Розділ 7 — Мінхунь

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

— Біль лікують болем? Та ви нас за ідіотів тримаєте!

— Бро, відшкодуй мені розбитий екран телефону і вважай, що ми квити.

— Ти думаєш, що знижкою вдасться усе залагодити? Навіть не сподівайся!

Люди голосно обурювались, але за кілька хвилин ніхто так і не наважився увійти до “Будинку жахів”. Усі стояли ззовні, за захисною огорожею, боячись переступити межу навіть на крок. Це виглядало настільки жалюгідно, що Чень Ґе не витримав:

— Невже ніхто не наважиться хоча б спробувати? Мій дім не такий вже й страшний. Якщо не вірите, подивіться відгуки онлайн на “Дяньпін”.

[Примітка: Додаток “Дяньпін (Dianping, 大众点评)” — це китайський додаток, де туристи залишають відгуки про визначні пам’ятки та цікаві місця під час подорожі.]

Його слова подіяли: кілька людей почали шукати інформацію в інтернеті.

— І справді, всі пишуть, що зовсім не лячно.

— Єдине, що хвалять — це гарну дівчину, яка грає привида.

— Може, й справді зайти?

Минуло ще трохи часу, і нарешті один сміливець зробив крок уперед:

— Це ж просто “Будинок жахів”! Що там може бути страшного? Я вже й справжні трупи бачив. Гадаєте, мене щось налякає?

Це був молодик із густими бровами, короткою стрижкою та непримітний на вигляд.

— Брате, не вигадуй. Хочеш справити враження — знай межу.

— Скільки тобі років, що вже трупи бачив?

— Усі ми тут боягузи. Не варто з себе вдавати хороброго…

Глузування наростало, аж поки усю цю легковажну метушню не прорізав холодний, відсторонений голос:

— Він не бреше. Для людей нашої професії мати справу з тілами — буденність.

Усі погляди одразу повернулися в сторону джерела цих слів. Із боку входу до парку наближалася струнка жінка в білосніжній короткій сукні та з літнім капелюхом.

На її лиці майже завжди був байдужий вираз обличчя, і там, де вона проходила, температура навколо ніби знижувалася на кілька градусів.

— Сюедзе*! — молодик радісно підскочив і кинувся до жінки, намагаючись узяти в неї сумку. Та одного лише її погляду вистачило, щоб відлякати його. Він завмер на місці, з тією самою незграбною, хоч і ввічливою усмішкою на обличчі.

[Примітка: 学姐 буквально значить «старша однокурсниця» або «старша за курсом студентка».]

— Ти назвав її сюедзе? Ви що, студенти? — Чень Ґе теж звернув увагу на цю парочку.

— Ми студенти факультету криміналістики Дзюдзянського медичного університету. Я — Хе Сань, а це моя старша — Ґао Жусюе. — Юнак усміхнувся до Чень Ґе. — Учора ввечері я переслав твоє відео в наш студентський форум. Саме після перегляду сюедзе і вирішила завітати сюди.

— Ця крижана красуня — судмедекспертка?

— Треба визнати, її холодна аура ідеально пасує до професії.

— Красуне, додай мене в WeChat...

Натовп одразу скупчився навколо дівчини. Але сам Хе Сань, наче вартовий, стояв осторонь із безтурботною усмішкою:

— Моя сюедзе не з простих. Сьогодні вранці вона розтинала жаб і білих мишей, а потім, мов нічого й не сталося, пішла їсти тушковане м’ясо. А посеред ночі, проходячи повз анатомічну кімнату, навіть привіталася з тілом, що плавало у формаліні й спокійнісінько позіхала. Вона, можливо, вже провела розтин більшої кількості чоловіків, ніж ви тримали жінок за руку.

Ця своєрідна вступна промова справила своєрідний ефект і навколо дівчини миттєво з’явилося два метри простору.

Почувши слова молодого чоловіка, Чень Ґе відчув головний біль. Він виконав жахаюче завдання, отримав нагороду і нарешті був готовий почати новий етап життя, але першими відвідувачами, яких він зустрів, виявилися студенти медичного університету. Щоб вивчати криміналістику, потрібно мати надзвичайно міцні нерви!

— Можна вже заходити? — нетерпляче запитала дівчина, підходячи впритул до Чень Ґе. Вона була високою, ще й носила взуття на високій підошві, тому була майже на рівні його очей.

