Розділ 80 — П'ята кабінка у туалеті

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

«Коли це активність перевалила за двадцять тисяч? Я ж чітко пам’ятаю, що на початку стріму було лише кілька десятків людей.»

Чень Ґе тримав телефон: зв’язок був жахливим, повідомлення в чаті підвисали — то довгий час не з’являлося жодного коментаря, то раптом вихлюпувалася ціла хвиля тексту, яку просто неможливо було встигнути прочитати.

«Понад двадцять тисяч глядачів, а підписок і додавання в обране — навіть п’яти тисяч немає. Конверсія якась заслабка.»

Він підняв камеру смартфона, сфотографував усі аркуші, що використовувалися під час гри в “Духа ручки”, а потім навів об’єктив на розтрощену кулькову ручку серед стільців:

— Друзі, ви бачите це? Я грав у “Духа ручки” настільки завзято, що ручка сама вирішила звести рахунки з життям! І ви після цього досі не підписалися? Чи уявляєте ви, на який шалений ризик я пішов? У такого скромного стрімера, як я, немає ні дорогого обладнання, ні цілої команди, мені доводиться самотужки постійно балансувати на межі небезпеки. Я знаю, що якість моєї картинки жахлива і мені навіть не видно ваших повідомлень, проте я можу подарувати вам найсправжнісінький містичний досвід. Досвід, єдиний у своєму роді і який ніхто не зможе повторити.

Після цих слів лічильник підписників нарешті почав упевнено повзти вгору — полум’яна промова Чень Ґе все-таки подіяла.

Для нього все це було лише виконанням місії від чорного телефону, але для глядачів по той бік екрана ситуація виглядала зовсім інакше.

Особливо на тлі Цінь Ґваня: хай у Чень Ґе й було убоге спорядження, за наповненням його прямий ефір залишав конкурента далеко позаду — як за видовищністю, так і за рівнем справжньої загрози.

Люди дивилися трансляції заради свіжих вражень. Цінь Ґван працював за заздалегідь написаним сценарієм, наймаючи підставних акторів, тож хай як витончено вони грали, постановка все одно тхнула штучністю. У Чень Ґе ж усе було по-справжньому: навіть він сам гадки не мав, що з ним трапиться наступної секунди.

— Дякую всім за підтримку! Нагадую: гра в “Духа ручки” небезпечна, прохання не повторювати без належної підготовки. Що ж, а нам час вирушати до наступного місця.

Дивлячись на стрімке зростання популярності, Чень Ґе в душі аж розцвів від радості. Якщо вже чорний телефон змушує його проходити крізь усі ці жахіття, то чому б не вичавити з кожного завдання максимум користі й не перетворити смертельні випробування на підписників та перегляди?

«Не знаю, що там коїться в коментарях, але зростання активності — це чудовий знак. Не дарма ризикував головою.»

Одне з додаткових завдань завершилося несподівано легко, тож в Чень Ґе значно додалося впевненості у власних силах дожити до світанку.

Він накинув капюшон дощовика й вийшов із гуртожитку. Цю будівлю було досліджено повністю, тож залишатися тут довше не мало сенсу.

«Залишилося ще три завдання: “Закритий клас”, “Глибока криниця” та “П’ята кабінка в туалеті”.»

П’ята кабінка мала знаходитися саме в навчальному корпусі. Коли хлопець перевіряв туалет у гуртожитку, там було лише чотири кабінки; якщо адміністративна будівля має таке ж планування, як і гуртожиток, то під умови квесту підходить виключно навчальний корпус.

Чень Ґе кинув погляд на екран смартфона. Він дістався середньої школи Му Ян близько восьмої вечора; здавалося б, ритуал із ручкою забрав зовсім небагато часу, проте годинник уже показував майже дев’яту.

«До опівночі лишається три години. Закрити три завдання за три години — впритул, але встигнути можна.»

У голові хлопця вже визрів чіткий план: щойно всі додаткові місії буде закрито, він знайде затишний куток, зручний як для оборони, так і для швидкої втечі, і тихо пересидить там до перших променів сонця.

Знову зупинившись перед входом до навчального корпусу, Чень Ґе зловив себе на моторошному відчутті — будівля більше не здавалася купою згарища, тепер вона нагадувала велетенський саркофаг, у якому навіки спочили незліченні мерці.

