Розділ 82 — Єдиний свідок

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Фань Юй любить приходити до “Будинку жахів” тому, що йому подобається бути серед привидів?

Зіставивши слова батька Ґао Жусюе, Чень Ґе дійшов украй дикого висновку.

— Я не наважуюся ставити діагноз заочно. Якщо буде час, приведіть його до мене на прийом, — батько Ґао Жусюе і сам ніколи не стикався з подібними пацієнтами, тож хотів оглянути дитину особисто: — Психічні розлади надзвичайно складні, а причини їхнього виникнення сповнені невизначеності. Це залежить і від умов життя, і від пережитих травм, і навіть певною мірою від генетики.

Чень Ґе нічого не відповів. Щойно він дійшов думки, що Фань Юй любить проводити час із привидами, у його голові раптом зринув один надзвичайно моторошний спогад!

Він підняв край дощовика й дістав із внутрішньої кишені одягу малюнок Фань Юя.

У чорному будинку мешкає кілька червоних чоловічків.

До того як дістатися середньої школи Му Ян, Чень Ґе вважав, що на малюнку зображено одну з тутешніх будівель. Проте опинившись тут на власні очі, він збагнув, що три невеликі шкільні корпуси геть не схожі на той чорний дім із малюнка.

Натомість старий, занедбаний житловий будинок, де мешкали Фань Юй зі своєю тіткою, мав із намальованим чорним будинком дивовижну схожість!

«Якщо Фань Юй увесь цей час малював будинок, у якому живе зараз, то ці червоні чоловічки...» — у Чень Ґе аж волосся на голові стало дибки: «Невже те місце просто кишить привидами?!»

Він пригадав денний візит до Фань Юя: тітка весь час виглядала напруженою, а сам хлопець сидів самотньо у спальні за замкненими дверима й вікнами, схилившись над столом і невпинно малюючи.

Щоразу він використовував лише червоний і чорний кольори, щоразу малював чорний будинок та червоних чоловічків, але між малюнками була крихітна різниця.

Губи Чень Ґе побіліли. Він чітко згадав: на всіх малюнках дитини червоні чоловічки стояли на різних місцях!

Спершу він вирішив, що то звичайні дитячі каракулі. Але тепер зрозумів — це взагалі не мазанина, а відображення того, як нечисть пересувається по будинку!

«Фань Юй може їх бачити?!»

Чень Ґе важко вдихнув холодне повітря, згадавши ще кілька деталей із поведінки малого в “Будинку жахів”. Розмовляючи з Чень Ґе, хлопчик часто дивився йому за спину, затримуючи погляд на його тіні.

У “Будинку жахів” Фань Юй промовив лише дві фрази, і обидві — саме Чень Ґе. Спочатку хлопець подумав, ніби він просто викликає в дітей симпатію, але тільки зараз до нього дійшло: малий, скоріш за все, сприйняв його за ‘свого’.

«Ось чому він панічно боїться сонця й так любить ходити до “Будинку жахів”... Сприйняття реальності в цієї дитини вже зазнало важких викривлень.»

Чень Ґе міцніше стиснув телефон. Він не знав, що саме зробило Фань Юя таким, але, спираючись на дивацтва малого та слова смаглявої жінки, у його голові визріла жахлива здогадка.

Кілька років тому такої ж ночі під час зливи хлопчик зник, а його батьки загинули, коли вирушили на його пошуки. Одночасно позбавити життя двох дорослих людей під проливним дощем, заховати тіла й замести всі сліди на місці злочину без заздалегідь підготовленого плану було практично неможливо.

І навіть якщо припустити, що вбивця спонтанно накинувся на батьків Фань Юя тієї дощової ночі, чому злочинець, здатний так бездоганно сховати тіла та зачистити місце злочину, раптом залишив живим самого Фань Юя?

Коли тітка сказала, що батьки пішли до ‘раю’, хлопчик почав шукати ‘рай’ у колодязі. Очевидно, він чудово знав, що тіла батьків зрештою скинули на дно криниці. Хлопчик бачив усе на власні очі і був свідком розправи — у вбивці не було жодної причини залишати його живим!

