Розділ 1198 — Промінь надії

У головній залі справи у фракції Проклятих ставали дедалі гіршими. Хоча спочатку вони відважно атакували загарбників, будучи впевненими, що їхньої чисельності вистачить для перемоги, ситуація різко змінилася. "Закуті" продовжували тіснити їх, і на те було чимало причин.

"Їх стає все більше, вони пруть через цей клятий телепорт!" - зауважив Сем, ковтнувши крові зі своєї фляги. Він виснажив себе, використовуючи навички крові, щоб допомогти підлеглим, але толку було мало.

Ті, хто був поруч, перейшли до глухої оборони, намагаючись просто вижити в цій м’ясорубці. Чесно кажучи, якби не лідери фракції, які билися пліч-о-пліч із ними, багато хто вже давно б накивав п’ятами - вороги були надто сильні.

"Мабуть, це ті самі хлопці з кораблів, що атакували нас раніше. Сподіваюся, Логан скоро втрутиться, інакше справи кепські. Майже половина бійців, яких тренував Нейт, уже полягли, а ми прибили лише шістьох, включно з Берні."

Від цих думок Сем аж закусив губу. Потрібна була нова стратегія, і негайно. На кораблі ще залишалося чимало мандрівників, але всі вони були слабші за тих, хто зараз стримував "Закутих". Втягувати їх у бій означало б лише збільшити кількість трупів, чого Сем хотів уникнути будь-якою ціною.

Поки він роздумував, один із ворогів дістався до нього, здолавши бійця, що стояв між ними. Ворог широко роззявив рота і видав гучний крик, від якого Сема відкинуло назад.

Як вампір, Сем мав неабияку силу, але його вуха були набагато чутливіші за людські, тож він мимоволі затиснув їх руками. Крик не лише завдавав болю, а й, здавалося, паралізував його.

Зібравшись із силами, "Закутий" уже заніс списа для удару, аж раптом повз них щось промайнуло. За секунду ворог отримав потужний удар у живіт. "Закутий" напружився, але удар майже не завдав шкоди. Він озирнувся, намагаючись розгледіти нападника, як раптом прямо біля його вуха пролунав ще один крик.

Його барабанна перетинка луснула, з вуха потекла кров, і він упав на підлогу. Впавши, він побачив, що той, хто його здолав, - звичайна дитина. Потім підбігла інша, створила гігантський кулак і з розмаху вгатила чоловіка по голові та грудях, миттєво відключивши його.

"Мінус один, залишилося ще кілька десятків! Нумо, треба допомогти решті!" - гукнув Аділ.

Інші діти з сім‘ї Блейд увірвалися на поле бою. Вони працювали групами по троє, демонструючи вражаючу злагодженість.

Це Аділ врятував Сема. Він використав навичку швидкості, щоб миттєво опинитися поруч із "Закутим" і врізати йому в живіт. Шкоди було небагато, але Аділу потрібно було лише торкнутися ворога, щоб скопіювати його звукову здібність.

Потім інша дитина, теж зі здатністю до швидкості, торкнулася руки Аділа, перехоплюючи силу, підстрибнула до вуха "Закутого" і застосувала ту саму звукову хвилю. А наостанок третій, зі здатністю до збільшення, створив гігантський кулак і довершив справу, влупивши ворога по голові.

"Здається, ми все ж не дарма сюди приперлися" - сказав Шіро, підіймаючи Сема за руку. Віцелідер фракції "Проклятих" не міг повірити своїм очам: купка малих шкетів робила те, з чим не впоралася ціла група навчених бійців.

"Здивований, так? Ну, покрутившись певний час з Сілом і Пітером, я дещо зрозумів. Навіть до повернення Ратена й Вордена ці діти весь свій час витрачали на тренування. А практики з Ратеном зробила їх ще крутішими. Та й база в них, схоже, була непогана" - пояснив Шіро.

Тепер шальки терезів знову схилилися на їхній бік. На мить Сем повірив, що в них усе вийде, і сам теж не збирався байдикувати. Було б соромно, якби фракція "Проклятих" вижила в такій заварусі тільки завдяки дітям.

Однак невдовзі троє з Блейдів потрапили в халепу. Трійця кинулася на чоловіка з чорними татуюваннями на очах, але той навіть не здригнувся. Діти трималися насторожі, проте щойно вони підійшли впритул, він раптом рвонув уперед. Замість того, щоб вони торкнулися його, він сам торкнувся голів двох підлітків, і ті миттєво повалилися на підлогу. Власна вага розчавила їх на місці.

"Що за фігня? Я ледь ворушуся, таке відчуття, ніби на мене слон сів!"

Вони намагалися підняти руки, з усіх сил опиралися, але їх знову втиснуло в підлогу.

"О, то вам недостатньо важко? Схоже, у вас така ж здібність, як у Блейдів, але моя активується від дотику. Нам казали вас не вбивати, але якщо я тут здохну, то який у тому сенс!" - промовив чоловік і ще більше збільшив силу тяжіння, що тиснула на їхні тіла.

