Розділ 86 — Останній клас

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

«Людиною, що ховалася в шостій кабінці, був батько Фань Юя!»

До того, як побачити ці записки, Чень Ґе навіть думки такої не припускав.

«Схоже, тітка Фань Юя приховала надзвичайно важливі речі.»

Раніше, вибудовуючи версії щодо вбивці, Чень Ґе бракувало ключової ланки — мотиву злочину. Тепер ці клаптики паперу чітко вказали йому напрямок.

«Усього три записки, і всі написані різними почерками. Тобто щонайменше троє людей знали про мерзенні вчинки вчителя Фань. Наклепом чи злим жартом це навряд чи назвеш.»

Чень Ґе не торкався папірців усередині книжки. Минуло занадто багато часу, папір став крихким і ламким, тож він боявся пошкодити настільки важливий речовий доказ.

«Почерк на записках розбірливий, ніхто й не намагався його приховати. Вчитель Фань зберіг їх, вочевидь, сподіваючись звірити почерки й вирахувати цих трьох учнів. Зрештою, середня школа Му Ян невелика, а завдяки службовому становищу йому вистачило б трьох днів, аби перевірити письмові роботи абсолютно всіх учнів.»

Чень Ґе подумки закарбував зміст записок. Правду кажучи, йому й самому було цікаво, як саме ці троє учнів дізналися про таємницю кабінки: «Невже вони самі стали жертвами? Проте тон у записках геть не схожий на слова потерпілих. Особливо остання фраза: "Якщо ви не бажаєте піти звідси самі — залишитеся тут назавжди". Жертви насильства так точно не пишуть.»

Усі три записки дихали неприхованою силою та погрозами, проте висунуті вимоги видалися Чень Ґе надто дитячими. За те, що вчинив батько Фань Юя, єдиним правильним рішенням було б звернутися до поліції, аби негідник відповів за всією суворістю закону. А не вимагати якихось там ‘публічних вибачень’. Адже подібний публічний розголос завдав би жертві лише повторної психологічної травми, виставивши її біль і сором на загальний огляд.

«Судячи зі змісту, писали й справді учні. Невже це вони скинули вчителя Фань в криницю?» Мотив ніби й з’явився, але спосіб та обставини злочину знову не сходилися. Тієї ночі зникли двоє дорослих людей. Безшумно розправитися з двома дорослими, надійно сховати тіла й замести всі сліди так, аби не залишилося жодного доказу — це точно не під силу купці школярів.

«Я однозначно щось упустив.» Чень Ґе спробував поставити себе на місце батька Фань Юя.

Публічні вибачення для нього були рівнозначні смерті. Варто було цій справі випливти назовні — і його репутацію було б знищено назавжди, не кажучи вже про кримінальну відповідальність. До переходу в школу Му Ян він уже одного разу оступився; повторне правопорушення зробило б його рецидивістом, що потягло б за собою найсуворіше покарання.

Батько Фань Юя чудово це розумів. Саме тому він і зберіг записки, намагаючись через порівняння почерків вийти на шантажистів. Але, судячи з фіналу, чоловік шукав три дні й так нікого не знайшов.

«Підсумуймо відомі факти: три записки, написані трьома різними людьми. Вчитель Фань перевірив почерки всіх у школі, але не знайшов жодного збігу. Ці троє якимось чином дізналися про таємницю шостої кабінки, але чомусь не пішли до поліції чи керівництва школи, а обрали найбезглуздіший шлях, який найлегше викрити — почали особисто погрожувати вчителю Фаню. І останнє: написане на папірцях таки здійснилося.»

Саме ці три моменти Чень Ґе вважав цілковитим абсурдом. Якщо звести все докупи, виходило таке: троє невстановлених осіб, яких не було серед учнів школи, дізналися про підглядання вчителя Фаня, безрезультатно його попередили, після чого змусили безслідно зникнути.

«Людей, які б підходили під усі ці три критерії одночасно, практично не існує в природі.»

У голові Чень Ґе вже з’явилася здогадка щодо особи вбивці, але повної впевненості він досі не мав.

