Розділ 1222 — Кінець Сім'ї Блейд

Сіл, Борден, Ратен та Ворден вирішили піти з того місця, де вони билися. Вони попрямували до однієї з великих будівель, яка, схоже, виконувала роль готелю. Хоча вони не стали використовувати її як схованку, а просто чекали у вестибюлі.

Цю ідею запропонував Ворден, оскільки групі потрібно було прийняти серйозне рішення, і він не був впевнений, що Сіл зараз у стані тверезо мислити. На підлозі, за стійкою реєстрації, Борден стежив за ними. Пай та Вікі лежали непритомні на підлозі.

"Нам потрібно вирішити, що з ними робити" - запитав Ворден.

"Ти про що?" - відповів Ратен - "Якщо вони прокинуться, ти що, думаєш, вони не спробують знову битися з нами? Мені здається, очевидно, що ми маємо зробити."

Навіть не запитуючи, Ворден знав, якою буде пропозиція Ратена, тому замість цього він шукав підтримки у Сіла. Проте той, здавалося, думав про щось інше, а Борден, хоч і мав певний зв'язок з усіма ними, насправді не відчував нічого до Пая та Вікі.

"Ти справді думаєш, що вони продовжать битися з нами, навіть якщо Гілстон буде усунутий? Я бачу, що вони просто виконують його накази, і це не те, чого вони хочуть", - заперечив Ворден.

"Навіть якщо це так, ти сам сказав: якщо Гілстон буде усунутий", - відповів Ратен.

Єдине, чого Ворден хотів найбільше за все - це часу, бо він мав передчуття, що після сьогоднішнього дня Сім'я Блейд зміниться назавжди, але незабаром Пай та Вікі знову прокинуться. Вони не могли вічно битися з ними та вирубати їх.

"Мені байдуже, що ви з ними зробите, Вордене. Можете робити що хочете, але мені треба піти й розібратися з Гілстоном. Борден зустрівся з матір'ю, я зустрівся з батьком, а це означає, що той, хто зустрівся з ним, був Пітер, і я не зміг його знайти", - нарешті промовив Сіл, і було схоже, що він готовий піти.

"Стій!" - вигукнула жіноча постать, але в ту ж мить Борден схопив її за горло, міцно стиснувши.

"У мене сили більше, ніж ти можеш собі уявити. Якщо ти щось спробуєш, я стисну руку, і це стане кінцем твого життя", - попередив Борден, і навіть трохи натиснув, щоб показати, що не жартує.

Тою, хто подала голос, була Вікі. Вона прийшла до тями ще деякий час тому і підслуховувала, що планують робити інші. Вона не була дурною. Поразка, якої вона зазнала раніше, була через Сіла, і він міг легко перемогти їх знову. Саме тому вона чекала, поки він піде.

Однак вона дещо почула і хотіла переконатися в цьому особисто.

"Чому… це тіло Далкі? І цей хлопець, він трохи схожий на Сіла? Хто вони?" - подумала вона.

Одне було точно: на відміну від інших, які, можливо, відчували до неї певну жалість, цей - ні.

"Я… я просто хотіла запитати, що сталося з матір'ю та батьком?" - запитала Вікі.

"Вони вже пішли", - відповів Сіл, продовжуючи дивитися у бік входу, щоб побачити, що відбувається - "Я покинув корабель трохи пізніше за інших. Я думав, що вони можуть спробувати якось допомогти Гілстону, і я намагався б їм завадити, але потім побачив, що вони вирішили податися в пустелю, втікши невідомо куди".

Почувши це, на обличчі Вікі з'явився відтінок смутку та гніву. Незабаром він почав змінюватися, оскільки вона не знала, що відчувати.

"Вікі, ти ж знаєш, що вони, мабуть, втекли, щоб сховатися від усього цього хаосу, так?" - сказав Ворден - "Я маю на увазі, що цей острів ненормальний. Подивися, що сталося з нами. Ми тепер у тілах, які нам навіть не належать, і все це почалося через нього.

Ти справді думаєш, що хтось залишився б на боці Гілстона, якби не його сила? Я навіть бачив, як деякі із Закут их зробили те саме. Замість того, щоб гнатися за нами чи за Далкі, вони втекли в пустелю".

Від Вікі не було відповіді, тому Ворден не знав, що у неї зараз на думці, але одне було зрозуміло - у неї більше немає бажання битися. Навіть Борден, побачивши це, відпустив її шию, і вона просто залишилася стояти, нічого не роблячи.

"З Вікі завжди було важко знайти спільну мову. Можливо, з Паєм буде легше розмовляти, коли він прокинеться", - подумав Ворден.

"Сіл, я не думаю, що Пітер зараз з Гілстоном", - сказав Ворден - "Якби Пітер був у серйозній небезпеці або його життя було на волосині, Квін був би поруч, щоб врятувати його. До того ж, замість того, щоб переслідувати Гілстона, нам потрібно переконатися, що з іншими все гаразд. Де навіть той хлопець, який постійно ходить за тобою, той, хто допоміг нам, Шіро?" - запитав Ворден.