Обоє дітей важко задихали - здавалося, їхні легені зараз просто сплющаться і луснуть.

"Відпусти їх!" - гаркнув Сем і випустив дві потужні хвилі червоної аури просто в татуйованого.

Коли "Кривавий удар" був уже на пів шляху, він ніби врізався в невидиму стіну і розлетівся на друзки. Поруч стояв ще один володар здібностей, поклавши руки на підлогу. Це він заблокував атаку.

"Ці люди зовсім з глузду з’їхали! Вони готові вбивати дітей заради власної свободи!" - подумав Сем, але як би він не намагався прорватися, йому постійно хтось ставав на заваді. Надії на порятунок тих двох малеч майже не було.

"Я не дозволю такому коїтися в мене на очах!" - вигукнув старечий голос. Спалах синього світла влучив у татуйованого. Його підкинуло в повітря, а потім силою удару втиснуло в стіну. Його тіло здригалося, з рота пішла піна, аж поки атака не припинилася і він не гепнувся на підлогу.

Тепер, стоячи між двома дітьми, старий демонстрував свої зморшкуваті руки, навколо пальців яких іскрилися сині блискавки.

Бонні та Войд уже покинули залу, але Войд, маючи доступ до трансляції, перемкнув камеру на головний зал, де все продовжувало записуватися.

<Ей, хтось знає, де я міг бачити цього діда раніше?>

<У цього дідугана здібність блискавки, багато ви знаєте людей з таким даром?>

<Та це ж Ґрім Ґрейлаш, колишній лідер сім’ї Ґрейлаш.>

Коментарі під стрімом сипалися один за одним.

Невдовзі старий випустив блискавку в бік інших ворогів, які вже заносилися над дітьми з Блейдів.

"Такі вчинки не варті нашої свободи. Я краще знову піду проти наших тюремників, ніж опущуся до того, щоб шкодити невинним дітям!" - вигукнув старий Ґрім.

Сем лише посміхнувся: він ніяк не очікував, що серед "Закутих" ще залишилися ті, хто має волю чинити опір.

---

У їдальні стояв чоловік середніх років із першою сивиною у волоссі. Він був одягнений у золоті обладунки з масивними овальними наплічниками, а в руках тримав величезний меч, через що скидався на стародавнього лицаря, який пройшов крізь безліч битв.

"Сіле, ти маєш зрозуміти, чому ми це робимо. Ти ж знаєш, чому ми мусимо його слухати! На Землі немає нікого сильнішого за нього. Ти знаєш, чим усе закінчиться, якщо я битимуся з тобою, сину, тому просто пішли зі мною добровільно."

Сіл стиснув кулаки так, що в нього затремтіла вся рука.

"Ти... це не ти" - пробурмотів Сіл. – "Ти не той, кого я хотів бачити. Це означає, що хтось інший б’ється проти нього. Я маю... я мушу допомогти!"

Не гаючи ні секунди, Сіл рвонув з місця, як блискавка. Він рухався настільки швидко, що батько навіть не встиг його помітити. Наступної миті він відчув потужний удар у спину, від якого його підкинуло в повітря.

Це був не один удар - градом посипалися наступні, один за одним гатячи по обладунках. Вони були міцними, але не непереможними. Використовуючи силу одразу шести здібностей високого рівня та здатність до посилення, Сіл розбивав броню вщент. З рота його батька потекла кров.

"Клятий малий, він... зовсім не такий, як раніше. Що він зробив, щоб стати таким сильним за цей час?!"

Він спробував потягнутися до меча, але Сіл уже був над ним. Зі зчепленими руками хлопець з усієї сили вдарив батька об підлогу, а наступної миті вгатив ще й ногою.

Батько був безсилий зупинити цей безперервний потік атак.

"У мене немає часу, я їм потрібен!" - крикнув Сіл. Він почав імітувати удар молотом Квіна: тупнув ногою, відвів руку назад і різко вистрілив нею вперед, влучивши батькові прямо в живіт. Той вилетів крізь двері, розтрощивши їх на друзки.

Жодної подряпини - Сіл навіть не відчув опору, але він цього не помітив, бо в голові була лише одна думка.

"Треба знайти Гілстона, поки не стало надто пізно!"

Чоловік зі світлим волоссям лежав, не в змозі поворухнутися. Він ледь підвів голову, не розуміючи, де знаходиться, але усвідомлюючи, що сталося.

"Сіле, бажаю тобі успіху, він тобі знадобиться. Може, хоч ти зможеш вирватися з цього життя, з якого не вдалося нам. Я втомився від цієї вистави".

--

Поки всі були зайняті битвою всередині Проклятого корабля, з командного центру пролунав звуковий сигнал. Спершу Лоґан подумав, що їхня смуга невдач продовжується, але коли він побачив причину, на його обличчі з’явилася ледь помітна посмішка - проблиск надії.

Якщо вони протримаються ще трохи, можливо, з’явиться спосіб вибратися звідси, і нікому більше не доведеться вмирати.