Розділ 73 — Червоне та чорне

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Заплутані обшарпані провулки перетиналися один з одним. Побоюючись втратити їх із виду, Чень Ґе прискорив крок.

Подолавши кілька поворотів, він побачив перед собою ряд низьких двоповерхових будинків. Саме тут смаглява жінка з хлопчиком і зникли.

Стічна канава зустріла його смородом, на стінах висіли виведені яскраво-червоною фарбою ієрогліфи «Знесення», а кутки були завалені всіляким мотлохом.

Підійшовши до будинку, Чень Ґе сповнився новими сумнівами та запитаннями.

Смаглява жінка з хлопчиком мешкали в жахливих умовах, тож їхнє фінансове становище явно залишало бажати кращого. Проте біля входу до “Будинку жахів” жінка, аби порадувати малого, без вагань витягла сто юанів. Було очевидно, що вона без тями любить хлопчика, але той відповідав їй абсолютною холодністю. Прийшовши до атракціону, малий зронив лише дві фрази, і обидві адресовувалися Чень Ґе. Здавалося, він відчував до жінки глибоку огиду.

«Це розлад особистості й неприйняття чужої турботи чи тут ховається щось інше?»

Він піднявся на другий поверх. Тут мешкала лише одна сім’я: на перилах сушився одяг, а прохід був ретельно виметений — порівняно з першим поверхом і цій зоні панувала зразкова чистота.

— Є хтось удома? — двері були відчинені, але Чень Ґе не наважився заходити без дозволу й просто постукав по одвірку.

— Зачекайте хвилинку!

Усередині пролунали кроки, і незабаром із глибини квартири вийшла смаглява жінка. Побачивши на порозі Чень Ґе, вона на мить завмерла.

— Як ви тут опинилися? Наш візит до “Будинку жахів” завдав вам якихось клопотів? — обережно поцікавилася вона.

— Ні-ні, що ви. Мені просто стало цікаво дізнатися більше про стан вашого хлопчика, хотів трохи його розпитати, — Чень Ґе стояв біля дверей. Помітивши, що господиня й не думає запрошувати його всередину, він змушений був набратися сміливості й продовжив: — Не зрозумійте мене неправильно: у мене є чимало знайомих у медичному університеті Дзюдзяну, можливо, ми зможемо чимось допомогти.

— Дякую, але не варто.

Жінка відмовила без вагань. Чень Ґе й сам розумів, що поводиться дещо безтактно:

— Я справді не маю лихих намірів. Можете відкрити ранкові новини Дзюдзяну на телефоні.

Бачачи, що жінка вагається, Чень Ґе дістав власний телефон й знайшов статтю про те, як він допоміг поліції розкрити справу в житловому комплексі Пін’ань.

— Подивіться, я надав поліції ключові докази й навіть отримав нагородну медаль.

Він простягнув телефон жінці. Та взяла його і швидким поглядом пробіглася заголовками:

— «Стрімер по містиці потрапив у біду в горах і був урятований поліцією»? «Власник “Будинку жахів” шукав пригод посеред ночі й ледь не спричинив катастрофу»?

— Заголовки не важливі, там усередині є моє фото.

Після кількох переконливих слів Чень Ґе жінка нарешті облишила підозри й повернула йому телефон:

— Проходьте до вітальні. Двері залишайте відчиненими.

— Добре.

Жінка провела його до ‘вітальні’ — хоча, власне, це була просто досить простора кімната площею тридцять квадратних метрів, у якій тісно стояли обідній стіл і ліжко.

— Я не очікувала гостей, тому тут усе догори дном. Вибачте за безлад. Бажаєте чогось випити? — вона зніяковіла; у цю мить її ніяковість була вельми схожа на поведінку хлопчика.

— Дякую, не треба. Я лише хочу розпитати про батьків малого. Що детальніше, то краще, — Чень Ґе дістав телефон, готуючись занотовувати корисні деталі.

