Розділ 87 — На малюнку був ти

Перекладач: Elein Dark

Редактор: Liliia Alon

Ті слова були видряпані на стільниці стрижнем ручки. У кожну риску автор вклав усю свою силу, і в лініях виразно вчувався стан нестерпного болю та безвиході.

Написи зосереджувалися посередині дерев’яної парти. Аби розгледіти їх краще, Чень Ґе схилився майже до самої поверхні.

«Очі на перегородці в туалеті ожили! Я бачила це! Очні яблука ворушилися!»

«Я не знаю, звідки взялася ця ілюзія, але з того самого дня мені здається, що за мною невпинно стежать чиїсь очі.»

«Вони можуть ховатися де завгодно: у шухляді, у шафі, біля ліжка, за подушкою.»

«Я більше не маю сили навіть руку простягнути до шухляди. Мені здається, що воно засіло в моєму рюкзаку.»

«Я боюся залишатися наодинці. Навіть більше не можу заходити до замкнених кімнат. Я панічно боюся темряви: варто лише вимкнути світло — і з криком прокидаюся від нічного жахіття! Я справді сходжу з розуму. Мені здається, що ці очі прямо біля мене.»

«Що мені робити? Десь там, у місці, де я не бачу, на мене витріщається очне яблуко.»

«Воно точно десь ховається. Це око таке знайоме, але я ніяк не згадаю, де бачила його раніше».

«Я розповіла про все батькам і класному керівнику. Вони кажуть, що в мене просто стрес через навчання, і що це галюцинації.»

«Мабуть, це й справді галюцинації... Інакше чому мені здається, що очі нашого класного керівника настільки схожі на те око, що стежить за мною?»

«Батьки попросили вчителя більше піклуватися про мене. Вони хотіли як краще, але щойно я наближаюся до цього колись найшанованішого вчителя, мені хочеться виколоти йому очі.»

«Невже я збожеволіла? В мене не вистачає духу розповісти про це комусь іще. Мені страшно. Я боюся того ока, і так само боюся, що всі навколо дізнаються, наскільки я ненормальна.»

«Прокидаюсь ніби колишньою собою, але ті очі з’являються все частіше й частіше. Я не знаю, кому вилити душу.»

«Відчуваю, як ламаюся всередині. Варто мені побачити голку з ниткою чи кухонний ніж — у голові зринають моторошні думки. Тільки-но я спокійна, як наступної секунди починаю ридати без жодної причини. Я не можу стримати себе. Усе моє життя розкрите перед цими очима.»

«Більше так тривати не може. З мене досить. Нехай усе скінчиться тут.»

«Сподіваюся, легенда про цей клас — правда. Я готова віддати все, аби тільки знищити ці кляті очі.»

Дочитавши до кінця, Чень Ґе не поспішав йти. Він навів камеру телефону на стільницю, фіксуючи видряпаний текст на стрімі — це був незаперечний доказ.

Ці слова на парті, вочевидь, вирізьбила та сама дівчина, яка постраждала від дій учителя Фаня.

Око у вбиральні завдало їй глибокої душевної травми. А подальша поведінка батька Фань Юя зрештою привела доведену до відчаю дитину в цей останній клас.

Заплативши якусь страшну ціну, вона змусила батька Фань Юя безслідно зникнути, аби таки позбулася тих ненависних очей.

Особливу увагу Чень Ґе привернуло те, яку ключову роль у цій трагедії відіграв останній клас. Іншими словами, справжнім убивцею батька Фань Юя цілком могла виявитися нечисть, замкнена в цьому кабінеті.

«Три записки з різними почерками, люди, яких немає в списках школи, і водночас здатність розібратися з дорослими... Якщо нечисть із класу і є вбивцею, вона ідеально відповідає всім цим трьом критеріям.»

Чень Ґе тривожно роззирнувся на всі боки. Він згадав ту спільну фотографію, яку показувала йому тітка Фань Юя: привидів тут явно було більше ніж один чи два. Не виключено, що в пастці цього класу застряг цілий випуск.

Він перевів погляд на інші парти й помітив, що на кожній із них теж щось написано.

«На всіх стільницях вирізьблено слова, і скрізь абсолютно різний почерк.»

