Розділ 9 — Студент-медик наляканий до сліз

Перекладач: Loonard

Редактор: Elein Dark, Liliia Alon

— Сюедзе, чому мені здається, ніби ці паперові фігури дивляться на нас? — Хе Сань схопився за дерев’яні двері, не сміючи зайти в кімнату. — Я не жартую! З ними щось не так! А раптом це переодягнені люди? Чорт… у мене відчуття, що варто підійти ближче — і вони встануть з підлоги!

Паперові фігури, оброблені навичкою «похоронного гриму» Чень Ґе, мали невимовну моторошність: хоч і неживі, але випромінювали ледь відчутне відлуння життя.

Ґао Жусюе роздратовано глянула на Хе Саня. Вона ладна була сказати йому, який він жахливий напарник. Страх заразний — і хоча досі вона не відчувала особливої тривоги, після його слів у грудях теж защеміло.

— Можеш говорити менше? Ще трохи — і я залишу тебе тут одного.

Вона першою ступила в приміщення, обвела поглядом стіни. Вікна на стінах головної кімнати були лише декораціями, тож вони не вели назовні.

— Сюедзе, ходімо вже… Це місце якесь нечисте, все довкола наглухо закрите. Вихід точно не тут.

— Власник “Будинку жахів” чудово знається на психологічних маніпуляціях і вміє читати людей. Тож робити треба навпаки: чим неймовірнішим здається місце, тим уважніше його треба оглянути. — Вона рухалася кімнатою, і протяг від її кроків змушував паперові фігури ледь тремтіти.

Хе Сань злякано дивився з-за дверей.

— Але ж тут немає жодного сховку... Все на видноті. Де взагалі можна заховати вихід?

— Нема сховку? Хто тобі таке сказав? — Ґао Жусюе зупинилась в центрі кімнати та ступила довгою білосніжною ногою на червону труну. — Підійди і допоможи, я хочу відкрити труну!

— Відкрити труну?! — Побілілі губи Хе Саня вже дрижали. — Хіба це не... занадто не шанобливо?

— Чи ти плануєш провести решту життя в цьому “Будинку жахів”? — Під постійні заклики з боку Ґао Жусюе, Хе Сань потихеньку зайшов до кімнати, обережно оминаючи паперових ляльок на підлозі, і нахилився, щоб підняти інший кінець кришки труни.

— На рахунок три, тягнемо!

— Гаразд.

— Один, два...

*Бом!*

Ґао Жусюе дорахувала лише до половини, коли в кімнаті прозвучав дивний звук.

— Що це було? — Хе Сань майже підстрибнув від переляку.

— Тсс, — Ґао Жусюе приклала пальця до своїх губ, вказуючи йому замовкнути. Вона оглянулась навколо, поки нарешті не глянула на труну перед собою. — Схоже цей звук лунає з труни.

Коли вона це сказала, Хе Сань став зовсім блідий. Його горло задригалось нерівними ривками, а його долоні, що тримали кришку труни, трусились так, ніби він тримав розпечене ярмо. — Сюедзе, благаю тебе, там нічого немає, можна ми вже підемо?

— Заспокойся, звук пролунав лише тоді, коли ми захотіли відкрити кришку, ти не думаєш, що це дуже дивно?

— Сюедзе, труна видала звук; це, чорт забирай, саме по собі дивно! — Страх Хе Саня був підсилений “Чорною п’ятницею”; на цей момент він просто хотів залишити це місце якомога швидше.

— Подумай про це, є лише дві причини чому труна видавала б звук. Перша, в ній ховається актор, що чекає, щоб налякати нас, коли ми відкриємо її. Друга, всередині є прихований механізм, і відкривання труни змінить щось в сценарії «Мінхунь». Тобто, хай там що, труна є дуже важливим елементом для цього сценарію. Якщо ми хочемо вибратися звідси, треба відкрити труну. — Ґао Жусюе поплескала по домовині, додаючи — Не вагайся, просто відчиняй.

— Навіть якщо я не розумію про що ти говориш, це дійсно звучить логічно.

Хе Сань та Ґао Жусюе разом доклали зусиль, і тяжка кришка труни почала зсуватись. Коли вона відкрилася на чверть, з пошарпаної домовини без жодних попереджень пролунав вибух!

