Розділ 1164 — Безсмертний Мех

Команда з шести Мехів вийшла з однієї з транспортних станцій у підземні тунелі Зони А. Через великі розміри Мехів, лише троє могли одночасно вміститися по всій ширині тунелю, тому вони рухалися парами: один попереду, інший позаду.

Групу очолював один із найкращих пілотів Мехів, якими коли-небудь був благословенний цей світ - сержант Авіон.

Коли вони просувалися тунелем, намагаючись приглушити гучні кроки, ззаду почувся гуркіт. Авіон миттєво обернувся і побачив, що один із Мехів спіткнувся і тепер стоїть на одному колі ні .

"От дідько, я не помітив той камінь", - подумав Фекс, бо він усе ще намагався опанувати керування велетенським роботом. Він потроху звикав, сподіваючись злитися з іншими, але зовсім не врахував зміни рельєфу.

"Що з тобою сьогодні, рядовий Кейн?" - запитав Авіон. – "Це вже третій раз за день. Я розумію, ти нервуєш через Звіра рівня Напівбога, але наш обов'язок - виконати завдання! Нам не доведеться битися з ним, просто відволікай його, поки не прибуде Полковник! А тепер підводься і не відставай, якщо не хочеш перетворитися на брухт для якихось диких звірів!"

Хороший пілот повинен мати міцні м’язи та сильний корпус, і Фекс відповідав усім цим вимогам. Вампір швидко підвівся з землі; його тіло легко витримало раптові перевантаження від падіння, хитання та рухів усередині Меха.

Йому не подобалося, що на нього кричать, але після кожної помилки Фекс намагався зробити все, щоб більше її не повторити. Він підскочив на ноги, ледь не вдарившись головою об стелю, через що Авіону залишалося лише похитати головою.

"Невже він сховав випивку в кабіні й хильнув, щоб заспокоїти нерви?"

Незабаром тунель розширився, переходячи у велику відкриту залу. Блакитні кристали були чітким знаком того, що цей сектор ще не був повністю вироблений. Вони вкривали стіни й простір перед ними. Це виглядало б як чудове видовище, якби не кімната, повна звірів.

"Пам'ятайте, мета не в тому, щоб їх вбити! Ми тут лише для того, щоб виграти час!" - крикнув Авіон, витягаючи свій велетенський меч, яким були оснащені всі Мехи.

Наслідуючи його, Фекс зробив те саме, уважно стежачи за рухами Авіона. Досвідчений пілот ухилявся від звірів, змушуючи їх плутатися між собою. Якимось чином він ще встигав обережно блокувати атаки та парирувати удари звірів. Часом він опинявся в повному оточенні, але використовував ідеальну кількість енергії, щоб піднятися в повітря і вибратися зі скрутної ситуації.

Дивлячись на нього зблизька, особливо в порівнянні з іншими, різниця була очевидною. Авіон змушував Меха виглядати як живу істоту: кожен рух був бездоганно пов’язаний із наступним, перетікаючи один в одного.

"Його концентрація неймовірна! Як, чорт забирай, він може рухатися так, не припускаючись жодної помилки?" - Фекс був спантеличений, гадаючи, чи не має Авіон якоїсь здібності, як у Лоґана, що робила це можливим.

Інші солдати, що були з ними, теж непогано впоралися, але вони не дотягували до рівня свого лідера. Їхні дії були досить плавними, але здавалося, ніби вони просто виконували завчений алгоритм. Щоразу, коли потрібно було змінити тактику, виникала невелика пауза, якою відразу користувалися звірі вищого рівня.

Це була одна з причин, чому Мехи працювали в парах. Якщо хтось припускався помилки, завданням напарника було прикрити його. Фекс мусив робити те саме для напарника Кейна.

Наступної миті йому випала нагода. Фекс побачив, як істота, схожа на слимака, впала зі стелі. Рвонувши вперед, Фекс розітнув простір над своїм товаришем по команді величезним мечем. Розсікши звіра, він побачив, як половина його тіла впала на голову напарнику, заливши її чорною кров’ю.

"Твою ж матір, Кейн!" - знову вигукнув Авіон. – "Ти мене взагалі чуєш? Нам НЕ треба вбивати звіра, наша робота - це..."

Швидко обернувшись, Авіон відчув щось за спиною. Не тому, що мав якісь здібності, а тому, що поведінка звірів змінилася. Раптом усі вони припинили атакувати й повернулися в бік одного з кутків кімнати.

Навіть ті звірі, що билися між собою, зупинилися. Вони більше не фокусувалися на Мехах.

Коли всі вони повернулися, то побачили Гуманоїдну постать. Колір її шкіри був темно-коричневим, з відблисками синього від кристалів, що проступали крізь неї. Найбільше виділялися два квадратних зелених ока.