— Стільки часу минуло, навіщо вам це? — жінка присіла навпроти й знову розповіла історію трирічної давнини, що сталася в середній школі Му Ян.

Улітку три роки тому середня школа Му Ян ще працювала. Того дня лила злива. Повернувшись додому, батьки хлопчика виявили, що сина немає, і кинулися шукати його під проливним дощем. Вони й гадки не мали, що ця розлука стане вічною.

Жінка переповіла Чень Ґе те саме, що три роки тому казала поліції.

«Виходить, першопричина зникнення батьків ховається в самому хлопчику?» Чень Ґе занотовував ключові моменти в телефон, намагаючись відтворити хронологію подій.

Злива, батьки Фань Юя повертаються з роботи, бачать, що дитина зникла, і йдуть на пошуки. Первинне місце злочину невідоме, проте тіла, найімовірніше, скинули в криницю на території середньої школи Му Ян. І цілком імовірно, що хлопчик став єдиним свідком цієї жорстокої розправи.

Мабуть, саме це жахливе видовище й зламало його психіку.

Чень Ґе впився поглядом у стільницю, відчуваючи, що щось не так. Він витягнув із кишені чорний телефон і знайшов перелік додаткових завдань для «Школи привидів». Опис додаткового завдання №6 («Глибока криниця») звучав так: «Брат із сестрою так і не повернулися додому після занять. Куди ж вони поділися?»

Система чорного телефону не могла помилитися. То що ж це за ‘брат із сестрою’? Згідно з наявною інформацією, у криницю мали скинути батьків хлопчика. В чому ж проблема?

Сховавши телефон, Чень Ґе подивився на почервонілі очі жінки й непевно запитав:

— Фань Юй — єдина дитина в сім’ї? У нього немає молодших брата чи сестри?

Щойно він це вимовив, як вираз обличчя жінки змінився. Вона до болю впилася пальцями у власні долоні, а з очей хлюпнули сльози:

— Якби з двома моїми діточками не сталося лиха, Сяо-Юй зараз мав би і братика, і сестричку...

— Вашими дітьми? — Чень Ґе згадав речі на балконі: там висів лише одяг жінки та хлопчика, дорослого чоловічого вбрання не було, тому він вирішив, що вона незаміжня.

— Вони померли ще в ранньому віці... — Жінка остаточно втратила контроль над емоціями, вичавила вибачення й поспіхом сховалася на кухні.

«У Фань Юя дійсно були братик і сестричка, але, за словами жінки, вони померли ще в дитинстві. Чому ж тоді чорний телефон каже, що брат із сестрою не повернулися додому після занять? Як померлі діти могли ходити до школи? Телефон помилився, жінка збрехала, чи у Фань Юя галюцинації?»

Жінка щось шукала на кухні й не виходила. Чень Ґе підвівся й попрямував до єдиної ізольованої кімнати у квартирі — Фань Юй мав бути там. Цей малий був ключем до всієї таємниці.

Штовхнувши двері, він побачив прибрану спальню. Фань Юй стояв біля письмового столу й щось старанно виводив.

Чень Ґе тихо підійшов ззаду й зазирнув через плече. Хлопчик малював, використовуючи переважно червоний та чорний кольори.

— Сяо-Юй, що це ти малюєш? — Чень Ґе заговорив дуже тихо, боячись налякати малого.

Хлопчик зиркнув на Чень Ґе, нічого не відповів і продовжив малювати.

Під його олівцем на папері вимальовувався чіткий сюжет:

Увесь у суцільній чорноті будинок, усередині якого стояли кілька червоних людських силуетів.

Закінчивши, малий зім’яв аркуш у грудку, кинув на підлогу й узявся за новий малюнок.

Спостерігаючи якийсь час, Чень Ґе помітив, що всі малюнки дитини зводилися до двох елементів: чорний будинок та червоні чоловічки.

«Що б це могло означати?» Чень Ґе підняв зім’яту грудку з підлоги, розгладив її, акуратно склав і, трохи роздивившись, непомітно заховав до кишені штанів.