*Бум!*

Кришка похилилася в інший бік. Безліч паперових фігурок та грошей вилетіли зсередини труни. У кімнаті пролунав дивний сміх незнайомої жінки, а двері кімнати раптом автоматично зачинилися!

— Тікаймо, поки не пізно! — Хе Сань не вагався, він був близько до входу, і в поспіху повністю забув про свою сюедзе. Хлопець одним стрибком добіг до дверей, але не встиг навіть висунути голову, як з-за них висунулося жіноче обличчя!

Бліде, витончене, неймовірно красиве!

— Чорт!

Без жодної підготовки він замахнувся і врізав кулаком просто в обличчя жінці. Але та, наче передбачивши його реакцію, відхилилася ще до того, як удар досягнув її, з легкістю, немов це була відпрацьована до автоматизму сцена.

— Привид! Допоможіть! — Промахнувшись, хлопець у паніці кинувся бігти в інший бік кімнати.

— Хе Сань! Не женись абикуди! — щодуху крикнула Ґао Жусюе, коли побачила, як червона тінь переслідує Хе Саня у бічному крилі, де він вирішив сховатись.

— Ліве й праве крила призначені для проживання молодших поколінь. Біда! Він якраз забіг у місце, де раніше жив цей злий дух!

Ґао Жусюе стрімко побігла на зовні, але зрозуміла, що двері були замкнені. Вона почала бити по дерев’яній поверхні, лаючись: — Хочуть розділити нас… і добивати по одному? Це ж просто відвідування “Будинку жахів”, до чого така жорстокість?!

Труна лежала розколотою, паперові фігурки були розкидані по підлозі, немов зіпсовані іграшки, а Ґао Жусюе, оточена з усіх боків, втратила самоконтроль. Вона з усієї сили била й штовхала двері, і лише через хвилину змогла вирватися.

Однак за цю хвилину, здавалося, сталися великі зміни.

— Сяо-Сань? Хе Сань? — Ґао Жусюе крикнула двічі, але відповіді не було. Окрім моторошної музики, лиш паперові гроші шурхотіли у відповідь на її заклики.

— Що відбувається? Це ж не такий уже й великий “Будинок жахів”. Він мав почути мене… Чи з ним щось сталося? — Перед очима раптом майнула низка фотографій із місць злочину. Вона навіть не зрозуміла, чому саме зараз у пам’яті спливли такі картини. Дівчина пішла вздовж коридору Обіймів, слідуючи спогадам, і дійшла до західного крила.

— Саме туди Сяо-Сань і побіг…

*Скрии-иип…*

Відчинивши старі дерев'яні двері, з яких відпав вирізаний з білого паперу ієрогліф «щастя», Ґао Жусюе увійшла до кімнати. Приміщення було оформлене весільними декораціями, але дивно було те, що всі прикраси були білого кольору, що не тільки не створювало святкового настрою, а й викликало деякий острах.

— Куди це він подівся?

Атмосфера в кімнаті була якась неправильна. Єдиним джерелом світла служив білий ліхтар, що висів за дверима. Ґао Жусюе зробила крок вперед і її обдало холодним вітром у спину. Вона відчула прохолоду на відкритій шкірі, ніби невидима рука легенько торкнулася її.

Паперові гроші хрустіли під її взуттям, і час від часу щось дивне торкалося її ноги. Було занадто темно, щоб вона могла щось розгледіти, тож дівчина зціпила зуби й пришвидшила крок.

Ґао Жусюе відкрила штори в кімнаті, щоб впустити трошки світла. У приміщенні нічого не було, окрім ліжка, закутого в полог, та двох мідних дзеркал, поставлених одне навпроти одного, впритул до стін.

— Я на власні очі бачила, як Хе Сань забіг в цю кімнату. Лише кілька хвилин пройшло з того часу, тому він не міг зникнути так швидко. Невже вихід захований у цій кімнаті? Хе Сань випадково вийшов?

Ґао Жусюе глибоко вдихнула та вирішила оглянути кімнату детальніше. Але тільки вона зробила перший крок, як почула ще чиїсь кроки, прямо за нею.

— Хтось позаду мене!

Вона різко розвернулась, але побачила лиш мідне дзеркало, в якому відбивалася її власна постать.