Вперше очі Сіла, здавалося, ожили, коли він повернув голову, щоб подивитися на інших. У своїх засліплених думках про Гілстона він зовсім забув про Шіро.

"Ми повинні..."

Його слова перервав гучний вибух у центрі Притулку. Вони всі одразу вибігли з вестибюля готелю, щоб побачити, що відбувається. Борден ніс Пая на спині.

Вибухи не припинилися, вони лунали знову і знову. Було очевидно, що в центрі йде бій, і не просто між одним Далкі та тими, хто з Фракції Проклятих.

"Можливо, інші в біді. Ми повинні йти!" - вигукнув Ворден, і вони побігли на звуки. Проте незабаром Ворден зупинився і озирнувся, побачивши, що Вікі стоїть на місці.

"Ходімо, ти теж ідеш", - сказав Ворден, схопивши її за руку і побіг разом з усіма іншими.

--

Ландшафт центру Притулку повністю змінився. Будівель більше не було, майже всі вони перетворилися на руїни від битви. Ті, хто зараз там билися, були групою з десяти Далкі.

Дев'ятеро з них мали по два шипи, а той, що був у центрі з найширшою посмішкою на обличчі, був чотиришипим Далкі на ім'я Патч. Прізвисько дали йому через плями різного кольору по всьому тілу.

Зазвичай Далкі переважно чорного кольору, але у нього були світліші відтінки на тілі, через що він виглядав трохи як корова.

Близько трьох Далкі вже лежали мертвими навколо нього, але Патч не зважав на це, бо знав, що люди, відповідальні за це, скоро зустрінуть свій кінець.

"Хлопці, давайте просто забиратися звідси. Ви двоє більше не можете битися!" - кричала Меґан, дивлячись на сильно побитого Денніса. Одна з його рук була зламана. Очниця лівого ока також була розтрощена, тому він не міг його відкрити.

"Вона права!" - вигукнув Шіро - "Ви використали кров зі своїх фляг, а наші сили не можуть вам допомогти. Ми повинні йти!"

"Ви не розумієте. Ми не можемо залишити цю територію!" - відповів Фекс. Він теж був сильно поранений, але більше внутрішньо - після одного удару від Патча.

"Цей чотиришипий Далкі, навіть після використання кров'яної сітки, його удар все одно дістав мене і зламав кілька ребер", - подумав Фекс.

Щодо причини, чому вони не могли покинути цей район: Денніс і Фекс відчували це. Інші з Фракції Проклятих ховалися в будинках, на вулицях у районах неподалік. Якби вони вийшли, Далкі скоро б їх помітили й усіх повбивали.

"Цей Далкі, схожий на корову! Він чотиришипий. Він має бути найсильнішим у цьому районі. Якщо ми позбудемося його, ми зможемо перепочити!" - крикнув Фекс, намагаючись додати собі енергії.

"Ха-ха, я найсильніший!" - почав сміятися Патч разом з іншими позаду нього - "Якщо ви справді в це вірите, то у вас від початку не було жодної надії. Зараз схоже, що вона знайшла того, з ким їй приємно проводити час, і наша робота - переконатися, що вона не відволікається".

"Ти говориш про Далкі, що б'ється проти Гілстона?" - пролунав голос ззаду - "Бо ми позбудемося їх обох".

Озирнувшись, Фекс ще ніколи не був такий радий бачити цього божевільного хлопця та решту. Сіл прибув разом з іншими, і вони були готові влаштувати справжній фурор.

"Вибачте, але я хотів би попросити, щоб я розібрався з цим", - сказав інший голос. Він звучав знайомо, але водночас незнайомо для багатьох присутніх.

Вийшовши з тіні, вони побачили його темно-чорне волосся і дві рукавиці, що вкривали руки.

"Вам потрібно зберегти якомога більше МС-клітин для великого злого вовка. Інакше будинок поросяти буде знесено", - сказав Вінсент - "Стривайте, вони досі розповідають цю казку? Здається, ніхто більше не розуміє моїх відсилань".

"Просто ви нам знадобитеся, тому я візьму цього на себе. Мені просто потрібно, щоб ви подбали про те, щоб інші посіпаки не заважали".

"Я вже цим займаюся!" - вигукнув інший, коли його кулак влучив Далкі прямо в живіт і відправив його в політ. Це була сила, якої вони раніше не бачили. Думаючи про те, хто це може бути, вони могли уявити лише одну людину, достатньо божевільну, щоб почати битися самотужки до того, як інші втрутяться.

"Та пішли ви всі!" - закричав Пітер - "Мені просто треба влучити хоч раз! Дозвольте мені вдарити того старого хоча б раз!" - вигукнув Пітер у гніві.