Розділ 8 — Чорна п'ятниця

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

— Три входи, три виходи, головна зала, прибудови, східне й західне крило, коридор Обіймів, завіси з бахромою, двері Жу Ї, перевернутий карниз, стовпи Лейґуна… Цей “Будинок жахів” добре деталізований, він імітує сихеюань і добре передає атмосферу, — Ґао Жусюе неквапливо йшла кімнатами, час від часу зупиняючись і роблячи кілька коментарів.

[Примітка: Сихеюань — традиційний китайський житловий комплекс із внутрішнім двориком.

Коридор Обіймів (抄手游廊, Chao Shou Lang) — критий коридор, що з'єднує будівлі у дворі.

Двері Жу Ї (如意门) — двері у формі традиційного китайського символу щастя та благополуччя.

Стовпи Лейґуна (柱雷公zhù Léigōng) — 雷公 буквально "Громовий пан" або "Бог грому" у китайській міфології. У традиційній китайській архітектурі 雷公柱 — це вертикальні несучі стовпи, розташовані під виступами карнизів (на зразок опор під дахом), які допомагають тримати балкони або виступаючі частини конструкцій.]

— Сюедзе, ми ж у “Будинку жахів”, а не на екскурсії в садах Суджоу. Ти б хоч трохи пожаліла мої нерви... — пробурмотів Хе Сань. Порожній двір, моторошна атмосфера, ледь чутно шелестіли похоронні стяги, а в повітрі кружляв попіл від спалених паперових грошей. В очах Хе Саня “Будинок жахів” був зовсім не таким, як у випадку Ґао Жусюе. Він ступав обережно, боячись, що в кутку з тіні раптом щось вискочить: — Ходімо швидше шукати вихід, у мене погане передчуття.

— Раз уже прийшли, то треба дослідити як слід. Ми сюди прибули розважатися, а не дозволяти “Будинку жахів” гратися з нами.

— Ти пам’ятаєш, що казав власник “Будинку жахів”? У нас є лише п’ятнадцять хвилин, щоб знайти вихід. І щось мені підказує, якщо ми не встигнемо, трапиться щось жахливе… — Хе Сань нервово озирнувся, намагаючись переконати свою холоднокровну супутницю, але та не звертала на нього уваги.

— У “Будинку жахів” є лише кілька методів налякати відвідувачів. Максимум, що можуть зробити, це попросити співробітників переодягнутися в привидів і бігти за нами. Ми навіть мертвих не боїмося, тож чому маємо боятися живих? — промовила вона, заходячи в коридор Обіймів і відчиняючи двері до лівого бічного крила.

Сцена «Мінхунь» була побудована за класичним принципом старого сихеюаня. У головній кімнаті мешкали старші члени родини, у східних та західних крилах — молодші нащадки, а в прибудовах при головній залі — прислуга.

Відчинивши двері, вони побачили, що меблі в кімнаті були перекинуті, ліжко розірване, подушки — роздерті, а пух розкиданий по підлозі. З балки звисала довга біла стрічка.

— Сюедзе, я… я побуду біля дверей, а ти… будь обережна... — почав було Хе Сань, але не встиг договорити, як Ґао Жусюе різко смикнула його за собою до кімнати. Він з гірким виразом обличчя дивився на білу шовкову стрічку, яка повільно колихалася без вітру, і його тіло трохи заціпеніло.

— Цікаво. Шовкова стрічка звисає на висоті півтора метра — для повішення цього недостатньо. Перекинуті стільці та столи, сліди боротьби на підлозі… Тут штучно створено ілюзію змушеного самогубства. Але ж прибудови призначалися для служниць. Виходить, злий дух не пощадив навіть слуг, які не були родичами господарів. Вона одержима ідеєю мучити всіх, хто тут залишився, аж до самої їхньої загибелі, — на її обличчі не було страху, лише спокій, але в куточках очей проглядало збудження. — “Будинок жахів” спроектований дуже ретельно, можливо, в ньому приховані й інші сюрпризи.

Вона перевернула всі речі в кімнаті, різко зірвала ковдру з ліжка — під старим, потертим покривалом лежала паперова лялька.

— Паперова лялька на ліжку для живих? — Ґао Жусюе недбало відкинула її вбік і підняла дерев’яну основу ліжка — під нею нічого, порожнеча.

— Чим вищі очікування, тим сильніше розчарування… Здається, я переоцінила цей “Будинок жахів”. Ходімо, вихід точно не тут, — вона махнула рукою і великими кроками пішла назовні.

У кімнаті лишився один Хе Сань. Його погляд ковзнув до паперової ляльки, що лежала на підлозі і він почав відчувати, як стукотять зуби. Можливо, це лише гра світла, але йому здалося, що паперова лялька посміхається йому.

