Розділ 85 — Це ж мені слід боятися!

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Дверцята кабінки не були прикриті щільно. Чень Ґе на власні очі бачив, як багряний силует зупинився просто перед шостою кабінкою — їх розділяло лише тонке дерев’яне полотно.

Час немов уповільнив свій плин, пряме зіткнення могло спалахнути у будь-який момент.

За кілька секунд постать червоного силуету нахилилася до дверей; тієї ж миті Чень Ґе заніс молоток над головою.

У зіницях хлопця відбилося, як червона тінь торкнулася дверцят. Під пронизливий скрип петель кожен нерв у тілі Чень Ґе напружився до межі.

Двері ще навіть не встигли відчинитися повністю, а тіло багряної постаті вже почало завалюватися всередину. Перед лицем смертельної небезпеки інстинкт виживання змусив Чень Ґе діяти блискавично й без вагань.

Він з усього розмаху крутонув занесений молоток, поціливши просто в червоний силует, що ввалювався до кабінки, а потім щосили вибив двері ногою!

*Бабах!*

Старі, прогнилі дверцята туалетної кабінки не витримали такого напору: нижня завіса з тріском відлетіла геть, і вся дерев’яна стулка з розгону вгатила червоний силует, який навіть не встиг зреагувати.

Багряна постать за дверима зовсім не очікувала такого повороту подій. Її обриси миттєво зблідли, стали примарними й напівпрозорими; покотившись по підлозі, вона метнулася геть з убиральні.

Чень Ґе важко й часто дихав. Він готувався до запеклої кривавої бійки, але ніяк не сподівався, що ворог злякається дужче за нього самого: його шалений раптовий випад просто нажахав нечисть.

«Ця тварюка часом не забула, хто з нас тут привид, а хто людина?»

Міцно стискаючи молоток, Чень Ґе й не думав розслаблятися. Коли червоний силует кинувся навтьоки, з п’ятої кабінки знову почувся дитячий плач: двоє малюків, схожих на дітей смаглявої жінки, усе ще залишалися в туалеті.

— Годі ревіти!

У фільмах жахів безліч подібних сцен: моторошний плач із туалетної кабінки зазвичай наганяє дикий страх. Але коли Чень Ґе з важким молотом у руках гаркнув своє «годі ревіти», схлипування в сусідній кабінці вмить обірвалися.

Зі смертоносним і лютим виразом обличчя він перегородив вихід із п’ятої кабінки. Двоє дітлахів обома ручками затуляли роти, а на їхніх мертвотно-блідих личках застиг невимовний жах.

— Чого це ви тут із себе невинних жертв корчите?!

Після щойно пережитого напруження від зустрічі з червоним силуетом емоції Чень Ґе на мить вийшли з-під контролю. Його голос пролунав надто гучно й загрозливо, а коли він ще й крутнув у руці молоток, перелякані до напівсмерті діти схопили одне одного за руки й, спотикаючись та падаючи, стрімголов дременули повз нього геть з убиральні.

«Чи не занадто жорстко я з ними повівся?»

Ці двоє малюків цілком могли бути молодшими братом і сестрою Фань Юя. Як заради виконання завдання з криницею, так і для розслідування справжньої причини зникнення батьків хлопчика, Чень Ґе мусив негайно кинутися за ними.

Діти бігли неймовірно швидко. Чень Ґе щодуху мчав слідом: вони кулею вискочили з навчального корпусу й шмигнули до сусідньої адміністративної будівлі.

Не відстаючи ні на крок, Чень Ґе забіг на другий поверх адміністративного корпусу, але там малюки раптово наче крізь землю провалилися.

«Куди вони поділися?»

Внутрішнє планування адміністративної будівлі кардинально відрізнялося від двох інших корпусів школи Му Ян. Пожежа сюди теж не дійшла, тож навколо все виглядало відносно охайно.

Штовхнувши найближчі двері, Чень Ґе зазирнув усередину: у кімнаті стояли два письмові столи, книжкова шафа, а на підвіконні виднілися квіткові горщики, наповнені сухою землею.

«Зникли за якусь мить... Куди вони могли сховатися?»

Увійшовши до кабінету, Чень Ґе спершу помітив на підлозі вицвілу табличку з написом “Клас математики”.

«Усі вчителі математики для трьох класів тулилися в цьому крихітному кабінеті?»