— Квиток коштує двадцять юанів, сьогодні знижка — п’ятдесят відсотків, тож усього десять. Але перш ніж зайдете, я хотів би поділитися з вами невеликою передісторією та кількома важливими попередженнями, — Чень Ґе пригадав, що в чорному телефоні згадувались три ключові елементи дизайну “Будинку жахів”. І саме сюжет був відповідальний за залучення гостей у події.

— Спочатку я розповім про мій “Будинок жахів”. Попри те, що пишуть на “Дяньпін”, ніби він не страшний, я все ж відчуваю обов’язок повідомити вам правду. Тут, просто під нашими ногами, п’ятдесят років тому знаходилось найбільше в Дзюдзяні кладовище безіменних могил. Тридцять років тому на цьому самому місці влада вирішила збудувати Народну лікарню Дзюдзяну. Що було далі — можете знайти в інтернеті. Після численних незрозумілих і науково необґрунтованих інцидентів лікарню було перенесено. Але тепер ця будівля — це мій “Будинок жахів”. Тут досі зберігається багато таємниць і архівів, залишених після перенесення лікарні.

Закінчивши розповідь, Чень Ґе вказав на табличку з попередженням біля входу:

— Відвідування заборонене людям із серцево-судинними захворюваннями, аритмією та іншими подібними діагнозами. Підлітки віком від 12 до 16 років можуть заходити лише в супроводі дорослих. Якщо запитань більше немає, заходьте.

Хлопець відхилив чорні важкі фіранки, замкнув іржаві ворота й повів Хе Сана та Ґао Жусюе темним коридором.

— За життя вони не були подружжям, але після смерті їх поховали в одній могилі. Така легенда ходила старим містом Дзюдзян ще багато років тому.

— Пін Дзянхоу бажав влаштувати Мінхун ь — шлюб для свого передчасно померлого сина. Звернувся до ворожбита, щоб той по натальній карті обрав наречену.

— Але у дівчини вже був коханий. Щоб змусити її погодитись, Пін Дзянхоу втопив її коханого в річці, а потім почав погрожувати її родині.

— Заради життя батьків вона погодилась вийти заміж за мертвого.

— Червоні та білі свічки* були розставлені в кімнаті. Після того як дівчину поховали живцем у труні, в маєтку почали відбуватися дивні речі.

[Примітка: весілля — червоні свічки, похорон — білі.]

— Бронзовий півень почав кривавити, паперові фігурки відкривали очі, а опівночі коридорами блукала жіноча тінь...

— Ваш сценарій називається «Потойбічний шлюб». Простір повністю відкритий. У вас буде 15 хвилин, щоб знайти правильний вихід і втекти. Якщо вам стане надто страшно — підходьте до камер спостереження й голосно кличте, я прийду за вами.

Чень Ґе зупинився перед входом на другий поверх і запросив жестом:

— Насолоджуйтесь.

— Звучить цікаво. Але щоб мене налякати, цього замало… — Хе Сань спробував виглядати сміливим, але тут же сховався за свою сюедзе. Він говорив з усмішкою, але його тіло було чесним і не наважувалося зробити ні кроку вперед.

На відміну від нього, Ґао Жусюе не виявляла жодних ознак страху й мовчки ступила всередину.

— Сюедзе, зачекай!

Щойно ті двоє зайшли, Чень Ґе замкнув вхідні двері й набрав номер Сюй Вань:

— Сяо-Вань, відвідувачі вже всередині. Готуйся. І не забудь про навушники.

Після короткого інструктажу він побіг до кімнати управління — маленької, але критично важливої. Тут були монітори з камерами спостереження, пульт керування звуком та пульти дистанційного запуску спецефектів.

— Спочатку я не планував вмикати цю мелодію. Вона занадто моторошна. Але, якщо вже з самого ранку до мене прийшли студенти-судмедексперти, тягнути більше не можна. Він увімкнув пульт керування звуком, завантажив до фонової бібліотеки трек “Чорна п’ятниця” й увімкнув його в режимі безперервного повтору.

Виконавши підготовку, Чень Ґе вмостився перед моніторами, уважно спостерігаючи за Хе Саном і Ґао Жусюе. Якщо щось піде не так — він буде готовий негайно втрутитись.