Розділ 1199 — Приреченість

"Обожнюю цю кімнату, шкода, що зараз від неї нічого не лишиться", - подумав "Сіл", озираючи залу розваг. Тут було повно VR -автоматів, AR -ігор, апаратів " Блок блок ", бар та багато іншого.

Навпроти нього стояла вродлива жінка середніх років у золотих обладунках. Здавалося, їх виготовили на замовлення: вони ідеально прилягали до тіла, не обмежуючи рухів.

"Сіле, коли це ти став таким агресивним?" - запитала вона, щиро переконана, що перед нею її син. – "Ти ж знаєш, що ці твої бунти - марна трата часу. Хіба Гілстон колись не отримував свого? Просто повернися до нас, любий синку."

Будучи другом Сіла та родичем Вордена, хтось міг би подумати, що Бордену важко підняти руку на "матір", але він знав правду. Від її слів у нього аж зуби зводило.

"Синку? Як ти можеш так легко це казати, знаючи, що це брехня?!" - вигукнув "Сіл". – "Коли ви бодай раз ставилися до нас як до родини?! Гілстона зараз навіть немає поруч, а ти все ще граєш цю дурну виставу?"

На скроні жінки здулася вена. Попри посмішку, було видно, що вона розлючена. Насправді вона не була матір’ю Сіла, Вордена, Бордена, Ратена чи будь-кого з інших дітей Блейдів - у всіх них був лише один справжній батько, сам Гілстон. Це була вистава, яку він змусив їх розігрувати.

"Мене нудить від тебе!" - крикнув Борден, готуючись до атаки, але не встиг він зробити й кроку, як у нього влучив потужний розряд блискавки. Борден відчув поколювання ще до удару, тому міцно вчепився ногами в підлогу. Він загарчав, зціпив зуби й прийняв удар на себе.

Блискавка продовжувала сікти його, і "мати" Блейдів почала хвилюватися.

"Він не падає. Невже скопіював здатність до зміцнення ?" - подумала вона, випускаючи нові й нові розряди. Маскування "Глиняної маски" почало сповзати, клаптями відшаровуючись від обличчя і змінюючи все тіло. Перед нею постав справжній Борден: з лускою на руках та голові.

Атаки завдавали йому болю, але водночас вивільняли приховану енергію всередині. Зрештою, чим більше шкоди завдавали Далкі, тим більше сили він міг вивільнити. Перемагаючи біль, він рвонув убік, схопив масивний ігровий автомат " Блок блок ", розміром з боксерську грушу, і пожбурив його в бік "матері".

Припинивши атаку блискавкою, жінка миттєво створила величезний кулак із землі, завбільшки зі слона, і відбила автомат.

"Ти не мій син!" - вигукнула вона, і посмішка нарешті зникла з її обличчя. Відчувши, що її пошили в дурні, вона вирішила діяти серйозно. Виконуючи наказ Гілстона, вона стримувалася, щоб випадково не вбити хлопця, якого він шукав, але тепер, побачивши справжній вигляд Бордена, вона зрозуміла, що перед нею зовсім не дитина з роду Блейдів.

"Сіл теж ні!" - гаркнув Борден і пробив наскрізь велетенський кулак, розтрощивши його на дрібні камінці. Використавши це як прикриття, він рвонув уперед і вгатив ще раз, влучивши жінці просто в груди, від чого та відлетіла в повітря. Проте в ту ж мить вона розкрила долоні, випустивши струмінь води, який збив тришипого Далкі з ніг. Його тіло протаранило кілька ігрових автоматів та стійок з грою " Блок блок ", поки він не врізався в барну стійку, розтрощивши всі келихи та стільці.

"Чорт забирай, сподіваюся, з мене не здеруть гроші за все це".

Здібності жінки були потужними, але, здавалося, це було єдине, на що здатна матінка Блейд. Якщо так, то бій мав бути легшим, ніж уявляв собі Борден. Мабуть, він зарано зрадів. Він бачив, як матінка Блейд підводиться з підлоги.

