теплий дощ. Нові спогади в його голові лише підтверджували, що додаток у чорному телефоні справді впливає на реальний світ.

За якихось десять хвилин Чень Ґе закінчив грим.

— Поглянь на себе. Задоволена?

Вона підвела очі — і наче вуаль знялася з поверхні дзеркала. Її відображення дивилося на неї не як просте відображення, а як витончене втілення образу з давньої поеми чи картини, несучи в собі чарівність класичної східної жінки. Але водночас відчувалося, що щось тут не так.

Сюй Вань мимоволі підвелася і почала обертатися перед дзеркалом. Її вираз обличчя змінювався: від приголомшеного подиву — до зачарування… аж поки по її тілу не пробіг холодок.

— Босе… я ніколи не виглядала так гарно. Це… справді я?

— Звісно.

— Але ж… — вона нерішуче простягла руку до дзеркала. — Чому таке враження, ніби я дивлюсь не на себе, а на... мертву дівчину?

Її слова змусили Чень Ґе затамувати подих. Тепер він теж зрозумів, що саме було не так. Грим, що відновлює красу померлих. Дар, який він щойно застосував, створений не для живих. Він і не намагався прикрасити її — він відтворив образ… після смерті.

— Не переймайся. Парк от-от відкриється, швидко перевдягайся і йди на другий поверх до локації «Мінхунь». Не забудь про навушники — слухай мої вказівки.

Чень Ґе швидко перевів розмову в інше русло і буквально випхав Сюй Вань працювати.

В останні хвилини перед відкриттям, він пробігся по сцені «Мінхунь», швидко переробив паперові фігури, іграшки й декорації. Під впливом навички «Похоронного гриму» всі фігурки, мов за чиїмсь наказом ожили. Мертва тиша більше не виглядала порожньою — в ній щось ховалося.

— Поки що цього вистачить. Коли буде більше часу — перероблю все. — Чень Ґе прибрав інструменти й поквапився униз.

Та ще до того, як він дійшов до входу, почув голоси відвідувачів:

— Тебе теж підставив той безсовісний виродок?

— Та ще б пак! Я свій телефон мало не розбив — з переляку кинув його на підлогу!

— Та ви ще легко відбулись! Я, курва, вже штани зняв, готувався до звичного — трохи розслабитися, погортати дівчаток… І тут — бах! Вистрілює оце відео! Ледь серце не зупинилося! Я з ліжка підскочив, мало не підстрибнув до стелі! А тут ще батьки прибігають — чули, як я зойкнув. І що вони бачать? Я стою голий, тільки з рулоном туалетного паперу в руках! Стоять, дивляться на мене, мов на божевільного!

...

Прислухаючись до розпачливих скарг відвідувачів, Чень Ґе ледь стримував сміх. Глибоко вдихнув, зберігаючи серйозний вираз обличчя, і відчинив двері своєї моторошної оселі.

— Ласкаво просимо до мого скромного “Будинку жахів”.

Його губи смикнулися в усмішці, щойно він побачив довгу чергу відвідувачів.

— Сяо-Чень, ти що, з самого ранку вже зібрав такий натовп? — здивувався працівник каруселі неподалік. Спершу він просто хотів привітатися, але, підійшовши ближче, відчув у повітрі дивну напругу — щось явно було не так. Їхній погляд був… надто зосередженим. І зловісним.

— Та нічого особливого. Просто таке... подобається людям, — знизав плечима Чень Ґе, відкриваючи огорожу.

— Подобається?! Та ти взагалі глузуєш?!

— Я сюди не розважатись прийшов — я прийшов по справедливість!

— О! Ось він, оцей виродок! Ти вчора виклав те відео, так? Де мій ніж? Хто бачив мій ніж?!

Натовп був занадто ‘палким’, ситуація починала виходити з-під контролю. Чень Ґе одразу ж спокійно перекрив галас:

— Раз ви вже тут, то чого ж даремно гніватись? Заходьте, переконайтесь самі. Найкращий спосіб вгамувати страх — це зануритись у нього з головою. Біль лікують болем. Онімій — і нічого більше не відчуєш. Вчорашнє коротке відео було дійсно непродуманим з мого боку. Тож от що — сьогодні всі квитки до “Будинку жахів” зі знижкою 50%! Проходьте, не пропустіть цю нагоду!