Чень Ґе злегка примружився, відчуваючи, як уздовж хребта пробігає крижаний холодок: «Хіба що вбивця був знайомий із хлопчиком... або ж убивцею був сам хлопчик!»

Від обох цих припущень ставало однаково моторошно.

Тітка сама по собі викликала серйозні підозри. У її розповіді вистачало підозрілих моментів, а найдивнішим було те, що, коли вона пішла на кухню набрати води для Чень Ґе, то довго перевертала там усе догори дном. Якби потрібно було просто налити води, навіщо влаштовувати такий переполох?

Окрім того, протягом усієї розмови й навіть перед самим відходом Чень Ґе вона раз по раз навмисно чи ненавмисно згадувала про ту воду, наполягаючи, щоб він обов’язково зробив бодай ковток.

Тоді Чень Ґе був повністю зосереджений на майбутньому завданні й не відчував великої загрози з боку живих людей. Проте зараз, озираючись назад, він розумів: із тією склянкою води явно могло бути щось не так.

«Якщо батьків Фань Юя вбила його тітка, який у неї був мотив?»

Ця смаглява жінка любила малого ледь не до безпам’яцтва. Вона мала приємні риси обличчя, але зовсім не доглядала за собою: темна смаглява шкіра, виснажена статура. Було очевидно, наскільки важко самотній жінці тягнути дитину на власних плечах — забезпечувати побут, возити по лікарях, по суті, поставивши хрест на власному житті. Невже така людина дійсно могла скоїти вбивство?

Чесно кажучи, вона справила на Чень Ґе приємне враження — самостійна, сильна жінка.

Проте інша версія лякала Чень Ґе значно більше: якщо вбивцею була не тітка, то головним підозрюваним залишався сам хлопчик!

Він був єдиним свідком і єдиним уцілілим на місці трагедії. Раніше Чень Ґе навіть думки такої не припускав, бо дитина просто фізично не здатна вбити двох дорослих. Але побачивши малюнки Фань Юя, він усвідомив, що фатально недооцінив цього хлопчика.

Фань Юй бачив те, чого не бачать інші; він спокійно ділив житло з привидами й відчував себе серед них абсолютно комфортно. З цим хлопчиком було щось не так — Чень Ґе навіть запідозрив, що малий вміє керувати нечистю.

Будь-хто інший нізащо б не подумав у такому напрямку, але Чень Ґе був винятком: він і сам носив титул “Улюбленець привидів”.

«Ймовірність того, що винен хлопчик, дуже велика, але який його мотив?» Саме мотив залишався для Чень Ґе суцільною загадкою: ані тітка, ані сам Фань Юй не мали очевидних причин позбавляти життя рідних людей.

«Що насправді сталося того дня? Тіла батьків Фань Юя сховали в глибокій криниці середньої школи Му Ян... Як усе це пов’язано з цією школою?»

Чень Ґе сховав малюнок і лише зараз збагнув, що виклик усе ще триває. Він квапливо перепросив у слухавку:

— Вибачте, будь ласка, я трохи замислився й відволікся.

— Нічого страшного. Я якраз переглядав матеріали, і цей випадок мене дійсно зацікавив. Може, домовимося про зустріч, щоб ви привели його до мене? — батько Ґао Жусюе увесь цей час терпляче чекав на лінії, виявляючи дивовижну витримку.

— Гаразд, за першої ж нагоди я обов’язково приведу його до вас.

— Добре. Цей номер — мій основний, тримайте зв’язок. І наостанок хочу вам дещо порадити, — професор Ґао замовк, ніби зважуючи, чи варто це казати.

— Про що саме? — Чень Ґе був щиро вдячний цьому чуйному лікарю за пораду.

— До людей із розладами психіки потрібен особливий підхід і безмежне терпіння, але слід пам’ятати: у важких станах деякі пацієнти можуть становити реальну загрозу. Коли будете поруч із ним, запам’ятайте головне — у жодному разі не провокуйте його.