Розділ 67 — Ви її бачите?

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Чень Ґе взяв документ, на першій сторінці якого великими літерами було написано: «Договір про користування підземним паркінгом парку розваг "Нове століття"».

Швидко переглянувши кілька сторінок, хлопець так і не знайшов жодного пункту про орендну плату:

— Директоре Ло, а в цій угоді випадково нічого не пропущено?

— Хіба ти ніколи не бачив угод про безкоштовну оренду? Свою печатку я вже поставив, тож щойно ти підпишеш папери, вони наберуть чинності. Ця угода діятиме аж до повного закриття парку розваг. Тож цінуй цю можливість і не розчаруй мене, — настрій директора Ло, схоже, помітно покращився, і він налив собі ще одну чашку чаю. — Ти, мабуть, людина заклопотана, тож не буду тебе затримувати.

Коли Чень Ґе виходив із кабінету з договіром в руках, хлопець не міг повірити власним очам. Він не просто отримав право на користування підземною парковкою, це ще й виявилось абсолютно безкоштовним!

Згідно з текстом документу, допоки “Нове століття” триматиметься на плаву, він зможе безкоштовно користуватися цією площею. Вочевидь, директор Ло просто не вірив у його успіх і вважав, що за два-три місяці, коли в Східному Дзюдзяні добудують новий віртуальний парк розваг, “Нове століття” остаточно збанкрутує, тому й проявив таку небачену щедрість.

«Ця підземна парковка за площею займає ледь не третину всього парку розваг! Навіть попри те, що вона роками стояла занедбаною, отримати її задарма — це просто джекпот!»

Чень Ґе здавалося, що відтоді як він позбувся істоти з дзеркала, удача повернулася до нього обличчям: він отримав почесну медаль, премія за розкриття вбивства сім’ї вже чекала в управлінні, а тепер ще й так легко вирішилося питання з новим майданчиком. Усе його життя поступово ставало на рейки.

«Невже знищення всякої нечисті може посилити власну удачу?» — мимохідь подумав Чень Ґе, але не став зациклюватися на цій думці.

Повернувшись із документами до “Будинку жахів”, Чень Ґе розпочав черговий робочий день. Він попросив Сяо-Вань одягнути уніформу парку розваг і продавати квитки зовні, а сам, накинувши закривавлений халат лікаря-череполама й міцно вхопивши важкий залізний молот, пішов ганяти переляканих відвідувачів по всьому сценарію «Опівнічного вбивства».

О п’ятій годині вечора Чень Ґе вийшов із локації, відпустив Сяо-Вань додому, зібрав усі необхідні документи й попрямував до головного міського управління поліції по свої кровні гроші.

«Сума на моїй банківській картці вперше в житті перевалить за чотиризначну позначку. Сьогодні ввечері обов’язково треба влаштувати собі невеличке свято.»

Чень Ґе переодягнувся в чистий цивільний одяг у кімнаті відпочинку. Уже біля самих дверей він озирнувся й помітив коло ліжка тряпчану ляльку — маленька Цінь Сяосяо наполовину стирчала з-під ліжка, і невідомо чим там бавилася.

— Надворі ще навіть не стемніло, а ти вже вилізла, — Чень Ґе підняв ляльку на руки, і в його голові раптом виринули ранкові слова капітана Яня.

«Стан того дідуся вкрай важкий, а поруч немає жодної рідної душі. Мені точно варто його провідати.»

Він легенько ткнув Сяосяо пальцем у живіт, сховав її до кишені куртки й вийшов із “Будинку жахів”.

О шостій п’ятнадцять Чень Ґе вийшов з управління поліції. Сума винагороди склала тридцять шість тисяч юанів — трохи менше, ніж він розраховував спочатку.

Купивши кошик із фруктами та свіже молоко, Чень Ґе на таксі дістався народної лікарні Дзюдзяну. У супроводі чергової медсестри він піднявся на третій поверх і зайшов до однієї з палат.

Хлопець планував просто провідати старого й одразу піти, але варто було йому переступити поріг, як він зустрів знайоме обличчя.

— Капітане Лі, а ви що тут робите? — біля ліжка сидів кремезний капітан Лі й обережно, з ложечки, годував старого кашею. Цей суворий і грубуватий чоловік доглядав за хворим куди ніжніше й акуратніше, ніж будь-яка молода доглядальниця.

— Дивно. Як так виходить, що куди б я не пішов, скрізь зустрічаю тебе? — капітан Лі дбайливо поправив рушник на грудях старого. — Я відсипався весь ранок, а в управлінні, знаючи, як я виснажився за ці дні, вирішили підібрати мені якусь спокійну й легку роботу на вечір.

— Невже поліція й таким займається?

