Розділ 83 — Як виконати це завдання?

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

— Як заради його подальшого лікування, так і заради твоєї власної безпеки — не втрачай пильності.

— Зрозумів.

Поклавши слухавку, Чень Ґе притулився спиною до холодної стіни вбиральні. У голові панував суцільний безлад: якщо не сам Фань Юй, то його тітка. Вони були головними підозрюваними й водночас найближчими людьми для жертв.

«Тітка Фань Юя приховала від мене правду. Тієї дощової ночі кілька років тому точно сталося щось іще.»

Найбільше не давало Чень Ґе спокою, чому найрідніша людина раптом перетворилася на вбивцю.

«Місце злочину знаходиться в середній школі Му Ян, можливо, мені вдасться розкопати тут щось корисне.»

Чень Ґе знову запустив прямий ефір на телефоні. Чат досі безбожно підвисав, проте картинка трансляції потроху стабілізувалася.

Швидко кинувши глядачам коротке вибачення за паузу, Чень Ґе перехопив молоток і вийшов із туалету другого поверху.

Зупинившись на порозі, він навмисно освітив ліхтариком підлогу: жодних слідів чи відбитків взуття біля дверей не було.

«Коли я ховався за дверима, то виразно чув кроки, які завмерли прямо біля входу. Але зараз підлога абсолютно чиста. Схоже, ті двоє, що йшли пліч-о-пліч — не живі люди.» Чень Ґе зиркнув униз сходового прольоту — за звуками, вони попрямували на перший поверх.

Хлопець поки гадки не мав, чи належать ці кроки тому самому червоному силуету з додаткового завдання, тому задля власної безпеки вирішив поки уникати зустрічі.

Підсвічуючи дорогу ліхтариком, Чень Ґе рушив до сходів на третій поверх. Проте щойно він опинився на сходовому майданчику між поверхами, як знизу знову почулися кроки — звук долинав з першого поверху.

Двоє ‘людей’, ступаючи нога в ногу, піднімалися сходами.

« Помітили мене?» Чень Ґе миттєво вирубив ліхтарик, притиснувся спиною до стіни й напружив зір, вдивляючись у темряву сходової клітки.

Звук не вщухав: невідомі впевнено дісталися другого поверху.

«Вони зайшли до вбиральні другого поверху?» Тільки-но ця думка промайнула в голові, як із другого поверху донісся скрип дверних стулок.

Дверцята кабінок відчинялися одні за одними — звук повторювався рівно шість разів. Схоже, вони цілеспрямовано перевіряли кожну кабінку вбиральні.

Чень Ґе обережно підсунувся трохи ближче до майданчика другого поверху, визирнув крізь щілину перил і спробував розгледіти, що там коїться.

Щойно стукіт дверей стих, разом із ним розчинилися й звуки кроків. Здавалося, ніби все почуте було лише грою уяви. Хлопець простояв на сходах добрі п’ять хвилин, але з туалету так ніхто й не вийшов.

«Кроки стихли... Чи не означає це, що та нечисть досі всередині? Цілком можливо, що вони зачаїлися в одній із кабінок і просто чекають, поки я сам стрибну їм до пащі.»

Чень Ґе хоч і мав міцні нерви, але це зовсім не означало, що він геть не знав страху. Якщо раптово відкрити двері й зіткнутися ніс до носа з якоюсь потворою, серце в п’яти піде в будь-кого.

«Раз ця погань засіла на другому поверсі й не висовується, у мене є ідеальний шанс дослідити третій.»

Чень Ґе не став вмикати ліхтарик — він покладався на духовний зір. Ця нагорода за щоденне жахаюче завдання, можливо, через незавершений розвиток ще не працювала так дивовижно, як описував чорний телефон, але все ж суттєво загострювала зір, дозволяючи бачити контури речей навіть у непроглядній темряві.

У чорному небі дощової ночі раз по раз спалахували блискавки. Їхнє коротке мертве світло вихоплювало з темряви остов будівлі, надаючи всьому навколо ще моторошнішого вигляду. Чень Ґе мимоволі насторожився — йому весь час здавалося, що ззаду хтось тихо крадеться слідом.

