Розділ 77 — Папір і ручки на парті

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Поведінка таксиста викликала в Чень Ґе неабияке занепокоєння. Водії таксі зазвичай найкраще знають місто й чудово обізнані про всі місця, куди краще не заходити.

«Невже цей водій зрозумів мене неправильно?»

Підстилка впала просто в багнюку й швидко намокла від дощу.

Коли Чень Ґе читав міські легенди про середню школу Му Ян на шкільних форумах, вони не здавалися йому такими вже страшними. Але після витівки таксиста по спині забігали мурахи, і в душі з’явилися сумніви.

«Цього разу пробне завдання вимагає лише вижити. Отже, на думку чорного телефону, саме виживання тут уже є справжнім випробуванням.»

За мить таксі зникло в кінці дороги. Чень Ґе в дощовику залишився самотньо стояти серед пустиря, відчуваючи, ніби в усьому світі більше немає жодної живої душі.

Дощ дедалі дужчав. Чень Ґе натягнув капюшон глибше, дістав ліхтарик і рушив уперед ґрунтовою дорогою.

Чорні хмари нависали над головою, небо не пропускало жодного проблиску світла. Хлопець підійшов до кількох поодиноких будинків і лише зблизька помітив, що вони стояли закинутими вже багато років.

На дверях висіли іржаві ланцюги, шибки у вікнах давно вибиті. Зазирнувши крізь розбите скло, він побачив гори поламаних меблів і сміття; зрідка серед мотлоху снували якісь невідомі комахи.

«Жодної живої душі... Невже це місце й справді настільки зловісне?»

Перед поїздкою він порозпитував тітку Фань Юя, тож мав загальне уявлення про околиці середньої школи Му Ян.

Спитати дорогу не було в кого, тому довелося покладатися на пам’ять і пробиратися навпомацки в найглухіші нетрі.

Під дощем дорога перетворилася на місиво з багнюки. Обабіч росли покручені, химерні дерева — через те, що за ними роками ніхто не доглядав, деякі гілки й стовбури повилазили просто на ґрунтову дорогу.

«Школу Му Ян збудували на місці крематорію. Місце хоч і нечисте, але під’їзд для транспорту там точно мав бути. Проте ця дорога стає дедалі вужчою, машиною тут не проїхати... Може, я взагалі йду не туди?»

Злива не вщухала, Чень Ґе просувався все повільніше.

«Заблукати тут — гіршого й не придумаєш. Дійду до кінця цієї стежки: якщо школи Му Ян там не буде, повернуся назад і скасую це завдання.»

Він ішов уперед ще близько пів години, аж поки наприкінці ґрунтової дороги не побачив кілька повалених вказівників та дерев’яний паркан.

«Один бік порослий мохом, схоже, вони пролежали тут уже кілька років.»

Чень Ґе підняв одну з табличок — написи на ній геть стерлися. Прикриваючись від дощу, він присвітив ліхтариком.

«Чому мох є лише з одного боку? Інший бік не був заглиблений у землю... Це через сонячне світло, чи хтось нещодавно пересував ці вказівники та огорожу?»

Хлопець зупинився й глянув на годинник у телефоні.

«Майже восьма вечора, а локацію для завдання я досі не знайшов. Єдиний плюс — зв’язок ще ловить, із цивілізацією контакт є.»

У дощову ніч темрява в нічному небі здавалася особливо густою. Єдиним джерелом світла довкола був ліхтарик Чень Ґе.

«Вказівники й огорожа тут. Але значно підозріліше те, що хтось нещодавно перевертав їх.»

Він підняв дерев’яну дошку, розсунув нею чагарники й пройшов углиб ще з десяток метрів. Нарешті перед очима постала інша картина.

Серед дерев стояв ряд поламаного дерев’яного паркану, за яким виднілось кілька невисоких будівель.

«Це і є середня школа Му Ян?»

Порівняно з приватною школою Західного Дзюдзяну цей заклад виглядав значно біднішим. За площею він займав хіба що третину території тієї школи.

