Розділ 78 — Я не можу контролювати свою праву руку

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

«Чи варто зайти й подивитися?»

Чень Ґе міцно стиснув молоток. У грудях немов кішки шкребли — страшенно кортіло вибити двері й глянути, що ж написано на тих папірцях.

«На форумі писали, що п’ятеро підлітків влаштували тут перевірку на хоробрість і в останньому класі грали в “Духа ручки”. Може, ці папери та ручка залишилися після них?»

Чень Ґе трохи поміркував і вирішив, що це малоймовірно. За описами з допису, коли підлітки під кінець виявили двох зайвих людей, вони мало не збожеволіли від жаху й панічно вибігли геть, неодмінно зачепивши парти та стільці. Натомість зараз меблі стояли ідеально рівно, ніби сюди ніхто й не заходив.

«Звісно, не можна відкидати й того, що після їхньої втечі тут хтось прибрався. Або ж тих п’ятьох повністю підмінили, і з класу вийшли вже п’ять привидів.»

Подумавши про це, Чень Ґе опустив молоток. Він вирішив, що безпечніше буде залишити цей кабінет наостанок.

Вийшовши з навчального корпусу, хлопець підійшов до гуртожитку.

Це була обшарпана двоповерхова будівля з кількома кімнатами. Покрутившись трохи в коридорі, він помітив облуплену залізну табличку. Написи на ній майже стерлися, але суть зводилася до того, що на другому поверсі жили дівчата, і хлопцям вхід туди заборонено.

«Ну й убога ж ця школа.»

Скинувши капюшон дощовика, Чень Ґе витер воду, що натекла за комір. Щойно він збирався рушити далі, як телефон завібрував від вхідного дзвінка.

Глянувши на екран, хлопець одразу прийняв виклик:

— Хе Сань?

— Босе, я дав твій номер сюедзе. Вона сказала, що зв’яжеться з тобою, щойно її батько повернеться додому.

— Добре. Є ще щось?

— Та нічого особливого. Той Цінь Ґван уже запустив стрім. Ти точно не хочеш глянути? Він найняв акторів, які в сусідній квартирі вдають убивць. Початок — чиста копія твого ефіру, навіть версії висуває такі самі, як у тебе! Мене аж верне від цього.

— Нехай стрімить. Я теж незабаром вийду в прямий ефір, не забудь завітати.

— Очманіти! Ти запускаєш стрім?! — голос Хе Саня злетів угору від здивування й захвату.

Чень Ґе теж стало приємно від того, що глядачі так чекають на його появу:

— Давненько не виходив. Сьогодні планується дещо по-справжньому гостре.

У слухавці запала тиша, а за кілька секунд почувся тупіт ніг. Схоже, Хе Сань просто в капцях бігав по всьому гуртожитку й гатив по ліжках сусідів:

— Усі підйом, дивіться стрім! Сьогодні знову гра не на життя, а на смерть!

Хе Сань був щирим і завзятим хлопцем, але Чень Ґе від його криків стало трохи ніяково.

Поклавши слухавку, він відкрив додаток із відео. Стрім Цінь Ґваня висів на головному банері платформи. Чень Ґе зайшов подивитися: там працювала ціла команда з професійним оператором, а сам Цінь Ґван лише розмірковував на камеру та шукав зачіпки.

Якщо не брати до уваги зміст, то за якістю картинки стрім Цінь Ґваня на голову перевершував відео Чень Ґе — відчувалося, що команда підготувалася серйозно.

«Шістсот вісімдесят тисяч переглядів... Якби мені таку рекламу для “Будинку жахів”, натовп наступного ранку просто виніс би ворота парку.»

Прямі ефіри та короткі відео були єдиним доступним способом реклами для Чень Ґе. Головний банер Цінь Ґваня натякнув йому: якщо він зуміє розкрутитися, колись і платформа вкладе всі ресурси в його просування.

«Поспішати нікуди. Спочатку виконаю свою маленьку мету — спробую вижити цієї ночі.»