— Бронзовий півень почав стікати кров’ю, паперові фігурки відкривали очі… С-сюедзе, зачекай!

Коли двері прибудови зачинилися, біла стрічка, що досі тремтіла у повітрі, затихла, немов і не ворушилась ніколи.

— Ти не міг би бути тихіше? Що ти кричиш? Ти, дорослий чоловік, а боїшся, як школярка. — Ґао Жусюе кинула погляд на Хе Саня і зупинилася на краю коридору.

— Це не через страх! Просто це місце… воно мене пригнічує. Чим довше тут перебуваєш — тим сильніше відчувається тривога. Наче щось витягує з глибини душі твої найжахливіші страхи.

Почувши ці слова, Ґао Жусюе на мить задумалась. Вона теж відчула, що щось не так. Найважливіша якість судмедексперта — це спокійний розум і сверда рука. Та коли вона щойно зверталась до Хе Саня, її тон став помітно більш імпульсивним, чого раніше ніколи не траплялося.

«Невже я боюся? Я ж знаю, що все в будинку з привидами є фальшивим, то чому я маю боятися?» — в її свідомості з’явилася тріщина. І хоч ані вона, ані Хе Сань не могли визначити причину страху, але під впливом власних сумнівів і психологічного навіювання зерно страху почало проростати.

— А раптом тут дійсно є щось… нечисте? Цей “Будинок жахів” побудований на кладовищі, а ще й перероблений з будівлі лікарні…

— Замовкни! Хіба підземний морг нашого університету не страшніший за це місце? Ти ж кажеш, що вивчаєш медицину, чому ж ти такий боягузливий? — хоч її слова й звучали впевнено, темп мовлення помітно пришвидшився. Вона озиралася навколо. Старий дім, поминальний зал, сухі дерева, паперові гроші — це ж лише декорації. Вони не можуть лякати.

«Чого я взагалі боюся?»

Обоє були зачаровані моторошною атмосферою і не звертали уваги на фонову музику, яка постійно повторювалася. За цей час “Чорна п’ятниця”, заборонена мелодія, що лунала в повторі, непомітно обплутала їхні душі. Вона текла глибоко у підсвідомості, мов підземна річка, розмиваючи внутрішні опори і затягуючи обох у темряву, з якої не було виходу.

— Сяо-Сань, скільки ми вже тут блукаємо?

— Поняття не маю, але відчуваю, що за п’ятнадцять хвилин ми точно не встигнемо вибратися!

— Не панікуй. Я все обміркувала, — Ґао Жусюе навіть не стала обтрушувати з себе пил, а одразу рушила на інший бік коридору. — У цьому “Будинку жахів” немає нічого по-справжньому страшного. Основна проблема в тому, що власник постійно навіював нам негативні думки. З самого початку він постійно підкидав нам моторошні образи: масове поховання, поховання живцем, привид жінки... Йому не потрібно нас лякати — його ціль, аби ми налякали себе самі. Найпідступніше те, що він задав часовий ліміт, але жодного слова про те, що станеться, якщо ми не вкладемось. І тепер ми самі домальовуємо в уяві найстрашніше.

— І що нам тепер робити? У мене таке відчуття, що цей “Будинок жахів” виглядає інакшим, не такий як інші схожі місця, — Хе Сань — дуже порядний хлопець, він вірить у все, що каже сюедзе.

— Це відчуття тебе не обманює. У звичайних “Будинках жахів” є професійні актори, які грають привидів, використовують безліч приладів, щоб створити криваві страхітливі сцени, а потім ми по черзі їх переживаємо. Але в цьому будинку з привидами цього немає. Сцени вже готові, і ми можемо вільно їх досліджувати, без вказівок і обмежень, і ніхто не знає, що буде далі.

— Зрозуміло… Найстрашніше — очікування невідомого, — Хе Сань кивнув, ніби прозрів.

— Схоже, це єдине пояснення, — Ґао Жусюе ледь помітно насупилася. — Гаразд, ходімо далі в наступну кімнату.

Бічна кімната прилягала до головної кімнати, де мешкав господар будинку. Вони обережно відчинили дерев’яні двері. Всередині кімнати на підлозі лежали траурні одежі з грубого полотна, а в самому центрі зали стояла лакована труна. Вона була червоного кольору, а посередині було наклеєно великий символом «喜» — «щастя», вирізаний з білого паперу. Обабіч труни — два рівненькі ряди паперових фігур.

[Примітка: Символ «喜» традиційно вішали на весілля.]

На їхніх спинах були написані імена. Обличчя прикрашав кольоровий грим, а очі виглядали наче живі. Усі вони мали різні вирази обличчя, ніби потайки дивилися на двох людей біля дверей.