Він кілька разів озирався через плече, але темний коридор був абсолютно порожнім. Трохи заспокоївшись, хлопець міцніше перехопив молоток і зайшов до вбиральні третього поверху.

Цей туалет виглядав набагато дивнішим за вбиральні на нижніх поверхах. Вікна були наглухо забиті дошками, а на стінах не виднілося жодної брудної плями — схоже, цим місцем майже не користувалися ще до того, як школу остаточно закрили.

Усі шість кабінок стояли із щільно зачиненими дверцятами. Від цієї картини віяло чимось лиховісним, ніби всередині кожної з них ховалося по живій людині.

На першому поверсі п’ята та шоста кабінки були замкнені через старий мотлох. Невже тут теж усе забито непотребом?

Чень Ґе підійшов до першої кабінки, притулився вухом до дверцят й затамував подих. Ані дитячого плачу, ані дівочого шепоту чути не було.

Тоді він наважився на зухваліший крок: присів навпочіпки й зазирнув у щілину між дверима та підлогою.

Порожньо?

Ані старих швабр, ані босих ніг — звичайна, абсолютно порожня кабінка.

Чень Ґе легенько штовхнув двері — вони беззвучно відчинилися. Всередині виявилося напрочуд чисто; хлопець провів пальцем по перегородці — якби не товстий шар пилу, можна було б подумати, що тут прибирають щодня.

«Увесь корпус вигорів через пожежу, але в цій вбиральні немає жодного сліду від вогню — точнісінько як у тому класі в кінці першого поверху.» Ця спільна деталь одразу привернула увагу Чень Ґе: «Схоже, потрібна мені кабінка дійсно знаходиться тут.»

Він по черзі відчинив наступні дверцята й нарешті зупинився перед п’ятою кабінкою.

«Недобре передчуття... Чи не ховається там якась нечисть?» Чень Ґе запхав залишену батьками ляльку глибше за комір, міцно стиснув молоток і його вістрям штовхнув двері вперед.

Дверцята глухо скрипнули. Коли Чень Ґе розгледів, що знаходиться всередині, він інстинктивно відсахнувся на крок назад.

На перегородках і стінах п’ятої кабінки, наче графіті, було намальовано безліч очей, пропорції яких відповідали розмірам справжніх людських очних яблук.

Перед тим як відчинити двері, Чень Ґе уявляв найгірше: зблідлу мертву дівчинку, спотвореного монстра чи залитого кров’ю божевільного.

Але побачити настільки вигадливу й моторошну картину він ніяк не очікував.

«Навіщо малювати на перегородках стільки очей?»

Посеред мертвої школи, під завивання зливи за вікном, ця сцена пробирала до кісток — по спині Чень Ґе забігали крижані мурахи.

Щойно двері розчахнулися, виникла ілюзія, ніби сотні немигаючих очей одночасно втупилися прямо в нього. Залишатися зовні вже було страшно, а про те, щоб ступити всередину кабінки, годі було й думати.

«Той, хто розмалював ці стіни очима, був явно схибленим психопатом...»

Кожне око немов підглядало за тим, хто опинявся всередині. Чень Ґе подивився на них ще кілька секунд і поспіхом причинив двері назад.

Відчувати на собі стільки поглядів посеред ночі було випробуванням не для слабких духом.

«Місце я знайшов, але як тепер виконувати додаткове завдання? Залізти всередину й чекати на появу червоного силуету під пильним наглядом цієї купи намальованих очей? Чи це вже не занадто?»

Чень Ґе ще трохи постояв навпроти п’ятої кабінки, а потім штовхнув двері сусідньої, шостої. Її простір був так само поцяткований намальованими очима.

Проте була одна дивна деталь: у цій кабінці всі очі були зосереджені виключно на спільній перегородці з п’ятою кабінкою, тоді як зовнішня стіна залишалася абсолютно чистою.