Розділ 1175 — Велике повернення

З лабораторії пролунали сигнали тривоги, сповіщаючи решту Притулку, що відбувається щось недобре. Лоґан та гуманоїдний звір стояли пліч-о-пліч, усвідомлюючи, що ситуація погіршується з кожною секундою.

"Армія ще має зуб на Фракцію Проклятих, тож вони використають цей інцидент проти нас. Я не можу дозволити їм упіймати мене, інакше все буде проти нас", - аналізував ситуацію Лоґан.

Хоча тренування зробили Лоґана вправнішим за пересічного солдата, вибратися з військової бази, де повно користувачів здібностей, особливо не вбиваючи й не травмуючи їх занадто сильно, було справжньою проблемою. Він був радий, що звір поруч, здавалося, погодився діяти разом.

Першим атакував один із солдатів попереду, використавши свою Здібність Телекінезу, щоб кинути у двійку важку чорну кулю - звірячу зброю. Піднявши свою руку Далкі, Лоґан легко перехопив кулю, зупинивши її обертання без жодних зусиль.

"Затямте, це ви напали першими, не давши мені жодного шансу пояснити ситуацію" - заявив Лоґан, дивлячись на своїх павуків, які записували все, що відбувалося. – "Усе, що я роблю зараз - це лише самооборона."

Зробивши короткий крок назад і розвернувшись на іншу ногу, він відкинув кулю назад зі швидкістю, вищою за ту, з якою її запустив телекінетик. Тієї ж миті вперед виступив інший солдат зі здібністю затвердіння, намагаючись перехопити кулю. Сила удару змусила його проїхатися на кілька футів назад, але загалом він залишився неушкодженим.

Лоґан використав цей час, щоб повідомити свого напарника про план. Маленький павук застрибнув на плече звіра і прошепотів йому кілька слів через мікрофон. Водночас Лоґан закликав багатьох павуків до себе, вкриваючи все своє тіло захисною бронею, поки солдати насувалися на них, використовуючи свої здібності та витягаючи леза звірячої зброї.

Гуманоїдний звір поруч був швидким і легким на підйом завдяки своїм здібностям вітру. Він спритно рухався територією, уникаючи атак, і чудово застосовував запропоновану Лоґаном стратегію "вдарив-утік". Ба більше, більшість солдатів зосередилися на звірові, знаючи про його важливість для вченого.

Проте залишалися й ті, хто фокусувався на Лоґані. Завдяки тому, що все його тіло було вкрите спеціальним захисним спорядженням, він був упевнений, що зможе відбитися від такої кількості ворогів. Досвід численних боїв проти Брока став у пригоді: Лоґан дедалі краще вгадував їхні наступні рухи й уникав ударів.

Коли випала нагода, він схопив одного з солдатів своєю рукою Далкі. Лоґану це не подобалося, але ситуація була не тією, щоб гребувати брудними прийомами. Оскільки вони були союзниками, інші солдати вагалися, чи варто атакувати Лоґана та його "живий щит".

Не знаючи, що робити, деякі з них оточили його, намагаючись напасти з різних боків, сподіваючись заразом врятувати заручника. Але Лоґан спрямував на них своїх лазерних павуків, щоб вивести ворогів з ладу. Це змусило солдатів застигнути на місці, бо вони геть розгубилися.

Хоча Лоґан був зайнятий власним загоном солдатів, павуки тримали його в курсі ситуації зі звіром. Дві третини солдатів кинулися за ним і зуміли частково загнати його в кут у задній частині приміщення.

"Зараз!" - крикнув Лоґан у шолом, що закривав його голову, і маленький павук передав цей сигнал звіру. Втілюючи свій план у життя, член Фракції Проклятих жбурнув того, кого тримав у руках, у групу солдатів перед собою, щоб створити прохід. Його костюм почав змінюватися із захисного на швидкісний, починаючи з ніг.

