Розділ 1185 — Відверта розмова

Посеред великого темного лісу, де листя мало фіолетовий відтінок, а в нічному небі сяяло більше одного місяця, можна було побачити самотній силует, що тікав, рятуючи власне життя. У істоти, відомої як Кровопивця, не було часу сповільнюватися, і найшвидшим рішенням здавалося просто трощити все на своєму шляху, залишаючи по собі стежку руйнувань у надії, що це затримає тих, хто прийшов по нього.

Він не звик почуватися здобиччю. Зазвичай він сам був хижаком, що полював на будь-яких вампірів, які покидали поселення, щоб роздобути свої дорогоцінні пакети з кров'ю. На жаль, сьогодні він обрав не ту ціль.

Коли він напав на дивну дівчину, що була сама, вона дала відсіч і відтяла йому одну з рук. Невеликого пакета з кров'ю мало б вистачити на регенерацію, але навіть після того, як він спожив кров, яку мав при собі, нічого не сталося, що дало істоті зрозуміти: щось пішло дуже не так.

"Треба втекти від цього монстра!" - інстинктивно подумав Кровопивця.

Кровопивця зупинився на коротку мить, бо гадки не мав, де знаходиться. Він лише знав, що йому потрібно повернутися у власне лігво, де він збирав припаси. На жаль, ліс був величезним, і в ньому легко було заблукати.

Єдиними орієнтирами на цій планеті були дрібні пам’ятки, але якщо якісь інші знаки й були, він знищив їх під час своєї втечі. Готуючись рухатися далі, сподіваючись хоч щось знайти, звір відчув, як ланцюги обвивають його ноги. Наступної секунди його сіпнули, змусивши впасти на землю.

Вхопившись за дерево поруч, він подумав, що, можливо, зможе використати свою перевагу в силі, щоб вирватися, але замість цього його руки просто розірвали дерево, а тіло продовжувало волочитися по землі.

Роблячи все, що міг, він невдовзі почав тягнути у відповідь ланцюг, що був на його нозі, вени на його єдиному біцепсі здулися, коли він намагався застосувати свою могутню силу. Ривки припинилися, змусивши його на коротку мить повірити, що він врятований, аж поки він не почув шурхіт у деревах. Він підвів погляд і побачив, що ланцюги тягнуться вгору, аж до дівчини з лякаючими жовтими очима.

Вони наближалися все ближче і ближче, аж поки його зір не згас... і його більше не стало.

---

Ерін розмотала ланцюги зі своєї ноги й знову закріпила їх на передпліччях. Вона змахнула мечем, дозволяючи крові впасти на землю, а потім витерла залишки.

"Ти вчишся краще використовувати ланцюги як інструмент для бою" - прокоментував Лео, з’являючись поруч із нею. Вони обоє подивилися на тіло Кровопивці, бо треба було вирішити, що з ним робити.

"Ти знайшов його лігво?" - запитала Ерін.

"Так, але він діяв сам. Цей Кровопивця постійно виманював вампірів, які залишали поселення, і крав їхні пакети з кров'ю, а судячи з кісток у його лігві, ще й убивав декого з них. Тобі не варто відчувати провину за вбивство одного з таких, як він" - відповів Лео.

"Справжнє питання в тому, чи допомогло тобі його вбивство вгамувати хоч трохи кровожерливості?"

"Певною мірою. Це відчувається менш задовільно, ніж убивство звичайного вампіра. Я можу контролювати себе навіть без ланцюгів придушення, але вони виявилися корисними для бою і є хорошим інструментом, щоб сповільнити зростання потягу. Твій метод, здається, працює. Я думаю, що потроху можу контролювати це, як ти й казав" - сказала Ерін своєму вчителю.

Довгий час доглядаючи за Ерін у Світі Вампірів, Лео встиг пережити чимало різного. По-перше, вони відійшли досить далеко, щоб вибратися з поселення. Це була велика планета, і хоча більшість вампірів зосередилися в одному місці, існували й інші.

Багато вампірів залишили поселення, і дехто з них перетворився на Кровопивців, як-от ці, що блукали зовні. Єдине, чого вони прагнули, - це людська кров, але оскільки на самій планеті людей не було, вони не могли відходити надто далеко від поселення.