Трохи поміркувавши, він швидко заспокоївся: у середній школі Му Ян узагалі було обмаль учнів, тож і викладацький штат великим бути не міг.

Хлопець обвів поглядом кімнату й у шухляді столу під стіною натрапив на старий, укритий цвіллю шкільний рюкзак.

Наплічник був зовсім малим, прикрашеним наївним дитячим мультяшним принтом.

Чень Ґе поклав його на стіл і розстебнув блискавку: всередині лежав дитячий альбом для малювання та коробка воскової крейди.

«Звідки цим речам узятися в кабінеті вчителя математики?»

Ані сам наплічник, ані його вміст аж ніяк не підходили учням середньої школи. Чень Ґе припустив, що рюкзак належав дитині когось із тутешніх викладачів, який через певні обставини просто забули забрати.

Відкривши коробку з крейдою, Чень Ґе побачив, що там бракує лише двох кольорів — червоного та чорного. Ці два знайомі кольори миттєво викликали в пам’яті образ Фань Юя.

Він розгорнув альбом, і побачені всередині малюнки остаточно розвіяли всі сумніви.

Увесь альбом описував одну-єдину сцену: у чорній кімнаті замкнено двох червоних чоловічків.

Тлом кожного малюнка був чорний будинок, змінювалося лише розташування червоних фігурок. Чень Ґе дістав із кишені штанів малюнок Фань Юя і поклав його поруч із альбомом. Порівнявши їх, він стиха видихнув:

— Цей малий малює вже стільки років, а стиль анітрохи не змінився.

Ці два простих малюнки дали Чень Ґе купу важливої інформації. Рюкзак тхнув затхлою цвіллю, кутки шухляди обплело густе павутиння — отже, його сховали сюди ще до того, як школу закрили.

Виходить, хлопчик почав малювати привидів дуже давно, а його моторошний зір міг бути вродженим.

Якщо вважати чорний будинок на його малюнках рідним домом, то ще кілька років тому в оселі малого оселилися два привиди.

Зіставивши слова тітки з тим, що Чень Ґе щойно пережив сам, він дійшов висновку: привидами, які жили з ними під одним дахом, були діти смаглявої жінки!

«Вони прожили разом стільки часу... Тітка просто не могла не знати, що Фань Юй бачить нечисть!»

Чень Ґе гортав чорно-червоні малюнки один за одним.

«Знаючи це, вона зі спокійним серцем пустила його гуляти до “Будинку жахів”. Вона так шалено опікувалася ним, наче виливала всю материнську любов до трьох дітей на одну-єдину дитину.»

Стоячи біля столу, Чень Ґе збагнув іще одну деталь: стіл, у якому лежав рюкзак, найімовірніше, належав батькові Фань Юя — саме тут той перевіряв зошити та готувався до уроків.

Під час розмови зі смаглявою жінкою Чень Ґе дізнався, що батька хлопчика звільнили з попереднього місця роботи через скандал з алкоголем.

Спершу Чень Ґе не звернув на це особливої уваги, але згодом жінка додала, що всі інші школи міста також навідріз відмовилися брати його на роботу. Опинившись у безвиході, батько Фань Юя був змушений піти викладати до занедбаної середньої школи Му Ян.

Тепер це здавалося вкрай підозрілим: що такого жахливого мав накоїти напідпитку батько хлопчика, аби зазнати такого суворого покарання й стати справжнім вигнанцем, від якого сахалися всі нормальні школи?

Тоді в Чень Ґе виникли сумніви, але перш ніж він устиг розпитати більше, тітка витягла ту саму фотографію, і його увага повністю перемкнулася на інше.

«Якою ж людиною був цей зниклий батько?»

Чень Ґе підчепив молотком замкнені шухляди по обидва боки столу й ретельно обшукав їх. Зрештою між сторінками однієї з книжок він натрапив на кілька зім’ятих записок.

«Вчителю Фань, ми знаємо, що ви робили в шостій кабінці жіночого туалету на третьому поверсі! Негайно вибачтеся перед тією дівчиною і забирайтеся геть із цієї школи!»

«У вас є два вечори на роздуми. Ми вимагаємо публічних вибачень!»

«Це ваша остання ніч. Якщо ви не бажаєте піти звідси самі — залишитеся тут назавжди.»