Кинувшись уперед, Лоґан підготував для них усіх маленький сюрприз. Використовуючи свою Зброю душі, він перетворив кілька терміналів на власних маленьких Мехів, щоб стримати їх. У той самий час величезні труби та механізми зверху атакували їх усіх.

Це стало повною несподіванкою, і вони гадки не мали, чи керує хтось цими маленькими Мехами. Скориставшись моментом розгубленості, звір використав свої Здібності вітру, щоб знову злетіти на стіну. Відштовхнувшись своїми потужними ногами, він почав обертатися.

І звір, і Лоґан рухалися в одному напрямку - до виходу.

Вони встигли дістатися виходу, і, обернувшись, побачили, що всі солдати переважно застрягли у задній частині кімнати. Це весь час було частиною плану Лоґана. Можливо, вони й змогли б протриматися проти солдатів деякий час завдяки своїм навичкам, але, борючись з такою кількістю одночасно, вони неминуче програли б, та й тікати від погоні по всьому об'єкту - не найкраща ідея.

Поклавши руку на термінал, Лоґан почав зачиняти двері. Кілька солдатів зі здібністю швидкості оббігли маленьких Мехів, яких він збудував, але Гуманоїдний звір королівського рівня розібрався з ними, випустивши потоки повітря. При ближчому розгляді це виглядало трохи інакше, ніж просто використання Здібності вітру звичайною людиною.

З його звіриним тілом, будучи Гуманоїдом елементального типу, він мав усі задатки, щоб стати чимось надзвичайно сильним, якщо продовжить еволюціонувати за рангами.

Зрештою двері зачинилися, і Лоґан, звісно ж, змінив код доступу.

"Мине чимало часу, поки вони звідти виберуться, але я впевнений, що й зовні, і всередині цього місця є інші, хто намагатиметься нас дістати" - сказав Лоґан.

На щастя, він залишив павуків у коридорах кожного поверху, що дозволяло йому стежити за тим, скільки людей і куди рухаються, коли і як. Того разу Лоґан був надто зайнятий битвою зі Звіром королівського рівня і проґавив солдатів, що увійшли до кімнати першими, але тепер він міг використовувати половину свого екрана, щоб спостерігати за ситуацією.

"Нам варто втекти в тунель. Я чув, як ті люди говорили про ще одного з наших, якому вдалося втекти. Він має бути набагато сильнішим за мене, і, здається, він на шляху до своєї наступної форми" - поділився своєю думкою звір.

Почувши це, Лоґан міг лише припустити, що звір говорить про колишнього звіра легендарного рівня, який еволюціонував і втік. Чи знали вони один одного? Лоґана б не здивувало, якби вчені зібрали обидва типи разом, щоб подивитися на їхню реакцію.

"Моя команда має зараз його шукати. Може, нам просто знайти місце, щоб сховатися, поки ми не зможемо з ними зв'язатися?" - запропонував Лоґан. Йому не подобалося лізти в тунелі, бо він не мав про них достатньо інформації. До того ж існувала ймовірність, що вони розминуться з Квіном та іншими.

Хоча звір поки що йому довіряв, Лоґан не був певний, як скоро той зрозуміє, що він не один із них. Поки що вони разом залишалися у скрутному становищі, тож він сподівався, що звір погодиться, побачивши успіх його останнього плану.

Вибратися з об'єкта було не такою вже й великою проблемою, завдяки павукам Лоґана та Здібності Вітру звіра. Було кілька моментів, коли їм доводилося пересуватися певною територією на великій швидкості, і звір допомагав Лоґану, беручи його на спину та проносячись крізь деякі ділянки. Водночас Лоґан міг сповільнювати тих, хто був на об'єкті, не просто спостерігаючи за ними, а втручаючись у їхні системи та замикаючи їх у певних кімнатах.