Чень Ґе кинув дошку на землю, але анітрохи не розслаблявся через невеликі розміри закладу. Мала територія — не завжди добре: хоч місць для дослідження менше, але й схованок у разі небезпеки теж обмаль.

Перелізши через паркан, Чень Ґе офіційно ступив на територію середньої школи Му Ян.

Звідси весь шкільний двір проглядався як на долоні.

Біля головного входу височів навчальний корпус. Тут, схоже, колись вирувала сильна пожежа: фасад був чорним від кіптяви, стіни пішли тріщинами й могли будь-якої миті завалитися.

Ліворуч від навчального корпусу стояв гуртожиток. Напевно через те, що учнів було небагато, будівля мала лише два поверхи й зовсім небагато кімнат. Праворуч розташовувався двоповерховий адміністративний корпус — судячи з зовнішнього вигляду, він зберігся найкраще з усіх.

Позаду навчального корпусу виднівся розбитий, нерівний спортмайданчик із двома баскетбольними щитами та кількома столами для настільного тенісу.

Ось і все планування середньої школи Му Ян — убоге й занедбане. Хоч про неї й ходило повно міських легенд, сама по собі будівля нічим не вражала. Чень Ґе навіть подумав, що школу свого часу закрили зовсім не через містику, а просто тому, що вона збанкрутувала.

Опинившись на місці, хлопець навпаки заспокоївся. Він завжди вмів швидко брати себе в руки й приймати обставини такими, якими вони є.

«У середній школі Му Ян є чотири додаткових завдання: “Непроханий дух ручки”, “П’ята кабінка в туалеті”, “Глибока криниця” та “Закритий клас”. Щоб розблокувати сценарій на всі сто відсотків, я маю пройти кожне з них.»

Минулого разу під час пробного завдання завдяки тому, що рівень проходження перевищив дев’яносто відсотків, хлопець отримав прихований предмет — оголошення про розшук Ван Ці. Саме ця річ допомогла йому завоювати довіру сім’ї Цінь Сяосяо.

Він добре усвідомлював важливість рівня виконання завдань, але сказати — легко, а зробити — важче. Будь-яке з цих чотирьох завдань само по собі тягнуло на повноцінне жахаюче завдання, не кажучи вже про те, що виконати їх треба було за одну ніч.

«Зараз ще немає опівночі — нечисть поки не найактивніша. Спочатку огляну ці чотири місця. Якщо побачу, що це нереально, ще встигну піти.»

Чень Ґе сховав ляльку, витягнув із рюкзака молоток і зайшов до навчального корпусу.

Стіни всередині були обвуглені. Минуло кілька років, а сліди пожежі все ще виглядали свіжими.

«Увесь корпус згорів... Чи пов’язано це з тим, що його звели на місці крематорію?»

Чень Ґе ступав безшумно. Він добре пам’ятав підказку від чорного телефону: у кінці коридору знаходиться клас, опечатаний пломбами, куди ніхто ніколи не заходив, але щойно настає вечір, у кімнаті починає кипіти життя.

«Батько Фань Юя зник саме після того, як побував у тому класі. Цілком імовірно, що цей клас — джерело всієї чортівні в школі Му Ян.»

Перед очима знову постало те моторошне фото. Не виключено, що цієї ночі йому доведеться провести кілька годин в одній кімнаті з цими монстрами, які стоять спиною до камери, і невідомо чи мають вони обличчя.

Усі класи були замкнені, двері та вікна щільно зачинені. Чень Ґе міг лише світити ліхтариком крізь скло й зазирати всередину.

Перші кілька кабінетів не мали нічого підозрілого. Але коли він підійшов до класу в самому кінці коридору, то раптом помітив дещо дивне.

Парти й стільці в цьому кабінеті збереглися майже ідеально — пожежа сюди наче й не дісталася. Проте найбільше Чень Ґе насторожило інше: на партах просто посеред класу акуратно лежали підручники, зошити та ручки, ніби хтось нещодавно тут проводив урок.