Удар Далкі - це вам не жарти: навіть під бронею можна було поламати купу кісток. З її рота виступила цівка крові, але вже за мить золота броня яскраво спалахнула.

Коли світло згасло, вона виглядала абсолютно неушкодженою, навіть сама броня знову стала як нова.

Активна навичка миттєво загоїла всі її рани.

"Це нечесно! Чому на мені спорядження зі звірів не працює?!" - скиглив Борден, але раптом його чуття Далкі підказало, що щось не так. Він відчув, як з’явилася якась жахлива присутність.

---

Тим часом Пай і Вікі Блейд билися проти двох людиноподібних звірів. Однією зі здібностей, яку майже всі Блейди вирішили взяти перед нападом на корабель фракції "Проклятих", була блискавка. На жаль для близнюків, вона виявилася майже цілком неефективною проти тіла звіра рівня напівбога, схожого на багнюку, і Ратен продовжував поглинати атаки за них обох.

Мало того, за силою, міццю та майстерністю близнюкам було важко з ними зрівнятися. Обидва відчували, що в них залишилося лише по дві здібності.

"Не розумію. Я був певен, що один із них мусить керувати звірами, але ці двоє поводяться нормально, навіть коли тих немає поруч!" - роздратовано вигукнув Пай.

Було ще дещо, що не давало Паю спокою. Кожен із близнюків міг володіти загалом трьома здібностями, але коли вони трималися за руки, то отримували доступ до ще потужніших версій усіх шести.

Проте щоразу, коли Пай і Вікі намагалися зблизитися, хвостатий звір проводив атаку або вривався між ними, змушуючи розійтися.

Пай знову кинув погляд на діру в стіні, через яку втекли інші. Щоразу, коли він намагався до неї підібратися, у нього летів велетенський порив вітру, а слідом за ним налітав Хвостатий.

"Ми ж вам казали, чи не так?" - промовив Ворден, намагаючись вгатити Пая в обличчя, але хлопець Блейд ухилився. Він схопив кулак звіра і смикнув на себе, збираючись вгатити коліном у живіт, але перш ніж удар досяг цілі, один із хвостів обплутав його ногу. Вони продовжували обмінюватися ударами кулаків та ніг, не блокуючи їх здібностями, борючись у самому вирі бою, аж поки…

"Ворден? Я що, сплю? Це справді ти? Але як?" - запитав Пай.

Вікі ж тим часом продовжувала палити своїми здібностями по звіру рівня напівбога, намагаючись дати відсіч тому, кого вважала сильнішим із двох супротивників.

"Та в тебе що, дах поїхав? Як ця штука взагалі хоч віддалено схожа на Вордена?" - вереснула Вікі.

Втім, Пай усе зрозумів. Коли вони ще жили в замку, вони часто билися, і Паю подобалося вчити Вордена бойовим мистецтвам. Оскільки більшу частину часу тілом Сіла керував Ворден, а бився він, м’яко кажучи, не найкраще, це стало для них чимось на кшталт рутини. І за тим, як бився цей звір імператорського рівня, Пай одразу впізнав свого учня.

"Раз ти вже все зрозумів, то давай закінчувати, Паю. Я знаю, що тобі не байдуже до Сіла і до нас, то чому ти виконуєш його накази?" - запитав Ворден голосом звіра.

Почувши це, Вікі відволіклася, і ця миттєва втрата концентрації дозволила Мадді залишити глибокий поріз на її передпліччі.

"Тварюка!" - вигукнула вона, відстрибуючи назад. – "Якщо той - Ворден, то цей виродок, мабуть, Ратен!"

Саме в цей момент Вікі теж усвідомила, що відбувається щось дивне. Жоден звір не міг би мислити так, як вони, та й зброя, що була в їхніх руках, більше нагадувала зброю з частин звірів, ніж будь-що інше.