Зрештою, вони вийшли через аварійні двері й попрямували туди, де, на думку Лоґана, мав бути Фекс - на дах головної військової бази. На жаль, Фекса ніде не було видно, лише залишки труни, але без Агента 11. До того ж, хоча солдати, здавалося, спочатку були зайняті ними, незабаром вони з якоїсь причини почали рухатися до певної станції.

"Того, про кого ти казав, тут, схоже, немає. Може, краще нам розійтися тут?" - сказав звір, готовий рушати. – "Поки люди відволікаються, я зможу легко втекти."

"Стій!" - гукнув Лоґан, вдивляючись у далечінь, де він щось побачив. Використавши свій шолом, він наблизив зображення, щоб розгледіти, що відбувається, і саме тоді помітив Квіна, Лонгблейда та всіх інших, які виходили з однієї з труб.

Звір, цікавлячись, що відбувається, став на краю і подивився вперед. У нього був чудовий зір, і він точно бачив, у чому справа. А потім сталося те, що шокувало їх обох: після того, як вони двоє вийшли, слідом за ними з'явилася схожа на багнюку фігура Гуманоїда.

Побачивши це, Гуманоїд Звір королівського рівня зрозумів, що йому доведеться змінити плани, тоді як Лоґан внутрішньо посміхався. Схоже, у них усе вийшло.

--

Квін та інші прибули до зони транспортування. Вони були в першому транспортному засобі, а позаду них рухалися Мехи, яких перевозили на якомусь типі рейкової Системи. Поки ноги роботів не були пошкоджені, вони могли прикріпитися до рейок і теж рухатися вгору.

Побачивши транспорт і крізь скло тих, хто був усередині, усі солдати почали радіти, думаючи, що успішно захопили звіра. Поки що Фекс зв'язав звіра своїми нитками, щоб група Землян повірила, ніби вони його спіймали. Дозволити Ратену супроводжувати їх без цього було б справжньою катастрофою.

Коли вони вийшли звідти, люди вітали їх, проте Лонгблейда швидко забрали на лікування. Щойно його хотіли забрати, він жестом покликав Квіна до себе.

"Ми проведемо збори щодо твого запиту і того, що ти плануєш робити зі Звіром рівня Напівбога, як тільки я одужаю. Це не займе багато часу, а поки що Рафер нагляне за вами."

Однак, коли їхня група зійшла з транспортного засобу, раптом їх оточила група солдатів. Сержант, який залишився головним, спрямував свою зброю на Фракцію Проклятих.

"Що за хрінь?!" - незадоволено пробурчав Ратен. – "Який сенс було зв'язувати мене, якщо вони все одно збиралися на нас напасти?"

"Сержанте Тілл, що це взагалі означає!" - вигукнув Рафер. – "Ти що, не чув, що щойно сказав Полковник Лонгблейд? Я тут головний, поки він не одужає. Складіть зброю і негайно поясніть, що відбувається!"

"Ніяк ні, сер!" - Тілл відмовився підкорятися. – "Ми не відступимо, поки не з’ясуємо, чому один з них вдерся в наш дослідницький центр і випустив того особливого звіра, якого ми тримали. Найгірше те, що, за нашими даними, винуватець продемонстрував здібності, схожі на Далкі."

"Ми й так знаємо, що Вампіри та Далкі працюють разом, тож цей випадок нічим не відрізняється! Це вони вбили Головного генерала Інну! Вони можуть вчинити так само з нами одразу після того, як виконають це завдання!"

З почутого кожен міг здогадатися, що описана людина - це Лоґан. Усі ламали голову, що ж насправді сталося, поки їх не було.

"Не смійте цілитися мечами в мого брата! Пошкодуєте!" - крикнув Сіл на людей, що почали підступати ближче.

Ці слова лише загострили й без того напружену ситуацію. Квін сподівався хоч трохи перепочити після того, як його ледь не рознесло на шматки. Хто б міг подумати, що йому доведеться розгрібати таке лайно, перш ніж він встигне бодай ступити на поверхню.