Розділ 1190 — Підготовка до найгіршого

"Я, оберіть мене! Наступна черга моя!" - вигукнув маленький білявий хлопчик років дев’яти. Аділ швидко відчув, як його підняли й посадили на плечі темношкірого гуманоїда - звіра рівня імператора. Він насолоджувався м’якістю хутра, в яке почав тертися головою. Втім, він був не єдиною дитиною на спині звіра: ще двоє міцно трималися за його біцепси, здається, роблячи те саме.

Побачивши це, інші діти, яким ще не випала нагода, почали заздрити. А ті, хто вже встиг відчути м’яке хутро, хотіли повторити.

"Готові... пішли!" - вигукнув Ворден, підстрибнувши в повітря і розкрутившись. Використовуючи свої здібності вітру, він зміг подолати величезну відстань, а завдяки допомозі Тейла він міг обертатися ще швидше.

Волосся дітей розвівалося, вітер бив у їхні захоплені обличчя, а вони верещали від радості. Щойно Ворден досяг одного краю тренувального полігону, він відштовхнувся ногами від стіни й помчав у зворотному напрямку.

Група дітей підстрибувала, вимагаючи, щоб їх наступними пустили на цю веселу поїздку. За секунду до того, як звір мав врізатися в них, він зупинився за кілька дюймів, наштовхнувшись на зведену ним стіну вітру.

"Це було круто!" - вигукнув Аділ, зістрибуючи з тіла Тейла. – "Вордене, твоє нове тіло набагато краще за старе. З тобою набагато веселіше!"

Щирість дитини зігрівала серце Вордена, а посмішки на їхніх обличчях - ще більше. Коли Пітер і Сіл притягли його до інших дітей Блейдів, він не знав, як вони відреагують. Його початковий план полягав у тому, щоб просто залишити їх у спокої, дозволивши думати, що він - страшний звір, який опинився на кораблі. Зрештою, він ніколи не вірив, що саме він їх врятував. Без допомоги інших, і особливо Сіла, вони б нізащо не впоралися. Його власна спроба тоді закінчилася поразкою.

Проте цей план провалився за лічені секунди, коли Пітер і Сіл швидко розкрили його справжню особу. Востаннє діти бачили його ще в храмі, коли Ворден проводив з ними час. Замість страху діти виявили шалену цікавість до того, як Ворден опинився у своєму нинішньому тілі.

Після того, як вони пояснили деталі та на короткий час витягли неохочого Тейла, вони оточили його. Одне за одним, і тепер Ворден став для них фактично іграшкою.

"Ти не втомився?" - запитала Лейла, яка теж була в кімнаті. З поверненням Вордена вона хотіла частіше бачитися з початковою бандою. Тому вона пішла слідом за Ворденом, Пітером та Сілом. Ерін та Сіа більше не було, а звичайні члени фракції Проклятих, хоч і не ставилися до неї погано, поводилися обережно відтоді, як дізналися, що вони - вампіри. – "Я маю на увазі, ти вже годину цим займаєшся."

"Тіло Тейла має набагато більше витривалості. До того ж, я розцінюю це як форму тренування. Мені доводиться бути обережним зі звірячими здібностями, щоб не поранити жодну дитину. Крок за кроком я відчуваю, як збільшую свою швидкість і силу, перевершуючи власні межі" - пояснив Ворден. – "Та й дітям, здається, цей досвід дуже подобається."

У тренувальній залі, неподалік від них, Ратен був оточений п’ятьма дітьми Блейдів, кожен із яких тримав у руках звіряче спорядження. У Ратена обидві руки були озброєні клинками, і він чекав, поки вони нападуть.

Зрештою, один із хлопців кинувся вперед із випадом, але Ратен зміг швидко його роззброїти. Він відбив удар у слушний момент і використав майстерність, а не силу. Невдовзі лезо опинилося біля горла хлопця на підлозі. Ратен очікував, що той щось зробить, але малий лише здригнувся, перш ніж клинок зупинився.

"Не забувайте, я теж Блейд!" - радісно нагадав їм Ратен. – "Я знаю слабкі місця ваших здібностей, я сам пройшов через ті ж тренування, що й ви. Будуть моменти, коли ми залишимося без сил, тому нам доведеться покладатися на звіряче спорядження. А іноді з’являтимуться здібності, які підсилюються завдяки цьому спорядженню. Поставтеся до цього серйозно, я ж бо роблю це заради вашого ж блага!"