План Лео полягав у тому, щоб збільшувати проміжки між кожним вбивством, задовольняючи її спрагу, чекаючи, поки Дампір не зможе більше терпіти. Проблема, з якою зіткнулася Ерін, виникла через те, що вона занадто довго пригнічувала цей потяг, а це означало, що він повернувся надто раптово і надто сильно.

Раніше Ерін навіть не мала часу звикнути до цього відчуття, а Духовні ланцюги могли лише відкласти проблему, але не усунути її. Саме тому Лео обрав цей метод, і, судячи з усього, він працював. На щастя, з огляду на стан Ерін та використання здібностей Лео, дуету було досить легко вистежувати вампірів-утікачів та Кровопивців.

Як побічний ефект, Ерін, здавалося, ставала сильнішою після кожного бою. Ці Кровопивці, або вампіри, що втекли з поселення, могли це зробити лише за умови певної сили. Оскільки вони змогли вижити так довго, вони були досить могутніми.

Спочатку Лео залишався поруч зі своєю підопічною, допомагаючи їй, але згодом її сила зросла настільки, що вона могла впоратися з одним із них самотужки. Ерін Еволюціонує просто на його очах. Раніше це б змусило Сліпого мечника хвилюватися, але оскільки здавалося, що одного дня вона зможе себе контролювати, це його заспокоїло.

"Скільки ще нам доведеться тут залишатися?" - запитала Ерін.

"Ми нікуди не поспішаємо. Я знаю, ти хочеш повернутися, щоб побачитися з нашими друзями, але зважаючи на твої обставини, нам варто набратися терпіння і переконатися, що ти справді тримаєш свій стан під контролем. Якби сталося щось, з чим вони не могли б впоратися самі, я впевнений, Квін покликав би нас" - Лео подивився назад крізь ліси, і хоча він не міг бачити, він дивився прямо в напрямку поселення вампірів.

---

На верхньому поверсі десятого замку Пол розбирався з паперами. Увесь замок і його люди виконували щоденні завдання вже стільки разів, що працювали як годинник, залишаючи Вампіру-лицарю обмаль роботи. Завдяки допомозі Тіммі, Ксандера, а також Ешлі, які зголосилися взяти на себе частину його тягаря, справ стало ще менше.

"Якби тільки людська раса могла бути такою ж мирною, як ця", - подумав Пол про себе. Наступної миті його мрії перервав стукіт у двері кабінету.

"Лицарю Поле, до вас відвідувач" - промовив Тіммі, увійшовши всередину. На його обличчі був досить стурбований вираз, що могло означати лише одне: це хтось важливий. На мить Пол замислився, чи варто приймати гостя в тронному залі, але це здавалося недоречним, оскільки Квін все ще був лідером Сім'ї Проклятих, навіть якщо більшість завдань виконував Вампір-лицар.

Почувши, хто це, Пол не надто хвилювався і наказав провести гостя до свого кабінету. Через кілька хвилин Казз провели всередину.

"Радий знову бачити тебе після стількох років" - привітався Пол, підводячись і пропонуючи їй сісти навпроти свого столу. Вона прийняла пропозицію і сіла. – "Впевнений, твій несподіваний візит не лише для того, щоб згадати часи, коли ми обоє були у Фракції Проклятих. Хіба це не суперечить вампірському етикету - зустрічатися поза офіційними заходами? Тож що привело тебе сюди сьогодні?"

"Тепер я лідерка першої сім’ї" - швидко поправила його Казз. Це мав бути тимчасовий захід, відтоді як Брайс був обраний Королем. Зазвичай лицарям не дозволялося ставати лідерами, але на той момент нікого кращого не знайшлося. До того ж, у замку Короля зараз було повно справ, тож нового лідера ще не обрали, і Казз поки що продовжувала виконувати цю роботу.

"Тоді хіба це не дає мені ще більше приводів хвилюватися через твій візит?" - Пол посміхнувся. – "Тож чому ти прийшла до мене так раптово, ні з того ні з сього?"

На мить Казз замовкла, розмірковуючи, що йому сказати.

"Чи змінить це хоч щось, якщо я повідомлю десятому замку, що коїть мій батько? Чому я взагалі сюди прийшла?"

Пол бачив, що Казз неабияк вагається, чи варто ділитися тим, що в неї на думці, тому він мовчки налив їй чаю, очікуючи, поки вона прийме рішення.