Розділ 65 — Капітан Янь

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

— Я ж нічого такого не накоїв! Почекай трохи, я зараз спускаюся.

Чень Ґе визирнув із вікна: біля входу до “Будинку жахів” і справді збирався чималий натовп. Люди стояли у три-чотири ряди, і їхня кількість невпинно зростала.

— Босе, а може, тобі краще здатися поліції? Мені здається, справа набула надто серйозного оберту.

— Яке ще ‘здатися’, дурепо! Чекай мене внизу, — хлопець кинув слухавку, поспіхом накинув куртку, вмився й побіг до виходу.

Відкинувши щільну світлонепроникну штору, він відчинив захисну огорожу.

Яскраве сонячне світло залило все навколо. Щойно Чень Ґе з’явився на порозі, гамірний натовп почав поступово стихати.

Відвідувачі, що стояли далі, з цікавістю вдивлялися в хлопця, хоча в їхніх поглядах читалося легке розчарування. Хлопець, на якого тут так пильно чатувала поліція, мав аж надто пересічну зовнішність.

Чень Ґе вперше опинився в центрі такої прискіпливої уваги, тож атмосфера стала дещо ніяковою. Він відчув, що мусить бодай щось сказати:

— Можна дізнатися, з якою метою ви усі завітали до мене?

— Ви Чень Ґе? — вперед виступив поліціянт із невеликою коробочкою в руках. Він був дещо гладким, мав проникливий погляд і тримався впевнено, проте через дитяче пухке обличчя мимоволі викликав доброзичливу посмішку.

— Так, я.

— Можна поглянути на ваше посвідчення особи?

Чень Ґе хвилину копирсався в кишенях, перш ніж дістати й протягнути документ. Поки офіцер вивчав картку, хлопець непомітно розглядав його уніформу — форма цього поліціянта дещо відрізнялася від тієї, яку носили капітан Лі та його підлеглі.

— Чудово, особу підтверджено, — гладкий офіцер щиро всміхнувся й махнув рукою журналістам, що стояли поруч. Тоді він відкрив коробочку й заговорив урочистим, офіційним тоном: — Громадянин Чень Ґе надав ключові докази, які допомогли розкрити справу про вбивство сім’ї в житловому комплексі Пін’ань. Відповідно до тимчасового положення міста Дзюдзян про нагородження почесними медалями співробітників служби громадської безпеки та активістів у сфері громадського порядку за особливі заслуги, міське управління громадської безпеки у винятковому порядку нагороджує пана Чень Ґе почесною медаллю “За заслуги в охороні правопорядку” третього ступеня! Сподіваємося, що пан Чень Ґе берегтиме цю честь і надалі докладатиме зусиль задля підтримання суспільної стабільності та гармонії в громаді!

Від такої палкої промови хлопець остаточно розгубився. Події розвивалися надто стрімко. Він механічно взяв коробочку, хоча залишки сну ще не повністю вивітрилися з голови. Дивлячись на блискучу медаль, у його мізках крутилося лише одне єдине питання: «А де грошова премія?»

Офіцер став поруч із Чень Ґе й під спалахи камер перед журналістами почав розсипатися в компліментах на адресу хлопця. Ця офіційна церемонія розтягнулася на добрих п’ятнадцять хвилин.

Коли натовп нарешті почав розходитися, а репортери спакували техніку, Чень Ґе тихцем підійшов до гладкого поліціянта:

— Офіцере, як я можу до вас звертатися?

— Мене звати Янь, можеш називати мене капітан Янь, — лагідно відповів той. — Ми вчилися разом із капітаном Лі із Західного відділку, він мені багато про тебе розповідав. — Офіцер Янь тримався дуже приязно, а в його очах проглядалося щире захоплення: — Твої дії під час подій у житловому комплексі Пін’ань були абсолютно правильними. А твоя винахідливість та аналітичні здібності під час подальшого переслідування небезпечним злочинцем відверто вразили і мене, і старого Лі.

Почувши таку порцію похвали, Чень Ґе навіть соромився переводити розмову на гроші:

— Та де там, це всього лиш звичайна кмітливість. Якби не ви, я б ні за що не вибрався з житлового комплексу Пін’ань живим. Вираз ‘моя поліція мене береже’ вигаданий не просто так, це чиста правда.

Після кількох хвилин взаємних ніякових компліментів капітан Янь помітив, що Чень Ґе все одно стоїть біля патрульного авто й не поспішає йти. Він тонко всміхнувся, чудово розуміючи причину такої поведінки:

— Сяо-Чень, щодо винагороди за упіймання вбивці та грошової премії за медаль третього ступеня... Тобі доведеться взяти документи й особисто приїхати до головного міського управління. Оскільки з моменту злочину минуло багато років, паперова тяганина забере трохи часу, тож сподіваюся на твоє розуміння.

