Розділ 81 — Небезпечна дитина

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Це додаткове завдання описувалося від першої особи. У ньому йшлося про людину, яка сховалася в п’ятій кабінці туалету, намагаючись зловити червоний силует, що незмінно з’являвся тут щоночі.

Що сталося далі, в описі детально не розповідалося, залишаючи Чень Ґе чималий простір для уяви.

Він вимкнув ліхтарик, відчуваючи деяке сум’яття: «У завданні сказано про один червоний силует, який приходить до туалету опівночі. Але за звуком кроків — це явно двоє людей, що йдуть пліч-о-пліч. Невже за ті роки, поки школа стоїть занедбаною, червоний силует знайшов собі нового друга?»

Кроки повільно наближалися до вбиральні другого поверху. За умовами завдання Чень Ґе зараз мав би сховатися в п’ятій кабінці туалету, але він відчував, що це занадто пасивний підхід: якщо там справді з’явиться щось жахливе, утекти вже не вдасться.

«Можливо, варто діяти на випередження.»

Тримаючи напоготові молоток, Чень Ґе заліг у засідці за дверима вбиральні. Хто б туди не зайшов, він був готовий спершу вгатити непроханого гостя молотком, а вже потім розбиратися.

Хлопець глибоко вдихнув, затамував подих і заніс молоток над головою.

Кроки ставали дедалі чіткішими. Здавалося, двоє бігли поряд — вони вже були зовсім близько до вбиральні другого поверху.

Очікування перетворилося на справжнє катування. Хлопець гадки не мав, що за тварюка наближається ззовні і що вона задумала, тому намагався дослухатися до кожного шурхоту й водночас не видати себе жодним звуком.

За кілька секунд кроки нарешті завмерли біля входу до туалету.

«Вони тут!»

Долоня, що стискала молоток, вкрилася потом, а серце забилося частіше.

За стінами вбиральні вирувала негода: дощ під поривами вітру все сильніше залітав усередину крізь щілини, заливаючи підлогу водою.

«Де ж вони?» — Чень Ґе обернувся, поглянувши за спину та на верхній край дверей, але жодне обличчя з темряви так і не виринуло. Терпець хлопця поступово уривався. Вхопившись рукою за дверне полотно, він уже хотів сам визирнути назовні й перевірити.

Та не встиг Чень Ґе ступити й кроку з-за дверей, як нічне небо розітнула блискавка. У короткому спалаху світла він побачив на підлозі туалету дві видовжені тіні.

«Біля дверей хтось є!»

Тіло хлопця заціпеніло. Ліхтарик він давно вимкнув, тож тепер усередині панувала непроглядна темрява.

«Тіні дуже короткі... Схоже на двох дітей.» Чень Ґе не наважувався втрачати пильність і почекав ще кілька секунд, після чого біля дверей знову почулися кроки.

Проте все пішло не за його сценарієм: ті, хто стояв на порозі, так і не зайшли всередину вбиральні, а рушили до сходів — схоже, спускалися на перший поверх.

«І це все? Пішли?»

Чень Ґе повільно зробив кілька кроків і виглянув у коридор. Там було порожньо.

«Біля дверей щойно стояли двоє дітей. Це зовсім не сходиться з описом червоного силуету від чорного телефону. Минуло надто багато часу, і тут відбулися непередбачені зміни? Чи моя поява в цій школі змусила якісь дивні сутності прокинутися раніше?»

Відповідей на ці запитання не було, та й бажання заглиблюватися в роздуми — теж.

Увімкнувши ліхтарик, Чень Ґе підійшов до п’ятої кабінки. Незалежно від того, чи була вона ціллю чорного телефону, оглянути її варто було в будь-якому разі.

Він штовхнув дверцята — за ними, у напівзруйнованій кабінці, знову нічого не було.

«Судячи з усього, потрібна мені кабінка розташована в туалеті на третьому поверсі. Ті двоє дітей якраз побігли на перший поверх, тож зараз ідеальний момент.»

Чень Ґе квапливо рушив до виходу, та не встиг покинути вбиральню, як телефон у кишені раптом різко завібрував від дзвінка з незнайомого номера.

«Чий це номер?» У Чень Ґе було зовсім небагато друзів, та й ті рідко виходили на зв’язок.

Повагавшись секунду, він притулився до кутка стіни, вимкнув стрім і прийняв виклик:

— Алло, добрий вечір.

