Розділ 76 — Прихід до школи в дощову ніч

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

— Сьогодні один малий приходив до мого “Будинку жахів”. На вигляд років вісім-дев’ять, мовчазний, але що моторошніша довкола атмосфера, то більше він радів. Як гадаєш, на що це схоже? — Чень Ґе одразу перейшов до справи. Зараз він міг порадитися хіба що з Хе Санем або з Хе Феном.

— Ми, судмедексперти, вчимо прикладну медицину, біологію, хімію... А психологія вивчає психіку, нервову систему й ментальні розлади. Це геть різні речі, ти даремно в мене питаєш, — Хе Сань зітхнув. — Босе, ти краще скажи, сам щось робити збираєшся? Я дивлюся, у тебе нові ролики вже кілька днів не виходять, стрімів теж немає. Так уся твоя підписницька база розбіжиться! Зайди в коментарі під профілем — там уже пишуть, що ти видихнувся, а деякі взагалі поливають брудом твій “Будинок жахів”.

— Поливають брудом “Будинок жахів”? Серйозно? — Чень Ґе миттєво втратив спокій. Він зайшов на свою сторінку й справді побачив купу негативу.

— Босе, зараз контенту повно, конкуренція шалена. Якщо твої ролики втратять популярність, люди швидко переключаться на інших стрімерів.

— Твоя правда. Але все не так критично, як ти кажеш, — відповів Чень Ґе, хоча думками все одно повертався до Фань Юя та смаглявої жінки. Для нього стріми й короткі відео були лише допоміжним інструментом, а головне — це завдання чорного телефону.

— Ну, я просто попередив, — у голосі Хе Саня відчувався жаль. — Той Цінь Ґван — великий блогер, у нього купа ресурсів, платформа його точно просуватиме. Хоча, як на мене, знімає він гірше за тебе.

— Він знімає те, що я вже пройшов, — Чень Ґе посміхнувся. Головна відмінність його відео полягала в тому, що вони були абсолютно реальними й унікальними. — За ресурсами, каналами та підписниками Цінь Ґван дійсно далеко попереду, але якщо брати вміння працювати з жахаючою атмосферою — йому до мене як до неба пішки.

— І то правда, ти ж у нас професіонал, — Хе Сань на мить замовк. — Босе, я тут про одну річ згадав.

— Про що саме?

— Пам’ятаєш ту старшокурсницю, яку ти минулого разу до сліз налякав?

— Я стільки дівчат до сліз налякав, ти краще ім’я назви.

— Ґао Жусюе. Її батько — психотерапевт і старший викладач кримінальної психології. Я ввечері спробую дістати її номер.

— Чудово! Якщо дістанеш — з мене обід, і безкоштовний прохід у новий сценарій “Будинку жахів” на додачу, — пообіцяв Чень Ґе, щиро вдячний прямодушному студенту-медику.

— Ой, тільки не це! Я після того разу кілька днів поспіль від кошмарів прокидався, думав, геть глуздом поїду, — почав бідкатися Хе Сань. — Якось на парі заснув, навіть не помітив, як викладач підійшов. Мені якраз снилося, що за мною по будівлі ганяється якийсь лікар із молотком, я добігаю до даху — і тут хтось хапає мене за плече! Я зі страху як махнув ліктем назад! Розплющую очі — а в професора окуляри відлетіли...

Чень Ґе довго стримувався, але все ж не втримався й розсміявся:

— Гаразд-гаразд, силою тягти не буду.

Вони побалакали ще трохи, і Чень Ґе поклав слухавку. Він подивився у вікно автобуса: сонце сховалося, небо затягнуло важкими хмарами, здавалося, ось-ось піде дощ.

Повернувшись до парку розваг “Нове століття”, Чень Ґе здалеку помітив натовп біля входу до “Будинку жахів”. Сюй Вань намагалася заспокоїти людей.

— Сяо-Вань, що тут відбувається?

— Ну нарешті ти повернувся! Ці люди прийшли спеціально в “Будинок жахів”, а тебе немає. Довелося просити їх зачекати, — Сюй Вань уже змила грим, на її лобі від хвилювання виступили крапельки поту.

— Молодець. Залишайся на касі й продавай квитки, а решту я беру на себе. — Чень Ґе відсунув огорожу, накинув халат лікаря-череполама й пішов у сценарій «Опівнічне вбивство».

Близько третьої-четвертої години дня пішов дрібний дощ, хмари стали ще темнішими.

Багато вуличних атракціонів у парку зупинили роботу, тож відвідувачі, які не хотіли йти додому, посунули в криті приміщення. “Будинок жахів” Чень Ґе несподівано став найпопулярнішим місцем. Кількість відвідувачів зовні постійно зростала аж до моменту закриття парку, і лише тоді їхня кількість почала зменшуватися.

Чень Ґе, який цілий день бігав із важким молотом, добряче втомився. Він зняв халат і вийшов на вулицю.

Небо було похмурим, насувалися важкі хмари — от-от мала вдарити злива.

«Кілька років тому, тієї ночі, коли зникли батьки Фань Юя, теж лило як із відра» , — Чень Ґе із важким серцем подивився на небо. Він відпустив Сюй Вань додому, а сам пішов до майстерні по рюкзак.

Хлопець склав туди запальничку, ліхтарик, молоток, ляльку, одягнув дощовик і вийшов із “Будинку жахів”.

Через наплив відвідувачів Чень Ґе звільнився лише о шостій вечора. Він зупинив таксі біля воріт парку, але, почувши назву “середня школа Му Ян”, водій навідріз відмовився їхати.

Довелося шукати іншу машину. Другий таксист пояснив, що довкола середньої школи Му Ян усе заросле чагарниками, доріг немає й до самої будівлі під’їхати неможливо — він може висадити лише неподалік.

Завдання чорного телефону мало часові обмеження: що раніше прибудеш на місце, то більше часу буде на розвідку, а отже, й ризик нижчий.

Чень Ґе не хотів гаяти ані хвилини, тож вони швидко домовилися про ціну й вирушили в дорогу.

Усю дорогу Чень Ґе намагався розпитати водія про школу Му Ян, але той лише похмуро й мовчки дивився на дорогу.

У якийсь момент хлопець навіть із теплотою згадав того балакучого дядька, який віз його до приватної школи Західного Дзюдзяну.

Лише близько сьомої вечора таксі дісталося місця. Дорога була жахливою — вони виїхали далеко за межі передмістя.

— Далі машина не проїде, висаджу тебе тут, — таксист вказав рукою у темряву за вікном. — Поруч мають жити люди, якщо не знайдеш дорогу — розпитаєш. За проїзд розрахуйся через QR-код, готівку я не беру.

— Не берете готівку? — Чень Ґе здивувався, але розпитувати не став. Розрахувався через WeChat і вийшов із машини.

Дощ дедалі дужчав, а надворі остаточно стемніло. Чень Ґе роззирнувся на всі боки: вдалині було видно кілька рядів будинків, проте вони, схоже, вже давно стояли покинутими — в жодному вікні не блимало й вогника.

«І як у такій темряві шукати середню школу Му Ян?»

Чень Ґе хотів було розпитати таксиста, але, розвернувшись, побачив, як той викидає через вікно на багнюку підстилку з сидіння, на якому щойно сидів хлопець, після чого без жодних вагань натиснув на газ і поїхав геть.

«Грошей готівкою не взяв, та ще й підстилку, на якій я сидів, викинув... Що з цим чоловіком не так? Злякався, що його машина заразиться чимось поганим від мене?»