— Та нічого, усе гаразд, — почувши омріяну відповідь, камінь, що так довго тиснув на серце Чень Ґе, нарешті впав.

— Я приїхав сюди сьогодні раніше за всіх лише для того, щоб особисто висловити тобі вдячність. Будь-яка така глуха, нерозкрита справа — це важкий тягар, який кожен слідчий носить у своєму серці й передає своїм учням із покоління в покоління. Чотири роки тому я також брав участь у розслідуванні цих убивств, і для мене це було особистою незагоєною раною, — посмішка капітана Яня була абсолютно щирою. — До речі, той старий дідусь, який вижив у житловому комплексі Пін’ань, дуже хоче з тобою зустрітися. Його паралізувало, нижня частина тіла зовсім не рухається, і він не може говорити, проте розум у нього залишається світлим. Старий знає, що саме ти врятував його і розплутав цю справу, тож прагне особисто подякувати тобі.

— Обов’язково навідаюся.

Для Чень Ґе розкриття цього злочину було всього лише черговим завданням чорного телефону, але для родичів жертв воно мало колосальне значення.

— Краще зроби це якнайшвидше. Дідусь зараз у лікарні. Можливо, через сильні переживання, а можливо через те, що життєва мета, яка тримала його на цьому світі, нарешті завершилася, його стан стрімко погіршується, — сказавши це, капітан Янь сів у салон автомобіля.

— Добре, якщо сьогодні матиму вільну хвилину, я обов’язково заїду. — Чень Ґе проводжав поглядом особливу форму цього чоловіка, міркуючи, що цей капітан Янь — далеко не звичайна людина в ієрархії поліції.

Щойно патрульна машина рушила, Сюй Вань та інші працівники парку розваг миттєво обступили хлопця:

— Босе, невже тебе знову покажуть по телевізору?!

— Оце так рівень! Ще й медаль почесну отримав!

Відмахнувшись кількома черговими фразами, Чень Ґе вихопив поглядом із натовпу дядька Сюя й потягнув його за собою в затишний куток.

— Дядьку, ну то як там справа з орендою підземної парковки, про яку я питав? Гроші ось-ось будуть на руках!

Почувши про підземну парковку, дядько Сюй миттєво насупився:

— Справа не в коштах. Я не можу просто так дивитися, як ти кидаєшся у вогонь. Зараз загальна кількість відвідувачів у парку невпинно падає, усі ламають голову над тим, як врятувати бізнес чи куди тікати. Ти не міг би бути хоч трохи розсудливішим?

— Я мислю цілком тверезо й чудово розумію, що роблю, — твердо відрізав Чень Ґе. У “Будинку жахів” могли ховатися ключові зачіпки щодо таємничого зникнення його батьків. Тільки розвиваючи атракціон далі, він зможе отримати реальну можливість і силу докопатися до правди.

— Ти справді не слухаєш моїх порад, — дядько Сюй довго намагався його переконати, але Чень Ґе стояв на своєму, мов скеля. Зрештою, менеджер лише приречено зітхнув і кивнув: — Гаразд, ходім зі мною. Через те, що до парку проник розшукуваний злочинець, сюди особисто прибув пан Ло. Можеш запитати про оренду безпосередньо в нього.

— Сам директор Ло приїхав? — Чень Ґе колись чув про нього від батьків. Пан Ло був одноосібним і справжнім власником усього парку розваг “Нове століття”.

— А ти як думав? Коли міське управління поліції розгортає масштабне оточення навколо парку, вони зобов’язані попередити вище керівництво й вимагати повної співпраці. Пан Ло вже кілька днів живе тут, — дядько Сюй повів Чень Ґе до триповерхового адміністративного корпусу в північній частині парку. Це була найвища споруда в “Новому столітті”, якщо не враховувати оглядове колесо. — Коли зайдемо, тримай язик за зубами. Менше говориш — менше наробиш помилок, затямив?

Чень Ґе разом із дядьком Сюєм піднявся ліфтом на останній поверх. Вони зупинилися перед дверима одного з кабінетів.

Двері були незачинені. Менеджер легенько постукав по одвірку, і незабаром з кабінету вийшов чоловік років п’ятдесяти.

Він був невисокого зросту, з акуратною сивиною в чорному волоссі та вельми м’якими рисами обличчя. Його класичний костюм не належав до всесвітньо відомих брендів, проте виглядав бездоганно чистим і випрасуваним, без жодної зайвої складки.

«Це і є той самий великий пан Ло? На фотографіях він виглядав дещо інакше.» В очах Чень Ґе чоловік, що стояв перед ними, більше нагадував шкільного вчителя, який от-от збирався вийти на заслужену пенсію.