— Ви однокурсник Ґао Жусюе? Мені сказали, що ви сьогодні зустріли дитину з незвичною поведінкою, яка, можливо, страждає на психічний розлад? — голос співрозмовника звучав зріло, виважено й викликав довіру.

— Так, а ви?..

— Я її батько, а також викладач Медичного університету Дзюдзяну.

Хе Сань раніше казав Чень Ґе, що дав його номер Ґао Жусюе. Схоже, сюедзе зі своїм крижаним характером усе ж виявилася людиною надійною.

— Чи не могли б ви детальніше розповісти про стан цієї дитини? Психічний розлад — це як бур’ян, що пускає коріння в тілі. Якщо не вирвати його вчасно, він здатний зруйнувати людині все майбутнє, — батько Ґао Жусюе чудово розумів усю небезпеку подібних станів; на його погляд, ментальні недуги часом були значно страшнішими за тілесні хвороби.

— Річ ось у чому: хлопчик приблизно семи-восьми років, фізично цілком здоровий, але виглядає закритим у собі. Він цурається спілкування з людьми та панічно боїться сонячного світла.

— Є ще якісь симптоми? Бажано якомога конкретніше.

— Я зустрів його біля входу до свого “Будинку жахів”. Тітка малого розповіла, що він просто обожнює такі атракціони. Потрапивши всередину, дитина абсолютно не відчуває ані страху, ані переляку — нічого з того, що має відчувати нормальна людина. На відміну від поведінки під сонцем, у приміщенні хлопчик стає значно жвавішим. Складається враження, ніби він почувається в безпеці лише там, куди не проникає денне світло, — Чень Ґе виклав усе, що не давало йому спокою. Якби хлопець не бачив його на власні очі, сам би нізащо не повірив у таку історію.

— Семи-восьмирічна дитина полюбляє ходити до “Будинку жахів”? І зовсім не боїться?

— Саме так. Малюк навіть виявляв нездоровий інтерес до нашої акторки в гримі мерця.

У слухавці на кілька секунд запала тиша.

— Якщо вся справа лише у відсутності страху, це може бути синдром Урбаха-Віте. За цього захворювання порушується робота мигдалеподібного тіла в головному мозку.

— Перепрошую, я не дуже на цьому розуміюся.

— Усе просто: мигдалеподібне тіло — це нервовий центр, який відповідає за формування спогадів про страх і контролює такі емоції, як переляк та гнів. Якщо в цій зоні виникає збій, людина не відчуватиме страху, навіть торкаючись високовольтних дротів чи наближаючись до диких звірів та отруйних змій. Що вже казати про звичайний “Будинок жахів”.

Пояснення батька Ґао Жусюе звучало цілком логічно, але Чень Ґе відчував, що випадок Фань Юя дещо інший.

— Професоре Ґао, цей хлопчик боїться не всього поспіль. Він боїться сонця й терпіти не може виходити на світло. До того ж ідеться не просто про відсутність переляку — йому щиро подобається моторошна атмосфера “Будинку жахів”. Усередині й назовні він поводиться як дві абсолютно різні людини.

Чень Ґе трохи подумав і додав:

— Поза “Будинком жахів” він не вимовляє жодного слова й уникає будь-яких контактів. Але варто йому зайти всередину, як хлопчик буквально оживає. Якщо ж спробувати силоміць витягти його звідти, дитина виявляє агресію. Я на власні очі бачив, як він роздер нігтями руку рідній тітці.

— За вашим описом це дещо нагадує симптоми біполярного розладу. У маніакальній фазі з’являється нестримне бажання руйнувати, людина втрачає контроль над собою і може завдати шкоди навіть найріднішим. А в депресивній — навпаки, замикається у власному світі, почувається самотньою, пригніченою та відмовляється контактувати з оточенням, — професор Ґао терпляче розкладав усе по поличках. — Проте мене бентежить інша деталь. У пацієнтів із біполярним розладом ці фази змінюються спонтанно. Не буває такого, щоб зміна стану відбувалася суто через вхід до “Будинку жахів”. Особисто я вважаю: якщо перелом у його поведінці стається саме в таких місцях, першопричину хвороби слід шукати саме там. Можливо, у ранньому дитинстві він пережив сильний переляк у “Будинку жахів”? Або його батьки працювали в подібному закладі?

Почувши слова професора Ґао, Чень Ґе раптом зловив себе на іншій здогадці.

Поведінка хлопчика змінювалася через “Будинок жахів”, але головна відмінність атракціону Чень Ґе від решти подібних місць полягала в тому, що в його “Будинку жахів” справді водилися привиди.