Тільки Чень Ґе зробив крок із ліхтариком, аби підійти ближче, як випадково зачепив парту перед собою. Ручка покотилася гладкою дошкою й упала на підлогу.

Чень Ґе нахилився підняти її, але з сусіднього порожнього місця раптом простягнулася бліда рука, випередила його й подала ручку прямо йому.

— Дякую.

Чень Ґе взяв ручку абсолютно природним рухом. Але щойно він розвернувся, щоб покласти її назад на парту...

Крижана хвиля жаху вдарила в мозок!

Звідки тут узялася рука?!

Хлопець миттєво крутнувся на місці й щосили рубонув молотком по повітрю! Але бойок розсік лише порожнечу — останній клас виглядав точнісінько так само, як і в мить, коли він сюди зайшов.

Парти й стільці стояли нерухомо, проте Чень Ґе дивився на них уже геть іншими очима.

«Клас, куди ніколи ніхто не заходив, але щойно настає вечір — тут кипить життя... Зараз майже дванадцята!» У пам’яті спалахнув опис завдання. Від однієї лише думки про те, що тут мало статися за кілька хвилин, мороз ішов по шкірі. Забувши про проходження завдання, Чень Ґе схопив телефон, ліхтарик і рвонув до дверей.

Що ближче був вихід, то сильніше калатало серце. Найжахливіше, що могло статися — двері зачиняться перед самим носом, а обернувшись, він побачить повний клас мовчазних мерців.

Прискоривши біг, Чень Ґе вискочив у коридор, навіть не озираючись. На щастя, його найгірші побоювання не справдилися.

«Схоже, це додаткове завдання закрити не вдасться.» Він кинув погляд на зачинені двері останнього кабінету. Міська легенда виявилася правдою: весь клас перетворився на привидів і навіки лишився тут.

Прикривши двері, Чень Ґе ще не встиг перевести подих, як погляд на підлогу знову змусив його здригнутися.

Біля самого порогу кабінету чітко виднівся свіжий відбиток чийогось взуття. Хтось стояв прямо під дверима й спостерігав за ним протягом тривалого часу!

«Судячи з протектора — гумові чоботи. Ця людина прийшла підготовленою.»

Поки він досліджував останній клас, за дверима весь цей час стояв хтось живий! Від цієї думки ставало моторошно: якби всередині виникла біда і Чень Ґе кинувся до виходу, а йому підперли б двері зовні — наслідки були б фатальними.

Міцно стиснувши молоток, він швидко опанував себе: «Сліди на мокрій підлозі не сховати. Спершу схоплю цього незнайомця.»

Чень Ґе кинувся слідом за мокрими відбитками. Людина попереду навіть не намагалася ховатися, ніби навмисно заманювала його за собою.

Сліди привели його аж на третій поверх і завернули просто до вбиральні. Сховавши телефон до кишені, хлопець обережно штовхнув двері туалету.

Навпроти п’ятої кабінки стояла жіноча постать у дощовику. Вона була напрочуд худа й виглядала зовсім беззахисною.

— Хто б ти не була — жива людина чи привид — якщо не поясниш усе зараз, живою звідси навряд чи вийдеш, — Чень Ґе зупинився за три метри від неї, міцно тримаючи зброю напоготові.

Після довгої, гнітючої мовчанки жінка нарешті відкинула капюшон дощовика, відкривши обличчя:

— Я не думала, що ти справді прийдеш в це прокляте місце... Я прийшла врятувати тебе.

Жінкою, що з’явилася пізно вночі посеред занедбаної середньої школи Му Ян, була ніхто інша, як тітка Фань Юя.

— Врятувати мене? — Чень Ґе не втрачав пильності. Ця смаглява жінка все ще залишалася головною підозрюваною, і він досі чудово пам’ятав, як наполегливо вона змушувала його випити ту склянку води.

— Так. Я бачила малюнок Фань Юя, — жінка дістала з-під дощовика зім’ятий аркуш білого паперу. — На тому малюнку був ти.

— Поклади його на підлогу й відійди назад.

Тітка Фань Юя кинула аркуш перед собою й слухняно відступила до шостої кабінки.