Що ж до самого тіла, воно було дивним: деякі частини здавалися затверділими, тоді як інші виглядали м’якими. Воно також не було ідеально симетричним - одне плече було явно більшим за інше. Передпліччя правої руки також було значно масивнішим.

"Ви знову прийшли!" - звір заговорив неприродним голосом! – "Коли ви вже навчитеся?!" - здавалося, ніби в нього постійно щось у роті, коли він говорив. Було очевидно, що йому важко ідеально імітувати людську мову.

У цей момент звірі діяли досить злагоджено: вони оточили вхід, через який прийшла група. Бійки між деякими з них припинилися, і тепер здавалося, що всі навколишні звірі націлилися саме на них.

"Це Гуманоїдний Звір рівня Напівбога!" - вигукнув Авіон. – "Це точно він ними керує."

Звір був на відстані; вони були в одній половині кімнати, а він - в іншій. У Авіона не було іншого вибору, окрім як відкрити долоню і почати стріляти з бластера в бік Звіра рівня Напівбога.

Той стояв непорушно, піднявши свої великі руки, які почали трансформуватися прямо на місці, створюючи величезний щит. Постріл влучив у щит, не залишивши на звірі навіть подряпини.

Невдовзі щит знову перетворився на руку. Побачивши, що бластери не діють, Авіон кинувся вперед, але група звірів перегородила йому шлях. Підстрибнувши в повітря, його Мех був готовий розрубати Гуманоїдного звіра мечем.

"Ти не такий вже й страшний!" - вигукнув Авіон, намагаючись переконати самого себе. Проте звір знову трансформував руки, цього разу перетворивши їх на два великі клинки. Меч Авіона був відбитий однією рукою звіра, попри те, що вона була вдвічі меншою за Мех. Потім, звільнивши іншу руку, він різко випав і полоснув у бік колін Меха. Це були одні з тих відкритих зон, які важко прикрити.

На щастя, Авіон частково передбачив це і вирішив вистрілити з бластерів у стіни, відштовхнувшись трохи назад і уникнувши удару.

"Він знає про наші слабкості. Добре, що ми вже знали про це, проаналізувавши всі інші знищені Мехи", - Авіон відчув певне полегшення, але в його голові виникла ще одна тривожна думка.

Чому звір не цілився в кабіну? Це ж був найлегший спосіб позбутися його, тож чому він віддав перевагу знищенню робота, а не його вбивству?

Позаду Авіона решта команди відбивалася від звірів, але тепер це було куди важче, оскільки ті діяли набагато злагодженіше. П’ятеро звірів, що залишилися, вишикувалися в коло і відкрили вогонь по решті супротивників, більше не зважаючи на наказ не вбивати.

Авіон зробив основну частину роботи, і його бойова майстерність замінювала присутність ще чотирьох Мехів. Без нього їм було неймовірно важко стримувати натиск, а найгірше те, що вони билися вже досить довго. У пілотів у кабінах скоро закінчувалися сили.

Намагаючись перевести подих, один із солдатів, що керував Мехом, встромив свій меч у землю. Всередині він важко дихав. У цей момент великий собакоподібний звір стрибнув угору, цілячись прямо в кабіну. Хоча зовнішня оболонка Мехів була міцною, вони намагалися уникати будь-яких пошкоджень кабіни - зрештою, якщо ця частина буде знищена, вони стануть вразливими для смертельного удару.

Перш ніж звір встиг долетіти, інший меч розсік повітря, відрубавши йому голову. Солдат підняв погляд і побачив номер 3 на Меху.

"Дякую, Кейне, винен тобі!" - подякував солдат.

Бій тривав і тривав, а звірі почали вилазити з тунелів навколо них. Авіон, здавалося, не просувався вперед, а солдати виснажувалися дедалі більше з кожною хвилиною бою.

Вони були вже на межі після п'ятнадцяти хвилин безперервної боротьби. Їхні серця калатали, ніби вони щойно пробігли спринт. Єдиним, на кого це, здавалося, не вплинуло, був Кейн.

"Невже в Кейна завжди було стільки витривалості?"

Раптом сталося щось дивне: кабіна Меха №3 почала відкриватися, і звідти вистрибнула людина. Коли вони приземлилися, пілоти помітили, що там насправді було двоє, але ніхто їх не впізнав.

Звір кинувся на цих двох, але невдовзі вони виявилися обплутані нитками і жбурнуті на землю. Прибулець перестрибнув через іншого звіра і вдарив його в голову, вбивши миттєво. Що було дивного в іншій людині, так це чорна голка, що стирчала зі спини.

Незабаром чоловік, якого вони бачили, почав рухатися з неймовірною швидкістю, і вони вдвох розправлялися зі звірами легше, ніж коли були в Мехах. Час від часу можна було помітити дивні лінії червоної аури.

"Керувати Мехом - це весело, але, схоже, це єдиний справжній спосіб битися!" - подумав Фекс, продовжуючи сіяти хаос за допомогою своєї мимовільної маріонетки.