Розділ 1121 — Зібрані докупи

Довгий час напруга в одному конкретному Притулку не була такою ж. Притулок, який виглядав незвично порівняно з іншими, бо будинки, люди та крамниці були високо над деревами. Однак, якби хтось подивився на всіх людей, що ходили навколо, ніхто з них не усміхався.

Натомість на їхніх обличчях була велика стурбованість. Якби вони мали вибір, вони б зробили все можливе, щоб залишатися вдома. Зараз багато людей були на вулиці, і це було пов'язано зі зборами, які мали відбутися в одному з найбільших будинків.

Це був найвищий будинок у Притулку, а також найбільший. Використовуючи мости, що вели їх від однієї платформи до іншої, група людей тепер прямувала туди. Усередині місця лідер усіх, на ім'я Рубі , стояла на невеликій піднятій дерев'яній платформі.

Вона мала темну шкіру та кучеряве волосся, заплетене до пояса. Вона стояла, тримаючи спис, вістрям встромлений у землю. Кімната наповнювалася, між усіма вже почалося бурмотіння.

"Що вони тут взагалі роблять? Ми вже знаємо?"

"Я погано сплю ночами, знаючи, що вони просто стоять під нашими дверима."

"Але вони, здається, не нападають. Чи була укладена якась угода? І вони тут вже деякий час, нічого особливо не говорячи."

"А де Артур , хіба він не мав захистити нас від такого?"

"Тиша!" - крикнула Рубі , її голос гучно пронісся над усіма. Почувши це ім'я, вона відразу захотіла припинити дискусію.

"Я знаю, що всі налякані, стурбовані та мають багато запитань. Тривога наростає, здається, ми не можемо перевести подих, і всі, кому ми коли-небудь довіряли, покинули нас."

Щойно Рубі почала говорити, решта одразу замовкла. Те, як говорила Рубі , миттєво взяло під контроль кімнату своїм голосом.

"Далкі, я насправді не знаю, чому вони тут. Людство так довго воювало з ними, ми знаємо, що вони вороги, але ми бачили, що вони робили досі," - продовжила Рубі - "Звірі, регулярно нападають на нас, а вони з якоїсь причини захищали нас. Вони трималися біля кордонів Притулку, але не завдали шкоди жодному з нас."

Сказавши все це, Рубі мусила зробити паузу, і її кулак, що стискав спис напружився.

"Але вони вороги. Скільки з нас знає тих, хто загинув у першій війні. Я знаю, армія покинула нас, але ми б не опинилися в такому становищі, якби вони ніколи не напали на нас!" - вигукнув чоловік, сперечаючись, і здавалося, багато хто з ним погоджувався.

"Я знаю!" - знову вигукнула Рубі, знову примусивши всіх замовкнути - "Але скажіть мені, чи ви всі довіряєте Артуру? Він сказав нам, що, незважаючи ні на що, вони захистять нас від усього, що надійде, яким би не був результат війни... Поки Далкі нас не чіпають, тоді, я думаю, ми повинні залишити їх -" Щойно вона хотіла закінчити своє речення, як уся кімната почала тремтіти, і ззовні пролунав гучний вибух.

Негайно всі схопили свої списи й почали поспішати назовні.

"Я знав, що Далкі врешті-решт нападуть. Ми мусимо захищатися за будь-яку ціну".

"Це може бути просто звір. Вони останнім часом стали з'являтися частіше", - сказав інший.

Рубі знала, що це не напад звіра і не Далкі. Це звучало більше схоже на постріл з якогось виду лазера. Коли вони нарешті вийшли назовні, то побачили хаос, що розгортався.

Мехи спускалися навколо Притулку, де Далкі захищалися, а користувачі здібностей поблизу, що перебували зовні, застосовували свої сили, борючись проти Далкі.

"Це військові. Вони повернулися, щоб врятувати нас!" – вигукнули чоловіки.

Здавалося, саме так і було. Зрештою, не було жодної причини для їхньої появи, але Рубі не погоджувалася, що вони прийшли їх рятувати. Вони могли б прийти давно і перевезти їх до іншого Притулку чи планети, але цього ніколи не сталося.

Вона боялася, що справжня причина, чому військові вирішили прийти сюди, полягала в тому, що вони хотіли позбутися Далкі, що було б поганою новиною для неї.

"Чому, чому ви не могли просто залишити нас у спокої?" – сказала Рубі , її обличчя було повне сліз, і вона лише бажала, щоб одна людина залишилася тут, Артур .

---

На першому поверсі двоє головних генералів були відправлені, щоб позбутися сили Далкі. Вони не були впевнені, скільки Далкі перебуває в Притулку, але наказ був цілком чітким. Вони мали підозрювати, що люди з Далкі були частиною В.

Головні генерали, які були там, – це головний генерал Сач разом із Самантою .

"Здається, це буде досить легке завдання", – сказав Сач - "Привівши обидві наші сили, Оскар хотів швидко з ними розібратися. Гадаю, це має сенс, враховуючи, де знаходяться Далкі. Як вони взагалі сюди потрапили?"

"Сач !" – вигукнула Саманта - "Ми обидва головні генерали, і ти вирішив піти проти моєї пропозиції. Я запропонувала, щоб було б найкраще, якби ми знайшли спосіб з'ясувати, чи справді люди є В, чи ні."

"І ризикувати, що наших людей спіймають?" – відповів Сач - "Тоді ворог дізнається про нас, і цілий взвод загине марно. Це було найкраще рішення, як бачиш."

Хоча Сач мав свої причини для своїх дій, їй це не подобалося. Після того, як Оскар оприлюднив інформацію всьому світу, здавалося, виникло дві реакції: або ті, хто ставився до інших з обережністю, або ті, хто нікому не довіряв. І Сач, очевидно, надавав перевагу нікому не довіряти.

Невдовзі люди також усвідомили цей факт, коли Мех звалився на одну з дерев'яних платформ і спрямував свої лазерні руки прямо на людей.

"Обережно, армія. Вони нападають на нас теж!" – вигукнула Рубі, але жодне попередження не врятувало їм життя.

"Далкі, вони справді захищають нас з якоїсь причини, а армія, чому вони нападають на нас?" – думали люди - "Що нам робити?"

Усі в Притулку були спантеличені. Ті, хто мав їх захищати, намагалися їх убити, а ті, кого вони знали як своїх ворогів протягом усього життя, тепер рятували їх.

Зрештою, який вибір вони мали? Вони могли лише приєднатися до Далкі, борючись за своє життя.

"Гадаю, настав час покінчити з цим. Чому б нам з тобою не приєднатися до битви," – сказав Генерал Сач, дивлячись на Саманту - "Ми могли б влаштувати дружнє змагання. Якщо я вб'ю більше, ніж ти, то чому б тобі не піти зі мною на побачення?" – запитав він.

"Я скористаюся цією пропозицією." - Пролунав голос зверху, і невдовзі Далкі приземлилися, струшуючи всю територію навколо.

Швидко відновивши рівновагу і подивившись на те, що приземлилося перед ними, вони побачили одне: з голови стирчав єдиний ріг.