Крім того, ці тренування мали поставити їх у ситуації життя чи смерті, хоча, як не дивно, Ратен не міг тиснути на них так само сильно, як це робив Гілстон. Натомість їхні тіла поступово мали розкрити природні людські сили - силу Ци.

Останню годину Ратен проводив для деяких дітей уроки рукопашного бою. Він був таким же вправним, як і раніше, якщо не кращим, тепер, коли використовував тіло Мадді. Якщо діти Блейдів отримували його схвалення або ж виснажувалися вщент, вони отримували право на поїздку на Тейлзі.

"Чи справді необхідно так сильно виснажувати дітей?" - вголос здивувалася Лейла, дивлячись на їхні втомлені обличчя. Їй було не по собі від думки, що в такому юному віці їх можуть змусити воювати, навіть якщо вони "особливі".

"Так" - відразу відповів Сіл. – "Гілстон не здасться. Ми забрали в нього дещо цінне. Не тільки мене, він захоче повернути нас усіх, просто тому, що вірить, ніби ми належимо йому. Він пишається тим, що вважає себе найсильнішим, і оскільки хтось наважився піти проти нього і забрати його власність, він зробить усе можливе, щоб повернути нас.

Корабель "Проклятих" уже зазнавав нападів, на щастя, минулого разу Борден був поруч, щоб допомогти їм, але що, як настане момент, коли загроза стане настільки великою, що їм доведеться захищатися самотужки?"

"Ми не дамо нікому з них постраждати!" - заявив Ворден, повертаючись після чергового кола, і втупився на Бордена, Пітера, Сіла, Лейлу та Ратена.

"Чудово, тоді хіба це не означає, що нам теж треба тренуватися?" - сказав Борден, підводячись і вказуючи на одного з них. Тим, на кого він вказував, був не хто інший, як Сіл.

"Давай покажемо всім, наскільки ти вдосконалився" - сказав Борден, стаючи у бойову стійку.

Був один аспект, у якому Сіл поступався іншим, і це були навички рукопашного бою. Хоча Сіл, можливо, і міг утримувати більше здібностей, навіть без звірячого спорядження, Гілстон був монстром у швидкості та силі порівняно з ним. Саме тому він також почав тренувати своє тіло проти того, хто міг би хоч трохи зрівнятися з цим монстром.

Бачачи, як усі готуються до бою, поки вона сиділа без діла, Лейла відчула, що її тіло теж свербить від бажання діяти. Вона схопила Чорний клинок, з яким ще не була достатньо вправною, і замислилася, хто найкраще міг би її навчити.

"Чекай-но, хіба немає однієї людини?" - подумала Лейла.

Минуло кілька хвилин, і Лейла вийшла з тренувальної зали, де залишилися інші, та попрямувала до особистої тренувальної кімнати Квіна. Чесно кажучи, це місце вже давно не відчувалося суто Квіновим, оскільки все більше людей починали ним користуватися. Втім, зараз воно здебільшого слугувало для тих, хто мав здібності крові та Тіньову, щоб практикуватися всередині.

Тим паче, що тепер і Квін міг тренуватися у своїй Тіньовій Порожнечі.

Відчинивши двері, вона знайшла того, кого шукала, але він був не один.

Фекс тримав руки витягнутими, наче ляльковод, і зараз вони були прикріплені ні до кого іншого, як до Агента 11. Той тримав у руці меча, а Фекс ретельно відпрацьовував свої навички. З чола Агента 11 стікали краплі поту, і незабаром вона помітила, що в його рухах стався збій.

"Скільки разів я маю тобі казати не чинити опір потоку? Ти тільки робиш гірше!" - вигукнув Фекс і саме в цей момент помітив Лейлу в кімнаті.

Думаючи про майстерність володіння мечем, Лейла згадала одну людину, яка в минулому керувала Ерін, показуючи їй те, чого вона раніше не могла зробити, і щойно вона побачила невеличкий відблиск цього.

"Фексе, я хочу на деякий час побути твоєю маріонеткою" - сказала Лейла.