Чень Ґе вийшов із трансляції Цінь Ґваня й запустив власний прямий ефір. Він перебував у глушині серед пустиря, зв’язок був жахливим: картинка розмивалася, а чат час від часу намертво зависав.

«Нехай якість шкутильгає, зате в мене є реальний контент. Порівняно з Цінь Ґванем, у кожного свої плюси...»

Через те, що коментарів не було видно, спілкуватися з глядачами не вдавалося. Чень Ґе просто підняв телефон, коротко розповів про середню школу Му Ян і більше не відволікався на екран.

Оглянувши весь перший поверх гуртожитку й не знайшовши нічого цінного, він із молотком у руці піднявся на другий поверх.

«Дівочі кімнати на вигляд нічим не відрізняються від хлопчачих.»

У кімнатах валялися старі підручники та сміття — під час закриття школи багато речей так і залишили тут.

Підсвічуючи шлях ліхтариком, Чень Ґе уважно оглядав кожне приміщення. Проходячи повз четверту кімнату, він раптом завмер: посеред кімнати в ряд стояли чотири стільці, а на них лежали кілька чистих аркушів паперу та кулькова ручка.

«Папір і ручка зовсім нові, вони геть не вписуються в занедбане оточення. Схоже, їх принесли сюди нещодавно.»

Чень Ґе вже вдруге бачив абсолютно нове канцелярське приладдя, і це викликало неабияку підозру.

Іржавий замок виявився звичайною бутафорією: хлопець кілька разів ударив по ньому, і двері відчинилися.

В обличчя війнуло затхлим запахом цвілі. Прикривши ніс і рот, він підійшов до стільців і подивився на розкладений папір.

Аркушів було чотири. На першому виднівся напис: «Коли я помру?»

На другому: «Як саме я помру?»

На третьому: «Хто помре наступним?»

Четвертий аркуш був абсолютно чистим.

«Гра в “Духа ручки”»?

Чень Ґе обшукав кімнату, сподіваючись знайти якісь додаткові зачіпки, але минуло надто багато часу, і більшість речей уже зітліли або були пошкоджені.

Нічого не знайшовши, він знову перевів погляд на білі аркуші посеред кімнати.

«Справжню природу гри в “Духа ручки” ніхто до ладу пояснити не може. Але я читав статті, де писали, що через дихання, серцебиття та пульсацію крові людське тіло постійно ледь помітно коливається. Без спеціальної підготовки рука, зафіксована в повітрі на тривалий час, мимоволі почне рухатися — це звичайний тілесний рефлекс, ніякої містики тут немає.»

Чень Ґе закріпив телефон зі стрімом на ліжку так, щоб у кадр потрапляв він сам і чотири стільці поруч.

«Тільки виконавши всі чотири додаткові завдання середньої школи Му Ян, я зможу закрити пробне завдання на сто відсотків. Почну з цього.»

Він зачинив двері кімнати, завагався на кілька хвилин, після чого сів на підлогу й узяв кулькову ручку.

Наказуючи собі не панікувати, Чень Ґе притиснув ляльку до грудей, узяв ручку в праву руку, лівою міцно стиснув молоток і приготувався розпочати ритуал.

Пригадуючи дописи тих студентів, він плавно підняв руку, тримаючи ручку вертикально, ледь торкнувся кінчиком стрижня білого паперу, заплющив очі й зашепотів:

— Дух ручки, дух ручки, ти — моє минуле життя, я — твоє теперішнє. Якщо ти тут, намалюй на папері коло.

Проказавши закляття, Чень Ґе постарався максимально заспокоїтися. Його рука завмерла над папером, тіло було абсолютно нерухомим.

Дощ за вікном посилився. У темряві занедбаної школи почало щось невловимо змінюватися.

Затхлий запах цвілі в кімнаті раптом ослаб, а невідомо звідки взятий крижаний протяг ворухнув папери на стільцях. За якусь мить Чень Ґе різко розплющив очі — він виразно відчув, що хтось узяв його за руку.

Не чинячи опору, Чень Ґе втупився у свою праву руку, а лівою до білих кісточок стиснув молоток, будь-якої секунди готовий завдати нищівного удару.