«В описі не сказано, на якому саме поверсі шукати туалет. Навчальний корпус має три поверхи, отже, п’ята кабінка на будь-якому з них може виявитися моєю ціллю.»

Присвічуючи шлях ліхтариком та тримаючи телефон іншою рукою, він ступив усередину.

Блукати посеред ночі порожніми коридорами повз темні кабінети вже саме по собі лоскотало нерви. Чень Ґе боявся навіть випадково зиркнути у вікно якогось класу, очікуючи побачити там щось потойбічне.

Він швидко добіг до кінця коридору й шмигнув до вбиральні на першому поверсі.

Полум’я колишньої пожежі сюди не дісталося, тож туалет зберіг свій вигляд кількарічної давнини: плитка на підлозі потріскалася, а крізь щілини буйно пробивався бур’ян.

На стінах застигли брудно-бурі плями, а з двох шибок вціліла лише одна, яка під поривами дощу та вітру видавала огидне деренчання.

«Час підтискає, зволікати не можна.»

У шкільному туалеті налічувалося рівно шість кабінок. За стільки років двері багатьох із них перекосилися або прогнили, тож усе, що було всередині, проглядалося навіть без потреби відчиняти їх.

Міцно стискаючи молоток, Чень Ґе пройшовся вздовж ряду. Перші чотири кабінки виявилися абсолютно порожніми, а от п’ята й шоста одразу викликали підозру.

Двері обох були щільно притиснуті до одвірків. Хлопець обережно штовхнув полотно — кабінки були замкнені зсередини.

«Зазвичай двері зачиняють на засув лише тоді, коли всередині хтось є.» Тільки-но ця думка зблиснула в голові, як Чень Ґе сам же її й відкинув: «Школа стоїть занедбаною вже три роки. Те, що сидить усередині, навряд чи можна назвати “людиною”. Спочатку перевірю.»

Розмахнувшись молотком, він із силою опустив його на замок. Двері з гуркотом відчинилися, і перш ніж Чень Ґе встиг бодай щось зрозуміти, просто на нього кинулися кілька темних силуетів!

— Що за чортівня?!

Він різко відскочив убік і присвітив ліхтариком. Виявилося, що всередині просто стояли складені швабри, віники та інший старий інвентар для прибирання.

Фальшива тривога. Чень Ґе акуратно поставив речі на місце, після чого зазирнув поверх перегородки до сусідньої кабінки — вона була так само завалена старим мотлохом.

Усі шість кабінок першого поверху виявилися безпечними. Схоже, потрібне місце знаходилося вище.

Виходячи з убиральні, хлопець мимоволі обернувся: напівпрочинені дверцята кабінок ледь помітно гойдалися на протязі, наче хтось із темряви кликав його рукою підійти ближче.

«Якби облаштувати таку сцену в моєму “Будинку жахів”, вона б налякала чимало людей» — промайнуло в голові Чень Ґе, поки він піднімався сходами до вбиральні другого поверху.

Планування було ідентичним, проте вікна тут були наглухо забиті дерев’яними дошками. Від цього повітря всередині здавалося значно важчим і гнітючішим, ніж на першому поверсі.

«Невже це тут?»

Мабуть, саме через забиті вікна туалет другого поверху вцілів найкраще — він практично не змінився відтоді, як звідси пішли люди.

Чень Ґе підійшов до першої кабінки. Він іще не встиг торкнутися дверей, як у темному коридорі позаду несподівано пролунали тихі, ледь чутні кроки.

Через шум зливи за вікном звуки долітали невиразно.

«Хтось бігає коридором?»

Він миттєво відступив за кут вбиральні, присів навпочіпки й, міцно тримаючи молоток, завмер у напруженому очікуванні на кілька хвилин. Проте повз двері так ніхто й не пройшов.

«Таке враження, що з кожною хвилиною ця школа оживає... Треба рухатися швидше.»

Не гаючи більше часу, Чень Ґе увійшов до вбиральні й один за одним відчинив перші чотири кабінки. Коли він зупинився навпроти п’ятої, у коридорі знову залунали кроки. Цього разу звук чувся абсолютно чітко: крокували двоє людей, і вони йшли пліч-о-пліч.

«Підказка до завдання “П’ята кабінка в туалеті” попереджала: щоночі люди бачать червоний силует у вбиральні. Невже він вже прийшов?»