— Цей дідусь постраждав на території підпорядкованого нам району. Поки ми не знайдемо для нього професійну й постійну доглядальницю, піклуватися про нього — наш прямий обов’язок.

Капітан Лі спробував дати хворому ще кілька ложок каші, але в старого зовсім не було апетиту. Офіцер не став наполягати, відставив тарілку вбік і вказав рукою на Чень Ґе, який стояв на порозі:

— Дідусю, це той самий хлопець, який надав нам ключові зачіпки для розкриття справи й тієї ночі зателефонував у поліцію, аби витягнути вас із пастки.

Побачивши Чень Ґе, старий спробував трохи підняти свою єдину рухому руку, намагаючись щось показати чи висловити.

— Насправді це я маю подякувати дідусеві. Тієї ночі, щойно я прийшов до житлового комплексу Пін’ань, він навмисно розбив тарілку з їжею, щоб попередити мене про небезпеку. Саме завдяки цьому я збагнув, що в тій квартирі щось не так, — Чень Ґе поставив фрукти й молоко на тумбочку біля ліжка. Дивлячись на знесиленого лежачого старого, на душі в нього стало вкрай паршиво. — Капітане Лі, чи не могли б ви вийти на кілька хвилин? Я хочу поговорити з дідусем віч-на-віч.

Капітан Лі не знав, що хотів зробити Чень Ґе, проте завдяки повній довірі до хлопця не став ставити зайвих запитань і мовчки вийшов у коридор, зачинивши за собою двері.

Переконавшись, що вони залишилися самі, Чень Ґе дістав ляльку з кишені:

— Дідусю, я привів Сяосяо провідати вас.

Коли Чень Ґе тільки витягнув іграшку, старий на ліжку спочатку ніяк не відреагував. Але щойно його каламутний погляд упав на ляльку, час у палаті наче зупинився. Його зіниці судомно забігали, з горла вирвалося глухе, болісне скиглення, а єдина рухома рука відчайдушно й квапливо потягнулася вперед, намагаючись схопити іграшку.

— Ви її бачите?

Чень Ґе й подумати не міг, що все закінчиться саме так. Він приніс ляльку лише для того, аби дух маленької дівчинки зміг бодай на мить побути поруч із рідною людиною, але виявилося, що старий дідусь чітко бачить привид Цінь Сяосяо, що вселився в ляльку!

Хлопець швидко підійшов до ліжка й обережно поклав ляльку старому на груди. Дідусь міцно обхопив її своєю єдиною рукою й лише за кілька хвилин нарешті заспокоївся й затих.

«Кажуть, що люди здатні бачити те, що приховано від очей живих, лише тоді, коли їхній земний вік добігає кінця.» Чорний телефон у кишені Чень Ґе раптом різко завібрував. Намагаючись не заважати зворушливому возз’єднанню родини, хлопець із телефоном у руці тихо вислизнув із палати.

— Я щойно чув, як старий там розхвилювався. Що ти йому сказав? Попереджаю тебе, його серце зараз може не витримати сильних потрясінь, — капітан Лі чатував біля дверей, готовий у будь-яку секунду кинутися всередину на допомогу.

— Я просто привів до старого ту людину, яку він найбільше хотів побачити, — Чень Ґе присів на довгу лаву в коридорі лікарні й відкрив додаток, аби дізнатися причину вібрації. На сторінці прихильності рівень симпатії Цінь Сяосяо офіційно піднявся з “Легка симпатія” до “Той, кому можна довіряти”.

«Ця мала — мабуть, наймиліший і найдивніший привид з усіх, кого я зустрічав. Що станеться, якщо підвищити її прихильність до максимуму?» Хлопець сховав телефон у кишеню й відкинувся на спинку лави: — Дядьку Сяньбао, не панікуйте. Все буде добре, дідусеві тепер точно стане краще.

— А ти доволі оптимістичний, — хмикнув офіцер.

Чень Ґе та капітан Лі ще довго розмовляли про життя в коридорі лікарні. Коли вони знову зайшли до палати, стан старого вже повністю стабілізувався. Він активно жестикулював руками, намагаючись щось пояснити Чень Ґе, проте його рухів ніхто не міг розшифрувати.

Попрощавшись із черговою медсестрою, Чень Ґе разом із лялькою Сяосяо залишив лікарню. Мала була зовсім без настрою, вона глибоко сховалася серед ляльок й, схоже, міцно заснула.

Перекусивши вуличною їжею, Чень Ґе поспіхом помчав назад до свого парку розваг: «Я ж ще не виконав сьогоднішній щоденний квест від чорного телефону, хоч би встигнути до півночі.»

Серед трьох доступних щоденних завдань, які оновилися в додатку, ідеальним варіантом для Чень Ґе було завдання на розширення території. Для його активації йому достатньо було лише обрати конкретний напрямок розширення та вказати приблизні межі нової локації.