«У записці згадується дівчина... Вони вимагали, щоб батько Фань Юя попросив у неї вибачення. Якщо я знайду її, більшість загадок розв’яжуться самі собою.»

Зафіксувавши все на камеру стріму, Чень Ґе закрив книжку й поклав її на місце.

«Ці записки були затиснуті між сторінками книжки. Якби я спеціально не обшукав шухляди, то нізащо б їх не помітив. Схоже, аби докопатися до правди, доведеться чіплятися за кожну дрібницю.»

Чень Ґе вийшов із кабінету математики й ретельно оглянув решту кімнат на другому поверсі, але, на жаль, більше нічого цінного не знайшов.

«Уже десята тридцять. Якщо так піде далі, впоратися з двома останніми додатковими завданнями буде вкрай важко.»

З ліхтариком у руках Чень Ґе залишив адміністративний корпус. Під проливною зливою він заходився шукати криницю, але марно проблукав територією цілу годину.

«Та де ж ця клята криниця?! Чорний телефон точно не міг помилитися!» Чень Ґе оббігав увесь шкільний двір уздовж і впоперек, але так і не натрапив на хоч щось подібне. Його штани та черевики промокли наскрізь, а вигляд був украй жалюгідним.

«До опівночі лишається всього пів години. Завдання з глибокою криницею доведеться поки відкласти.» Чень Ґе поправив край намоклого капюшона й, похнюпившись, побрів до навчального корпусу. Хлопець хотів перевірити останній клас до настання опівночі; якщо й там завдання виявиться непосильним, він просто дасть дьору.

У черевиках неприємно хлюпала вода, кожен крок давався важко й залишав на брудній підлозі мокрий слід.

Увійшовши до навчального корпусу, Чень Ґе попрямував просто до останнього кабінету наприкінці коридору. Раз уже прийшов сюди — піти, не зазирнувши всередину, було б геть не в його стилі.

Він глянув крізь віконну шибку: у порожній кімнаті посеред ряду парт самотньо біліли підручники, зошити та ручка, виглядаючи неймовірно чужорідно.

«Виглядає дійсно моторошно.»

Середня школа Му Ян стояла на місці колишнього крематорію. У тих дописах на форумах, що Чень Ґе читав раніше, згадувалися різні версії. Одні стверджували, ніби останній клас розташовувався точнісінько над приміщенням моргу крематорію, і через надмірне скупчення темної енергії старий директор вирішив назавжди замкнути цей кабінет.

Інші писали, ніби один із класів школи Му Ян під час заміської екскурсії потрапив у страшну аварію — автобус розбився, багато дітей загинуло, проте їхні душі щоночі поверталися на уроки, тож адміністрація була змушена виділити для них цей окремий клас.

Остання версія була куди більш оптимістичною й життєвою: свого часу школа Му Ян була найгіршою в усьому Дзюдзяні, а успішність учнів беззаперечно посідала останнє місце в міських рейтингах. Аби це змінити, вчителі запропонували розділити класи на сильні й слабкі, розсадивши найгірших у найвіддаленіші кабінети. Але старий директор відкинув цю ідею й демонстративно замкнув останній клас, аби нагадати дітям: ніхто не народжується невдахою, і вішати ярлики на людей неприпустимо.

Чуток про останній кабінет школи Му Ян ходило безліч, але Чень Ґе запам’ятав лише три найпопулярніші.

Він ще раз перевірив годинник: рівно об 23:36 хлопець зламав замок і ступив за поріг останнього кабінету.

Чень Ґе рухався швидко й рішуче, маючи чітку мету — розгледіти зблизька предмети на тій самій парті посеред кімнати.

Щойно переступивши поріг, він не відчув нічого особливого — хіба що тиша тут здавалася ще глухішою, ніж зовні.

Підійшовши до центральної парти, Чень Ґе взявся гортати підручники та чисті аркуші — вони були абсолютно порожніми. Але коли він підняв стос книг, то раптом побачив, що вся дерев’яна стільниця була густо вкрита вирізьбленими словами.