"Не може бути..." - вона застигла, але часу на теревені не було: по всьому кораблю "Проклятих" спалахнув червоний сигнал, і судно знову почало здригатися.

---

В одній з інших тренувальних зал Гілстон стояв, простягнувши руки в бік "Сіла".

"Ти ще смієш називати мене божевільним?!" - гаркнув Гілстон, витягнувши долоню. – "Справжній Сіл ніколи б не мав такої зухвалості! Крім свого язика, схоже, ти нічим особливим похизуватися не можеш!"

"Завжди приємно бачити, як хтось пихатий стає переді мною на коліна" - прокоментував Гілстон, коли тіло Пітера мимовільно виконало цей жест. – "Телекінез зазвичай вважають однією з найслабших здібностей. Навіть найсильніші користувачі мало що можуть вдіяти через обмеження МС-клітин, але для мого роду Блейдів це не проблема."

Пітер щосили намагався чинити опір, але зміг лише ледь поворухнутися. Це виглядало так, ніби він тремтить від страху. Він трохи знав про здібність Гілстона завдяки Лейлі. Вона якось описала це як вплив невидимої сили. Якщо вдасться вирватися, Гілстону доведеться знову шукати ціль, щоб спрямувати на неї цей тиск.

"Якщо телекінез такий крутий, то чого, в біса, ти тоді програв той бій, га?" - підколов його Пітер. У ту ж мить, активувавши все звіряче спорядження, яке мав, він вирвався з-під впливу сили, відштовхнувшись від підлоги.

Відчуття було таке, ніби він штовхає масивні сталеві двері, але він знав: після таких слів Гілстон мав хоча б на мить втратити концентрацію.

"Квін робить усе можливе, щоб стати сильнішим і впоратися з такими покидьками, як цей. Час показати, що я теж не стояв на місці!" - подумав Пітер і рвонув уперед, опинившись поруч із Гілстоном.

"Ти й гадки не маєш, з ким зв’язався" - пирхнув Гілстон, просто змахнувши тильною стороною долоні. Пітер був упевнений у своїй силі, у тому, що розвивався разом із Квіном, але в голові раптом промайнуло дещо важливе.

"Захищай голову" - урок, який Пітер засвоїв ще дуже давно.

З тією швидкістю, з якою рухався Пітер, якщо його удар не виявиться потужнішим за ляпас Гілстона, той влучить йому прямо в голову. Розуміючи це, Пітер змінив траєкторію удару, вихопив тонфи, що висіли в нього з боків, і підняв їх для захисту.

Тонфа миттєво розлетілася на друзки, і вже за мить він відчув, як у руках хрустять кістки - його відкинуло на інший бік кімнати, втиснувши в стіну.

"Дякую, що нагадав, але більше я такої помилки не припущуся" - кинув Гілстон, поки його обладунок ледь помітно мерехтів.

У ту саму мить уся впевненість Пітера в перемозі випарувалася.

"Цей тип... він монстр. Він усіх нас порішить".

Кімнату залило тривожним червоним світлом, а корабель здригнувся. Потім почалася справжня тряска. В різних відсіках один за одним гриміли вибухи.

"Що за чортівня? Атаки ж мали вже припинитися! Невже... невже хтось із моїх підручних наважився зрадити мене?!" - лють на обличчі Гілстона стала майже відчутною.

Та невдовзі згори пролунав гучний удар, шматки стелі посипалися додолу, а слідом за ними з таким самим гуркотом щось важке впало на підлогу. Пітер втупився туди, звідки йшов весь цей шум. Єдине, що він зміг розгледіти - це неймовірно довгий чорний хвіст.

---

"Будемо сподіватися, що це правильне рішення і я щойно не підписав нам усім смертний вирок" - пробурмотів Лоґан, уже напівдорозі до того, щоб пошкодувати про скоєне.